ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО УТОПІЇ - Культура - dt.ua

ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО УТОПІЇ

4 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 4 жовтня-11 жовтня

За повелінням Мудрості, мури його міста, внутрішні й зовнішні, нижні й верхні, оздоблені чудовим розписом.....

За повелінням Мудрості, мури його міста, внутрішні й зовнішні, нижні й верхні, оздоблені чудовим розписом...

Томмазо Кампанелла.
«Місто Сонця»

Створювати ідеальні співтовариства — справа невдячна, навіть якщо прекрасний новий світ створюється лише на папері. Сумний досвід Томмазо Кампанелли та Томаса Мора дещо навчив письменників реалістичного погляду на світ і всесвітню славу у майбутньому здобували лише творці чорних антиутопій. Але часом же так хочеться бачити навколо лише усміхнених співгромадян, що займаються улюбленою справою і живуть в оточенні храмів мистецтва. Я зустрів у Будинку художника людей, схожих на мешканців міста Сонця. Це сталося на відкритті виставки, присвяченої двадцятій річниці випуску 1982 року Республіканської художньої середньої школи. Дуже добре, що в цей центробіжний час люди, котрі вибрали ще в дешевопортвейні брежнєвські часи труд художника, зберегли не лише приязні стосунки між собою, але й спромоглися організувати надто цікаву виставку.

Ці митці ще дуже молоді люди — їх можна назвати «шістдесятниками» не за часом розквіту їх творчості, а за роками появи на світ. Звичайно, доля кожного з них склалася по-різному. І місце під творчим небом завойовується кожним по-своєму. На виставці є і монументальні триптихи, і книжкові ілюстрації, обробка скла і поліграфічний дизайн, традиційний акуратний реалізм і безпредметний живопис. Неймовірно закручений авангард у триптиху К.Рєунова «У пошуках щасливого кінця» цілком нормально співіснує з натюрмортом А.Василик «Бузок» (хто вже тільки не малював ці квіти, а виявляється, можна зробити це по-своєму й оригінально).

Я надовго затримався біля робіт Ю.Гончаренка «Повернення», «Реквієм», «Великий вершник». Майстерне поєднання і розумна рівновага засобів реалізму та абстракціонізму. Хороші «зоологічні» роботи А.Кальченка «Мокрий горобець», «Ламантини. Підводне кохання», «Повернення носорога». Не пошкодував плівки, щоб сфотографувати на згадку велику картину В.Правдохіна «Велика риба» — іронічне поєднання пива та іхтіології.

Гадаю, що випускникам РХСШ до снаги щорічне відмічання таким приємним способом етапів свого творчого шляху. Майже одночасно у Будинку художника відбувалися й інші мистецькі події. Велика насичена виставка Г.Зубковського, заслуженого художника України. Портрет, пейзаж, натюрморт, екслібриси, книжкова графіка. Універсальність досвідчених майстрів старої школи завжди викликає повагу. Справжній художник здатен працювати в будь-якій техніці і розв’язувати в своїх роботах найрізноманітніші завдання. Добре, коли трудові династії створюють не лише сталевари, а й художники. Поряд експонуються роботи ще двох членів родини Зубковського.

Юлій Скаканді. Звісно, це неможливо, щоб митець, який народився у Закарпатті, проігнорував у своїй творчості гори. Акварелі рідної землі є домінантою виставки.

Творчість Вікторії Скаканді формувалась, звичайно, під впливом батька. Але вона цілком самостійний художник. Різні техніки виконання, різні теми. Гадаю, що утопічне місто мистецтва радо надасть їй своє «громадянство».

Галерея «Майстерня» підтверджує творчістю Андрія Котлярчука, що фотографія теж може чесно стояти в ряду справжніх мистецтв. Експозиція «Сліди» засвідчує високу культуру роботи фотохудожника із об’єктами зйомки, хоч більшість з них розміщуються на тлі порізаної кухонної дошки для шинкуванння.

Галерея «Триптих» любить кераміку. Сергій Радько із своїм опішнянським вишколом виставляє свідомо архаїзовані роботи, ніби принесені із давньотисячолітніх розкопок якогось доісторичного городища. Але свіженька та чиста глина й іронічний погляд на древню, часто надмірно канонізовану культуру засвідчує, що автор — наш сучасник.

На виставку Світлани Лопухової у галереї «Мистець» я йшов із деяким скептицизмом (каюсь, раніше я не був знайомий із творчістю цієї художниці), адже експозиція мала «скромну» назву «Я». Кожному така егоцентрична самовпевненість видалась би підозрілою. Але вийшов з виставки цілком переконаний, що Світлана Лопухова має повне право писати своє «Я» з великої літери. Навіть уявив собі якогось сивого академіка, котрий на прикладі робіт цієї художниці показує зеленим студентам-живописцям, як правильно працювати із кольором, як багато значить правильна композиція і як треба вміло використовувати світло та тінь.

Хороше поєднання живописної майстерності із цілком впевненою комерційністю (говорю це без жодного негативного відтінку — мені зовсім не шкода невизнаних геніїв, котрі не сподобились продати жодного свого твору). Недарма серед експонатів — портрети досить відомих людей: Олега Меншикова, Олексія Горбунова та ін. Непортретний живопис теж привабливий і досконалий — тактовне поєднання якісного реалізму і нереального вигаданого світу. Я звернув увагу на те, що навіть роботи, виконані у холодній гамі, викликають відчуття випромінюваного тепла...

Останнім часом карикатурне співтовариство нашої держави подає деякі ознаки виходу із стану апатії. Період равликової ідеології, коли художники, тихенько залізши в свою творчу нішу, потихеньку повзли до світових вершин, здається, завершується. Досить почесний, але все ж ненормальний стан, коли основними заробітками наших карикатуристів були грошові премії на міжнародних конкурсах карикатури, необхідно вирівнювати до еквівалентності доходів від щоденної праці у рідній державі. Одне з найдемократичніших мистецтв, хоч це й звучить не дуже романтично, як і будь-який товар щоденного чи широкого споживання, має шанс бути рентабельним лише при розширенні ринків збуту. У карикатуристів основним полем діяльності є періодична преса. Із сумом доводиться констатувати, що потенціал наших художників вищий, ніж у періодики. Страх видавців обмежує гостроту тем, їх жадібність і бідність відохочує художників від співпраці із газетами та журналами. Так що політична та економічна свобода карикатуристів цілком залежить від загального стану свобод в усій державі.

Тому семінар «Захист вільної творчості регіональних карикатуристів України», організований ентузіазмом художника Володимира Казаневського, благодійної організації «Митець», за підтримкою Міжнародного фонду «Відродження» та Французького культурного центру, поза сумнівом, на часі. Свобода, якої так мало і в столиці, зменшується зі швидкістю геометричної прогресії при віддаленні від центру. Триденний збір карикатуристів з різних областей України був насичений серйозною роботою з аналізу ситуації в несерйозному жанрі: лекції, семінари, зустрічі, майстер-клас і навіть турнір з настільного тенісу (першим чемпіоном України серед карикатуристів став Михайло Шлафер (Полтава). Для карикатуриста із Маріуполя Дмитра Скаженика подорож до Києві виявилась не тільки корисною, але й приємною: він виборов Гран-прі конкурсу «Преса і вибори» і право на виставку своїх робіт у Парижі.

На Андріївському узвозі в галереї «Ательє Карась» я таки знайшов справжнісіньку країну мрій — «UtopiA», так називається черговий проект Павла Макова. Я не дуже хотів би жити в краях, зображених на його роботах, але я розумію те, що для популярності у всьому світі цей художник має серйозні підстави — його офорти (із домішкою інших технік виконання) професійні, оригінальні, достатньо незрозумілі, в той же час достатньо реалістичні і місткі. Вони варті того, щоб прикрашати інтер’єр посольств, офісів мільярдно-оборотних компаній і, звичайно, зайняти місце в тому мегаполісі ідеалістів, в якому живуть лише митці, котрі фразу «Краса врятує світ» ніколи не пишуть із знаком запитання.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво