ЛЕНІН З НІМЕЧЧИНИ В КИЄВІ - Культура - dt.ua

ЛЕНІН З НІМЕЧЧИНИ В КИЄВІ

24 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №41, 24 жовтня-31 жовтня

Словосполучення «нове німецьке кіно» найперше асоціюється з рухом в 70-ті роки, що підняв західнонімецький кінематограф із повоєнних руїн...

Німецька стрічка про «Динамо» Київ…»
Німецька стрічка про «Динамо» Київ…»

Словосполучення «нове німецьке кіно» найперше асоціюється з рухом в 70-ті роки, що підняв західнонімецький кінематограф із повоєнних руїн. В сьогоднішній об’єднаній Німеччині немає молодих постатей масштабу Вендерса, Фасбіндера чи Херцога, котрі створили феномен «нового німецького кіно». Нинішнього року фестиваль нових німецьких фільмів відбувся в Будинку кіно з 8 по 10 жовтня. Як завжди, проводило його Київське відділення Гете-інституту. Програма складалася з трьох «дорослих» художніх, двох дитячих та двох документальних стрічок.

В ситуації глобалізованої Європи проблематично говорити про окремішній німецький, французький чи англійський кінематограф. Більшість значущих фільмів виробляється у копродукції, що в ній може взяти участь з десяток держав. Найбільш успішні режисери рідко засиджуються в межах своєї країни — вони міґрують студіями об’єднаної Європи. Національне кіно трансформується та універсалізується. Німеччина — не виняток.

Нинішнього року Німеччина розбурхала європейський кінопростір комедійною драмою «Гуд бай, Леніне!» (2003). Цей фільм, що розповідає про внутрішньонімецькі проблеми, став хітом у Європі — чудовий приклад того, як національне кіно завойовує глобалізований ринок. Щоправда, посттоталітарні негаразди, чужі для країн «по той бік берлінського муру», є дуже близькими нашому глядачеві. Це гарантує успіх фільму в українському прокаті. Саме такого фільму бракує не лише українському кіно, а й усьому суспільству. Бракує стрічки, що здоровою та іронічною мовою розповіла б про нашу пострадянську історію. На жаль, такий фільм сьогодні можливий лише в Німеччині. Адже це єдина країна, що успішно перетравила почвари колишнього соцтабору і може говорити про це без чорнухи та непроглядного песимізму. Дуже багато травм та комплексів мусять бути подоланими, щоб подібний фільм з’явився в Україні. Проте це було б знаком одужання.

Ще один фаворит європейської критики — фільм Андреаса Дрезена «Посередині сходів» (2002). (Перекласти німецьку назву «Halbe Treppe» складно. Але це аж ніяк не «Гриль бар «На півдорозі», як його було названо перекладачами). Герої фільму — дві подружні пари, четверо звичайнісіньких німців, що їх «посередині сходів», тобто на порозі сорокаліття, зненацька поглинає вир еротичних пристрастей. Настільки живі та симпатичні людські характери зрідка зустрічаються в сучасному європейському кіно. Режисер із розумінням ставиться до проблем бюргерів, що переживають кризу середнього віку. Така позиція приносить успіх — адже мода висміювати товстошкірих обивателів часто обертається простим знущанням з глядача. Драму зруйнованих почуттів розіграно в стилістиці «Доґми». Зумисно низькоякісне відеозображення підкреслює життєвість ситуацій та зворушливість персонажів (тут різкий контраст із традиційним «доґмівським» кінематографом, що не звик поблажливо ставитись до своїх героїв). Блискучий хід Андреаса Дрезена — включити до фільму монологи персонажів перед камерою, щось на кшталт телевізійного інтерв’ю, в яких вони розповідають про свої почуття. Розгубленість героїв підкреслюється дещо неореалістичною Німеччиною, зображеною у фільмі: це Німеччина брудних гриль-барів, еміґрантських натовпів та тісних квартир у новобудовах. Немає щастя в цьому світі, говорить Дрезен, але наскільки милими та смішними бувають люди, котрих спіткає біда.

Людина в біді — тема третього художнього фільму з програми, «Ніде в Африці» Кароліни Лінк (2001). Це епічна оповідь про ті часи, коли африканська Намібія була набагато цивілізованішою та людянішою державою, ніж «країна Шіллера і Гете». Саме в Намібії розгортається історія порятунку молодої сім’ї німецьких євреїв, вигнаних нацистами з батьківщини. Талановитий адвокат змушений працювати на африканській фермі як звичайний наймит. Разом із дружиною та донькою вони осягають, що гостинне дикунство є набагато кращим за цивілізоване свавілля. «Ніде в Африці» — якісна мелодрама із дещо змазаною кінцівкою, що, власне, і не дозволила фільмові подолати межі мелодрами.

Один із способів протистояти американській експансії в кіно — знімати якісне кіно для дітей, що відволікало б дитячу увагу від зарубіжних коміксів. Не випадково до програми потрапили два дитячі фільми. «Десяте літо» Йорґа Грюнлера (2003) — ідилічна оповідь про літо, щастя та дитинство. Можливо, йдеться про дитинство режисера, адже дія відбувається 1960 року. Але не дуже розбірливий наратив заважає дитячому сприйняттю фільму.

Документальне кіно німці представили стрічками «Чорна скринька ФРН» (2001) Андреса Віля про німецьких терористів 70-х та «Динамо» Київ: легенда футбольної команди» (2000) Олександри Граматке та Барбари Метцлаф. За останні роки в Україні зафільмовано дві помітні європейські документальні стрічки: «Динамо» Київ...» та шведська «Голос Людмили» про скалічені Чорнобилем людські долі. Україну в Європі досі ідентифікують за двома критеріями: Чорнобиль та знаменитий футбольний клуб, і ця ситуація відбивається в кіно. Європейці реагують на кожне активне зовнішнє втручання в їхню «безхмарну» дійсність. 1999 року «Динамо» (Київ) переможно пройшлося європейською Лігою чемпіонів, розгромивши кілька футбольних ґрандів та ледь не вибивши з розіграшу мюнхенську «Баварію». Реакція була миттєвою: вже 2000 року з’являється німецький фільм про історію «Динамо» Київ…». Німцям одразу стало цікаво, що це за маловідома команда з таємничої країни, що перейшла дорогу «Баварії». Якби ми частіше атакували Європу такими-от феноменами, список асоціацій щодо слова «Україна» був би набагато приємнішим.

Програма нових німецьких фільмів — лише частинка ґрандіозних Днів німецької культури в Україні, що охоплюють літературу, класичну музику, малярство та інші мистецтва. З ними випадково збіглася в часі мистецька акція «Донумента», що відбувається в Німеччині. На цьогорічній «Донументі» масштабно презентовано українську культуру, представлено й невідоме німцям українське кіно. Є надія, що коли-небудь наші культурні взаємини з Німеччиною перестануть бути односторонніми.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво