КУТ ЗОРУ КУТЗЕЕ - Культура - dt.ua

КУТ ЗОРУ КУТЗЕЕ

24 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №41, 24 жовтня-31 жовтня

Принаймні раз на рік доводиться з острахом чекати на вердикт Нобелівського комітету. І нема на те ради...

Принаймні раз на рік доводиться з острахом чекати на вердикт Нобелівського комітету. І нема на те ради. Тверезо мислячі інтелектуальні сили нібито давно махнули рукою на цю відзнаку, записавши її в розряд однієї великої кон’юнктури, яка останнім часом рідко видається письменникам за реальні літературні заслуги, аж ні — Нобелівка щороку відроджується із забуття. Про неї знову згадують на початку жовтня для того, щоб або похитати головою і скрушно вимовити щось на кшталт «знову дали невідомому солдату», або, потираючи задубілі від перших холодів руки, визнати: «Совісті ці комітетники все ж таки до кінця не втратили».

Про невідомих солдатів наразі не буду. Французький китаєць Ґао Синдзян чи італієць Даріо Фо, яких можна умовно залічити до цієї когорти, ніби й гідні літератори, але літературна Нобелівка для них — явне перебільшення. Вже навіть тому, що про літературу притому не йшлося: премію отримували дисиденти й аутсайдери. Китайський та італійський. Антимаоїстський і лівацький. Інша справа — такі достойники, як В.Найпол, Ґ.Ґрасс чи І.Кертес. Ці принаймні насамперед письменники, а вже потім все інше — критики ісламу, тверді ліваки чи в’язні концтаборів. Що ж сталося з лауреатом цьогорічним?

Новину про Нобелівку для громадянина ПАР Джона Максвелла Кутзее особисто я сприйняв із неприхованою радістю. Його роман «Ганьба» (1999) належить до творів, здатних дуже сильно вплинути на читача, хоч як патетично це звучить. Якщо Імре Кертес показав, що можна писати після Аушвіца, то Кутзее належить відкриття іншого, можливо, ще глибшого порядку: можна жити після тотальної ганьби і морального знищення людини.

Мабуть, не варто переповідати сюжет роману, адже його в нас уже багато хто читав у російському перекладі (втім, як і «Життя і час Майкла К.» і «Осінь у Петербурзі»). Головний герой — 52-річний професор Кейптаунського університету — потрапляє в безвихідну ситуацію, найлогічнішим розв’язком якої міг би бути хіба що зашморг на шиї. Це суцільна ганьба на всіх фронтах: вигнання з університету через інтимний зв’язок зі студенткою, розлита в повітрі расова ненависть, зґвалтована африканцями дочка і повне безсилля захистити її, робота у ветеринарній клініці, де йому доводиться брати участь у ліквідації хворих тварин...

Однак, як влучно пишеться у вердикті Нобелівського комітету, Кутзее «в численних втіленнях малює дивовижну причетність аутсайдера». Головний герой не здається і продовжує жити в ситуації, коли життя просто не має сенсу, жити не для, а всупереч. Але це в жодному разі не оптимістична трагедія. Оптимізмом у Кутзее навіть не пахне, хоч трагедія і безвихідь розлиті в кожній романній фразі. Роман охоплений всеосяжним фаталізмом: розчавлений тінями апартеїду і жорстокістю існування, південноафриканський білий Іов і далі колупається в чорному ґрунті чорного континенту, розплачуючись за багаторічну колоніальну політику, за цивілізаційну місію «білої людини», за оптимістичність європейської літератури з її місіонерською сліпотою, самовдоволенням і самозацикленістю. «Ганьба» Кутзее — це передусім важкий цвях у домовину «загальнолюдських цінностей», культури подвійних стандартів. Це плекання якогось потойбічного стоїцизму — останньої надії аутсайдерів усього світу.

Дж.М. Кутзее ввійшов у історію літератури як двічі лауреат Букерівської премії. Його кандидатура вже кілька років мандрувала нобелівськими «таємними списками», аби «прорватися» 2003 року. Перед виголошенням вердикту ширилися чутки про те, що цьогорічного нобеліанта вибиратимуть з-поміж двох прозаїків — південноафриканця Джона М. Кутзее й американця Філіпа Рота та двох поетів — шведа Тумаса Транстремера й сирійця Адоніса. Важко здогадатися, які резони схилили комітет до постаті Кутзее, адже кон’юнктура давно вимагала або потішити арабське самолюбство після окупації Іраку, або зробити кніксен у бік вічно переможних американців, або ж відзначити геній земляка Транстремера, забезпечивши йому безтурботну старість. Переміг Кутзее. Перемогла насамперед добра література, а не ідеологічні розрахунки. Не знати, що буде наступного року...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво