ЛІРИКА ПАРАДОКСІВ

Американський прагматизм — річ сумнівна. Принаймні, роздивившись зблизька, можна виявити на його місці романтизм або навіть сентименталізм русоїстського гатунку — з мрією про ідилічне життя на лоні природи, серед собак або в товаристві однієї улюбленої собаки з жіночим ім’ям Сильвія. От, приміром, американський драматург Альберт Герні, автор двадцяти п’яти псевдосалонних п’єс і трьох романів. Він, як і належить прагматику, в глибині душі — щирий сентименталіст. І п’єса його «Сильвія», в якій головна роль щедро надана собаці, налаштовує глядацькі душі на найідилічнішу хвилю.

У трактуванні Театру драми і комедії на лівому березі «Сильвія» зберегла ніжний сентиментальний відтінок. Режисер-постановник А.Лисовець подав публіці історію сумну й зворушливу, тож під кінець спектаклю болісно хотілося завити на місяць або на білі кулі, що заміняли його на сцені. І хоча, на думку Сильвії, виховані собаки на місяць не виють,— добропорядні прагматики роблять це азартно. Якщо, звісно, примушують обставини.

Дарина Лобода (Сильвія) грала четвероноге створіння з манерами норовистого підлітка. Вона вередувала, гнівалася, по-панібратському накидалася на всіх поспіль, одне слово — поводилася як нормальний американський тінейджер, щоправда, не позбавлений дотепності. Грег (заслужений артист України Анатолій Ященко) був розчуленим прагматиком, який одного чудового дня вирішив скинути з себе пута усталеного курсування між домом і службою. Його дружина Кейт (заслужена артистка України Світлана Золотько) видавалася ходячим зібранням творів Шекспіра в інтепретації середньої школи. І лише Сильвія — природна істота із жахливим характером — нагадувала про голос природи, прогулянки під місяцем, галявини, парки і всілякі оази цивілізованого світу.

Сильвія — прекрасне ім’я для романтичної героїні, але в Дарини Лободи це особа ексцентрична і геть не «рожева». Втім, саме таким і має бути втілення «голосу природи» — щось середнє між дівчинкою-шибайголовою та «гарпією», як непривітно відгукнулася про Сильвію скрупульозна Кейт. Втім, режисура і сценографія постановки акцентували увагу радше на хльостких і кумедних ситуаціях, ніж на філософському змісті п’єси. Проте «Сильвія» — лірична комедія, і ліризму в ній навіть більше, ніж комедійності.

Постановка Театру на лівому березі апелювала не до Альберта Герні — удачливого бродвейского драматурга, а до Герні — любителя парадоксів. Режисер сфокусував увагу на парадоксальності тексту, іноді — на шкоду його ліризмові. Парадокси були каркасом спектаклю, навколо якого розгорталася дія. Втім, деякі деталі постановки нагадували про її сентиментальну підоснову. Так, Сильвія, причесана, підстрижена і завита, з дворового собаки перетворилася на елегантного пуделька, схожого на французьку маркізу епохи Рококо. Проте в такому вигляді вона протрималася недовго — голос природи взяв гору. Отож дворняжкою собаці бути набагато природніше, ніж пуделем. Принаймні голос природи не страждає.

Собака на сцені — явище справді дивовижне, особливо якщо її грає темпераментна молода акторка, така як Дарина Лобода. Але, головне, «Сильвія» у постановці Театру драми і комедії стала приємною прелюдією до заколисливого мертвого сезону, коли всі ми зможемо насолодитися «голосом природи» — хай не однаковою мірою, але з однаковим завзяттям.