Леонид Даен. Бусы на черный день», видавництво журналу «Радуга» - Культура - dt.ua

Леонид Даен. Бусы на черный день», видавництво журналу «Радуга»

12 червня, 2009, 13:18 Роздрукувати Випуск №21, 12 червня-19 червня

Книжки письменників-емігрантів — це особливий пласт культури, про який найзручніше говорити в минулому часі...

Книжки письменників-емігрантів — це особливий пласт культури, про який найзручніше говорити в минулому часі. Причин для цього багато. Вік письменників — найчастіше вже «старший за середній» — тільки одна з них. І не головна. Молоде покоління емігрантів менше схильне до саморефлексії, більше надій покладає на майбутнє, ніж на спогади, і до того ж не заражене ще радянською бацилою любові до публіцистики. Новий час вибирає більш раціональні й менш складні жанри.

Та річ не тільки в цьому. Нариси євреїв-емігрантів — це відгук умираючої культури єврейського містечка, ще недавно характерного для багатьох регіонів України. Шматочок нашої спільної культури, без якого ми вже не зовсім ми. Двадцяте століття немилосердно пройшлося по ній, то перемелюючи всіх у загальній м’ясорубці війн, революцій, голодоморів, то віддаючи комусь перевагу у вигляді погромів і голокосту. Масова еміграція євреїв, яка припала на кінець 80-х—початок 90-х стала своєрідною крапкою. Тепер голос цієї нашої частини долинає до нас лише з великої відстані й звучить в основному ностальгічно. Це не стільки емігрантська туга, скільки наша власна, бо читач такий уже егоцентричний тип — хоч би що читав, завжди читає про себе.

Книжку Леоніда Даєна — відомого журналіста і поета — цілком можна розглядати як збірку нарисів умираючої культури. Остання хвиля еміграції викликала подив, що межував із роздратуванням: чому саме після падіння СРСР з його часто антисемітською політикою — після того, як «усе найстрашніше» залишилося позаду? Даєн, можливо, відповість на це запитання: коли позаду так багато страшного, залишатися на місці просто неможливо.

Книжка подекуди нагадує белетризований щоденник, подекуди — просто сімейний альбом. Не тільки автора — скоріше колективної сім’ї українського єврейства в ретроспективі. Кожна індивідуальна історія — від трагедій Голокосту і Голодомору до кумедних перекручень мови американських уже онуків, які вже заледве розуміють російську, — стикується з наступною і попередньою у величезний сімейний портрет.

Маленький, але цілком завершений всесвіт єврейської сім’ї завжди обертається навколо жінки. Навколо мами. Невипадково центральний твір книжки — повість «Бусы на черный день», яка дала назву всій збірці. Вона присвячена матері автора — звичайній єврейці. Сама звичайність Естер Даєн і її життя виявляється сильнішою за будь-які літературні прийоми — жодна гіпербола не вплинула б на читача сильніше, ніж проста, підкреслено невигадлива розповідь про життя однієї з мільйонів, на чию долю випали всі мислимі випробування цього місця й того часу.

Але, попри все, тональність твору аж ніяк не назвеш мінорною. У цьому, напевно, головна сила єврейського духу, який звично протистоїть ідеї вмирання. Зникнувши з карти однієї країни, десь за горами, лісами й морями знову виникне штетл. Із новими надіями, можливостями, обставинами. З новою мовою — це особливо тішить автора, котрий сплітає цілі фрази з російських слів, українізмів, ідишу та англійських словоформ у специфічному арго емігранта. Але все одно — із тим самим духом, який замішаний на фаталізмі й надії і який давав сили жити й помирати під будь-яким небом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво