«Лики любові» будуть там, де гарячіше - Культура - dt.ua

«Лики любові» будуть там, де гарячіше

25 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 25 березня-1 квітня

Міжнародний кінофестиваль «Лики любові» у весняній Москві нинішнього року став «натурою, що відходить у минуле»...

Міжнародний кінофестиваль «Лики любові» у весняній Москві нинішнього року став «натурою, що відходить у минуле». Свої вигадливі образи фестиваль відтепер представлятиме в Сочі, як сказав його президент Марк Рудін­штейн. Уже за кілька місяців — від 20 до 31 серпня — в місті Сочі, який звик до фестивалів, пройде «сезон любові».
Москва, як і нинішня весна, схожа на сніжну зиму, була холодна до фестивалю. Зали Будинку кіно так само, як і Будинку актора, зяяли «неосвоєними землями» порожніх крісел на конкурсних переглядах, ретро­спективах і навіть спеціальних показах. Виняток становив лише задіяний у показах кінотеатр «Ролан» — його невеликий зал на вечірніх сеансах був завжди повний. Чим спричинена така байдужість? Це, певне, зворотний бік вельми насиченого культурного життя Москви — глядач, перевантажений різноманітними видовищами, акціями, фестивалями й тижнями кіно, «об’ївся» дорогими делікатесами й дешевими фаст-фудами, став важкий на підйом, ледачий і незацікавлений. Із іншого боку, і фестивальна програма явно накульгує, особливо в частині конкурсного добору.
Не будучи фестивалем класу «А», котрий за регламентом не допускає в свій конкурс фільм, уже показаний на іншому фестивалі такого класу, «Лики любові» за своєю концепцією скоріш є тематичним «фестивалем фестивалів». Вони можуть дозволити собі все найкраще й найцікавіше, що вже демонструвалося на різноманітних інших кінофорумах, але ще не відоме широкому глядачеві — від попси до вишуканого арт-хаузу, — либонь тематика кохання невичерпна. А запропонована глядачам програма, хоч і широка за своєю географією — від Ісландії до Чорногорії, від Канади до Ірану, має вигляд другосортної й випадкової за своїм наповненням. «Лики» — фестиваль щорічний, до свого десятилітнього ювілею прийшов зі сталими традиціями, і було б логічно в конкурсну програму включати лише фільми останнього року. Проте п’ять із 16 картин датовані 2003-м. Серед них стрічка шведського режисера Бьорна Рунге «Якщо я обернуся» (друга її назва — «І настане завтра»). Як і багато конкурсних картин, її вже куплено російським прокатом. У неспішній манері, докладно, немов не камерою, а мікроскопом розглядається життя обивателів протягом однієї доби. Чоловік, аби підтримувати обожнювання дружиною, зраджує її. Інша дама готова нескінченно брехати сама собі за­мість того, щоб жорстко й об’єк­тивно розібратися в своїй суті. Ще одна пара готова замурувати себе в будинку, продовжуючи вигадувати логічні причини втечі доньки. У низці картин дворічної давнини й фільм про кохання за планом «Люби цього хлопця» (режисер Андреа Дорфман, Канада); словенська стрічка Метода Пєвєца «Під її вікном», яка спостерігає «кризу середнього ві­ку» своєї тридцятирічної героїні тощо. До речі, «Срібну стрілу» за кращу жіночу роль було розділено між молодою словенською актрисою Полоною Юх, котра виконала головну роль у цій картині, і досвідченою шведкою Пер­ніллою Аугуст із фільму «Якщо я обернуся».
За визначенням журі, очолюваного чарівною британською актрисою Блендою Блетін, найромантичнішим дуетом стали Гудрун Марія Бьярнадоттір і Мартін Компстон із фільму ісландського режисера Фрідріка фон Фрідрікссона «Найсландія». У своїй неквапливій, реалістич­ній манері Фрід­рікссон спостері­гає історію кохання, розчарування, віри своїх молодих героїв — Хлої та Джеда.
Роль у німецькому фільмі «Юготріп» (режисер Надя Дерадо) допомогла актору Мтіпе Ерцегу здобути «Срібну стрі­лу» за кращу чоловічу роль. Він дуже переконливий у ролі біженця-новогерманця, котрого випадкова зустріч із дамою з минулого змушує пригадати те, що хоті­лося забути назавжди.
Картина про традиційний любовний трикутник японського режисера Намі Ігучі, хоч і за­служила спеціальну увагу журі, на мою думку, занадто уніфікована, аби становити інтерес як японське кіно, і досить вторинна для європейського.
Пристрасті сучасного життя Тегерана — від убивства до сором’язливого кохання з першого погляду потенційного смертника — представив молодий іранський режисер Асгар Фархаді. Його фільм «Прекрасне місто» став володарем гран-прі «Золота стріла» — за кращу стрічку про любов. У картини є незаперечні достоїнства, але тут, крім іншого, простежується модна тенденція — на фестивалях люблять близько­східне й далекосхідне кіно. Попередній фільм цього режисера отримав «Срібного Георгія» за кращу чоловічу роль на Московському фестивалі 2003 року.
Ретроспективи «Любов і...» й «...і любов» обмежилися, на жаль, в основному старим арабським і ендеерівським кіно. Зате любителі крутого та м’якого порно могли «насолодитися» найповні­шим показом стрічок анархіста від кіно Джо д’Амато, котрий не вкладається в жодні схеми.
Деяке розчарування приніс перегляд фільму дуже модного сьогодні британця Майкла Уїнтерботтома «9 пісень». Він хоч і був у конкурсній програмі, але залишився, схоже, справедливо, за рамками уваги журі. Хоча світова преса про картину писала досить багато після її показу на торішньому Берлінале. Історія романтичного кохання, побудована в стилі довгого музичного речитативу з обридлим секс-приспівом, виявилася досить нудною й, на мою думку, геть-чисто позбавленою романтики.
Головним десертом останніх московських «Ликів» став Ален Делон, удостоєний «Срібної стріли» як «найромантичніший коханець і найчарівніший чоловік кіностоліття». Про нього йтиметься в найближчих номерах «ДТ». А про перспективи «Ликів» на берегах Чорного моря розповість Марк Рудінштейн, котрий назавжди розпрощався з кінотаврським брендом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво