Культура для політики - Культура - dt.ua

Культура для політики

30 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 30 вересня-7 жовтня

Міністерський колоквіум «Культура і політика культури для розвитку» на офіційному сайті Міністерства культури і туризму України був поданий як «культурна подія року»...

Міністерський колоквіум «Культура і політика культури для розвитку» на офіційному сайті Міністерства культури і туризму України був поданий як «культурна подія року». Погодьтеся, така заява інтригує і спонукає приєднатися. Не остудило запалу навіть те, що колоквіум проводили в рамках проекту Stage, реалізованого Радою Європи для допомоги країнам Південного Кавказу в розвитку ефективної культурної політики, а Україна виступає в ньому лише як спостерігач. Навіть якщо не надто цікавишся культурними ініціативами у Вірменії чи Грузії, можливістю послухати європейських експертів і подивитися на європейських чиновників нехтувати не слід. Та людина — істота невдячна. Згаданими можливостями гості, судячи з усього, швидко наситилися, і другого дня роботи колоквіуму невеличкий конференц-зал був уже напівпорожнім. І не тому, що було нецікаво. Просто прісно якось… Ну, зібралися, поговорили. А що, власне, сталося?

Скажу відразу, послухати деяких доповідачів було дуже цікаво й пізнавально. Можливо, коли б цей захід проводився як відкрита конференція з культурної політики чи семінар для менеджерів культури, а не як «міжнародний захід Міністерства культури», то набув би зовсім іншого звучання. На «подію року» він, звичайно, не потягнув би й у цьому разі, але увагу привернув би заслужену. Однак судилося йому залишитися тим, чим він і народився, — чиновницькою говорильнею. Проти такого жанру не заперечую — чиновникам треба інколи поговорити-порадитися. Та чому «культурна подія» мала бути знаменною для українських громадян?

Як це змінює нас і нашу культурну політику? Що від цього має вітчизняний платник податків (не з власної ж кишені міністр культури оплачує прийоми від свого імені)? Усвідомлення, що ми причетні до ініціативи Ради Європи? Не кожний погодиться платити за усвідомлення будь-чого навіть психоаналітику — не те що в скарбницю. А про результати реалізації проекту Stage було б цікаво почути не лише від міністрів культури країн-учасниць і не від їхніх представників, а й від тамтешніх музейників, бібліотекарів та інших бійців культурного фронту. Поцікавтеся, чи дуже це вплинуло на розвиток демократії.

Утім, Бог із нею, із демократією, якщо проект допоміг вижити музею чи розширити комплекс послуг бібліотеці, навчити десяток-другий фахівців. Завжди, коли я зіштовхуюся з такими формулюваннями, ніяковію. Навіщо обов’язково «культура для чогось» (нехай навіть для демократії), коли культура — штука самодостатня і, загалом, всепоглинальна? Та проблема в тому, що в такій інтерпретації вона нецікава, здається, навіть тим, хто професіонально нею займається. Не кажучи вже про тих, хто платить. Культура — не хлібозавод, зупинка якого відчувається відразу, і може у разі затяжної кризи викликати голодні бунти мас. Її присутність не відчувається, як наявність атмосфери. Напевно, тому працівникам культури постійно доводиться нагадувати про себе та свої потреби, розповідати, що без культури не можна того, цього й ще дечого. Що культура нам допоможе. Що культура — це чинник. І тому її треба підтримувати, вкладати гроші, давати можливості тощо.

Так формується своєрідна «фондова риторика» — народжуються словосполучення на кшталт «культура для...», яка викликає транс у навіть не надто тонкого стиліста. Мовні ігри в’їдаються в плоть і кров вітчизняної культури, що природно, оскільки на реалізацію будь-якого проекту в цій галузі потрібні гроші, а добути їх можна, лише переконавши когось або щось — фонд, міністерство, спонсора — у наявності високої мети, яка перевищує, власне, реалізацію проекту. Думаєте, чому тепер кажуть не «спектакль», скажімо, а «театральний проект»? Та тому, що спектакль самодостатній, постановка — це й є мета. А ось «проект» завжди має надлишок цілей — це не просто подія в галузі мистецтва, естетичний факт, ця подія суспільно значуща, спрямована, ні багато ні мало, на зміну громадської свідомості. Культура в цьому контексті стає утилітарною, може служити вищим цілям — стабільності, розвитку, демократії та іншим прекрасним речам. Проект Stage — зайве підтвердження цього, оскільки він спрямований на підтримку «через культуру» стабільності в досить конфліктному регіоні. Міністр культури Туреччини на міністерському колоквіумі, між іншим, чесно зізнавався: цінність проекту для його країни очевидна саме тому, що з цим неспокійним регіоном його держава має спільний кордон.

І ось саме за наявністю такої дуже специфічної лексики можна легко визначити ступінь «тусовочності» заходу. Якщо йдеться, наприклад, про «перехідні суспільства», «примирення через діалог», якщо вживаються оксюморони на кшталт «стійкого розвитку» або «культури для розвитку» та інша «фондова лірика», не має значення, хто фігурує як організатор — добродійний фонд, міністерство чи ціла Рада Європи, — вас очікує більш-менш цікава тусовочна говорильня. Так склалося, що навколо кожного фонду і/чи міністерства збирається своє «вузьке коло обмежених людей», час від часу воно розбавляється запрошеними знаменитостями. А якщо навіть запрошених знаменитостей більше, ніж «обмежених людей» (як, наприклад, було з нинішнім міністерським колоквіумом), це не рятує, оскільки вони самі негайно перетворюються на те саме «вузьке коло», надбанням якого залишаються їхні промови, ідеї, ініціативи й звіти. У цьому разі «тусовочність» полягає не в постійному складі учасників, а в їхній ізольованості, відірваності безпосередньо від культурного процесу. Промови та ідеї не будуть підхоплені, осмислені й тим паче реалізовані. Не тому, що вони нереальні чи непотрібні. А тому, що впровадження не входять у компетенцію основної маси тих, хто збирається на такі заходи. Вони експерти, консультанти, фондові працівники, чиновники. Їхня справа — оцінювати, дозволяти, звітувати, критикувати, у кращому разі — фінансувати чи генерувати ідеї. Однак не втілювати. З одного боку, ця відірваність від грішної землі створює дивовижно приємну щиросердну атмосферу, можливу лише при спілкуванні людей, які нічим один одному не зобов’язані й не наступають один одному на мозолі. Проте за такої ситуації обмін інформацією виявляється формальністю: важливо не те, які ідеї висловлені, важливо, що «захід проведений на високому міжнародному рівні», що звіт про прорив на міжнародній арені та у вітчизняній культурній політиці вийде солідний, що в газетах згаданий і відведені кошти витрачені максимально зручним для себе способом.

Звичайно, очікування чогось великого і серйозного від заходу з назвою «міністерський колоквіум», хоч як його пропагували б, було наївністю. Адже міністерський колоквіум — навіть розширений до неможливості — не практичний семінар і не наукова конференція. Тут не зустрінеш рядових культурного фронту, які створюють і втілюють, вибачте, «проекти» в галузі культури, так само як учених, що розмірковують над тенденціями й концепціями, хоча, може, саме цим людям було цікаво б послухати чужі ідеї та поділитися своїми. Однак і тут можна було довідатися про щось цікаве для себе —стосовно пріоритетів європейської культурної політики, і співвіднести ці пріоритети з нашими, тобто з тими, котрі наша держава декларує як такі.

Отож, судячи з виступів учасників, у пріоритетах ми не надто збігаємося. Єдина Європа до національних ідентичностей ставиться дещо соромливо, намагається акцентувати на невизначеності кордонів і встановленні нових типів співтовариств і, відповідно, ідентичностей, а про «традиції» каже в термінах «спадщини» і за великим рахунком «товару». В той час як ми поки на рівні державної культурної політики завзято мусуємо національну ідентичність, приймаємо програми відродження козацтва й шукаємо надію та опору у фольклорі та селі. Що ж, можливо, це зробить нас цікавими для Європи. Та лишень, яке в цьому разі наше європейське майбутнє — чи будемо ми цікавими як індіанці в резервації, чи станемо повноцінною європейською країною з розвиненою сучасною культурою? Ось, мабуть, основне питання, на яке навіть не спробував пошукати відповіді міністерський колоквіум, обмежившись звичними деклараціями про нашу всім відому, але ні для кого не відчутну європейську приналежність.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво