КультТУРИСТИ-2005. Десять головних персонажів зі сфери прекрасного - Культура - dt.ua

КультТУРИСТИ-2005. Десять головних персонажів зі сфери прекрасного

29 грудня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №51, 29 грудня-13 січня

Підбивати навіть найсуб’єктивніші підсумки 2005-го по культурному відомству — заняття невдячне. Оскільки культуру часто підміняв маскульт...

Підбивати навіть найсуб’єктивніші підсумки 2005-го по культурному відомству — заняття невдячне. Оскільки культуру часто підміняв маскульт. Або так звані культурні революції (у вигляді кадрових рокіровок, судів, скандалів, інформаційних війн). Та все ж, безперечно, є і будуть люди з «лица необщим выраженьем», які провокують і культтенденції, і культпрориви, і навіть створюють навколо себе культореоли... «ДТ» пропонує свою версію чарту десяти головних культперсонажів, які так чи інакше проявилися або особливо розкрилися саме 2005-го. Імена в усіх на вустах. Чому «культ» — зрозуміло. А ось чому «туристи» — пояснимо… Майже кожен із обраних здійснив «подорож» (і навіть прорив) — як у зовнішній світ (успіхи на фестивалях, визнання за кордоном), так і у внутрішні глибини, виявивши нові грані своїх обдарувань…

Юрій АНДРУХОВИЧ…«тому що…» відомий письменник 2005-го окупував німецький книжковий ринок. Його роман «Дванадцять обручів» у перекладі Сабіни Штер, опублікований видавництвом «Зеркамп», увійшов у число топ-книжок німецьких рейтингів продажів. Для українського письменника це неймовірний успіх. Книжка Андруховича зібрала також великий врожай позитивних рецензій західних ЗМІ. Втім, присутність Андруховича в Німеччині не обмежилася однією книжкою. Саме 2005-го він відкрив Європі свою іпостась драматурга. За його «Перверзіями» в драматургічній авторській інтерпретації поставлено виставу «Нелегал Орфейський» у театрі Дюссельдорфа. Письменник також визнаний достойним спецпремії у рамках Премії миру імені Ремарка в німецькому місті Оснабрюк. А в грудні Андруховича назвали лауреатом Лейпцизької літературної премії європейського взаємопорозуміння (грошова частина нагороди — 15 тис. євро). Очевидно, що «наступ» Андруховича на Німеччину не ослабне й 2006-го. Видавництва планують публікацію інших романів письменника — «Московіада», «Рекреації», «Перверзія». До речі, останню книжку саме 2005-го видано у США (перекладач Майкл Найдан), і один із тамтешніх рецензентів назвав її «Майстром і Маргаритою» нашого часу. Крім того, книжки Юрія Андруховича протягом року побачили світ у Польщі, Угорщині, Іспанії. Письменнику по праву належить місія головного локомотива сучасної української літератури на європейському просторі.

Святослав ВАКАРЧУК… «тому що…» без фальсифікацій і приписок залишався найбільш касовим і затребуваним роко-попсовим виконавцем України
2005-го. Це той випадок, коли не потрібно роздавати десятки, а то й сотні запрошень, щоб заповнити зали, — публіка і так бере в облогу каси. Тут уточнення: окрім Вакарчука, сьогодні практично ніхто з вітчизняних виконавців не у змозі зібрати столичний Палац спорту. Святославу вдалося. Навіть кілька разів. Вакарчук сфокусував і у своїй творчості, і у своєму іміджі як маскультівські технології, так і спроби залишатися вільним митцем і творцем, ніби відірваним від шоу-шаблонів. Новий альбом Gloria у перші дні виходу побив рекорди продажів. Вакарчук виявився також найбільш медійно затребуваним персонажем: за кількістю обкладинок, публікацій і телемиготінь із ним навряд чи хто зрівняється. Новий статус виконавця — радник президента — додав йому порцію громадської популярності. Хоча важко сказати, що цінного він у результаті нарадив главі держави…

Богдан СТУПКА… «тому що…» за підсумками 2005-го міг би претендувати на ексклюзивний спецприз... Будь-яке згадування Ступки в чартах популярності — ніби трюїзм. Він і так «наше все». Багато знімається. Активно керує підвідомчим йому театром імені Івана Франка. Десятки інтерв’ю, призи на міжнародних фестивалях. Та ось 2005-го його справді варто було нагородити статуеткою з вигравіюваним написом «За честь і гідність». Мотивування не передбачає «вислуги років». Це відзнака за мудрість позиції, моральність вчинків і велику гідність залишатися «над сутичкою». Усім відома історія майже публічного цькування великого артиста, розв’язана деякими його опонентами-колегами... Ефіри і сторінки кровоточили від одіозних обвинувачень та потоків бруду в запалі постреволюційних «викриттів» (здавалося б, у «війну» втравили і жінок, і дітей). Ступка не опустився до «відповідей». Не опустився до рівня кухонної лайки. Він випускав спектаклі: один гірший — «Ромео і Джульєтта» (режисер В.Козьменко-Делінде), інший кращий — «Шякунтала» (талановита орнаментально-візуальна експлікація режисера Андрія Приходька за мотивами індійського епосу з участю молодих акторів). Він чесно працював. Чого й надалі йому побажаємо.

Олег СКРИПКА… «тому що…» 2005-го кинув рукавичку архаїчно-патріархальному відомству з питань геральдики (при президенті країни), яке роздає направо-наліво звання в нашій країні. Скрипка демонстративно відмовився від звання «заслуженого»... як від атавізму минулої епохи (втім, за деякою версією, він відмовився, образившись, що не дали одразу «народного»). Олег, як і «ДТ», впевнений, що звання — це ім’я. Це затребуваність глядачем. А не командно-адміністративні подачки деяким маловідомим «шісткам» від культури. За звітний період Скрипка також яскраво дебютував на драматичній сцені — у спектаклі театру імені Івана Франка «Наталка-Полтавка». Він із гумором, іронічно й пластично «видав» на сцені класичний образ виборного Макогоненка, а сам спектакль талановито аранжував своїми фірмовими ритмами, не обмеживши авторські права Лисенка. «Наталка» франківців стала головною театральною аншлаговою сенсацією 2005-го.

Іван МАЛКОВИЧ… «тому що…» нажахав і здивував конкурентів, обігнавши метких колег-книговидавців і першим у СНД (а також одним із перших у Європі) випустивши шостий том пригод чарівника-недоука — «Гаррі Поттер і напівкровний принц» — українською мовою. Літературні критики вважають, що за чарівним іміджем доброго казкаря Малкович приховує претензії справжнього «культурного імперіаліста», якому під силу обігнати не лише польських і російських перекладачів, а й, можливо, друкувати чергового Поттера в унісон із прем’єрою його у… Великобританії.

Ігор СТРЕМБИЦЬКИЙ… «тому що…» став центровим героєм вітчизняного кіно. «Золота пальмова гілка» Канського міжнародного кінофестивалю за фільм «Подорожні», створений Стрембицьким і Наталею Конончук, проросла на нашому грунті вперше. І це, без перебільшення, архіважлива подія, як зауважив би відомий вождь. Багато хто знає історію поневірянь молодих кінематографістів, яким не просто було поїхати на фестиваль через мінкультівську тяганину, через безглуздість чиновницьких фокусів. Та все ж прорвалися. Труднощі загартували. Всі чекають продовження.

Тіна КАРОЛЬ… «тому що…» виявилася головним відкриттям вітчизняного шоу-бізнесу за минулий період. А засвітив її міжнародний конкурс молодих виконавців «Нова хвиля» у Юрмалі, де Тіна посіла друге місце, отримала 50 тис. дол. від Пугачової — і виявилася фактично центровою сенсацією балтійського заходу. Індекс згадувань про Кароль заслонив навіть ім’я володаря Гран-прі. Молоду українську виконавицю відразу активно взяло в оборот ТБ (і в цьому криється тривожний симптом, оскільки спершу важливі репертуарні напрацювання, а потім — мелькання в ігрових шоу). В Юрмалі українські телебізнесмени робили ставку на плеканця народного шоу «Шанс». А перемогла нібито «темна конячка» — Тіна. Але в її особі перемогли і професіоналізм, і вокальні дані — досить ексклюзивний раритет для вітчизняної естради.

Андрій ХАЛПАХЧІ… «тому що…» попри все, всупереч усьому, долаючи «все», даючи надію «всім», провів у Києві черговий міжнародний кінофестиваль «Молодість», причому на достойному репертуарно-художньому рівні. Організаційні проблеми фесту — стара пісня (інколи Заходові бракує лиску, святкового антуражу). Але якісний добір власне кінопродукції багато що компенсує. Будинок кіно під час «Молодості» переповнений. У столичних кінотеатрах під час демонстрації фестивальних програм зали теж під зав’язку. Кіно не як комерційний продукт, а як художню цінність пропагує Халпахчі, долаючи фінансово-адміністративні бар’єри. І цього разу куратору «Молодості» вдалося обрамити фест прем’єрними картинами європейських кіногеніїв Романа Поланскі (кінометр персонально прибув до Києва) та Кшиштофа Зануссі. Халпахчі, мабуть, єдиний у країні згадав про ювілей великого українського фільму «Тіні забутих предків», відзначивши спеціальним призом на «Молодості» чудову Лариса Кадочникову, одну з найулюбленіших акторок Параджанова.

Павло ГРИЦАК… «тому що…» на його тендітні юнацькі плечі ліг основний тягар організації і проведення «Євробачення-2005» у столиці нашої Батьківщини. Чи варто повертатися до скандалів, які супроводжували підготовку найбільшого форуму... На УТ після революції змінилося начальство. Бунтували художники (у зв’язку з відсутністю тендера). Куди треба лилися грошові потоки. Кого треба призначали в конкурсанти держчиновники. З глузду можна було з’їхати всередині свистопляски... «Любимчик Пашка», як дехто його називає, що свого часу підштовхнув Руслану на європодвиг у Стамбулі, не розгубився, а послідовно й технологічно поринув у поточні проблеми. Як відомо, «Євробачення-2005», в організаційному і телевізійному планах, у Києві пройшло відносно достойно. Без накладок. Без непередбачених колізій. І багато в чому тут заслуга Грицака. Що стосується інших євронюансів у зв’язку з конкурсом, наприклад фінансової сторони зазначеної медалі, то це, їй-богу, не тема нашої публікації, а можливо, матеріал для розслідувальних рубрик...

Любко ДЕРЕШ… «тому що…» показав приклад ще одного якісного ривка вітчизняних письменників на західні книжкові плантації. При цьому слід враховувати, що в літературу Дереш явився сімнадцятилітнім. Його роман «Культ» помітили у Львові (видавництво «Кальварія»), але... підписати контракт не змогли через неповноліття автора. (На допомогу тоді прийшли батьки.) Дереша сьогодні називають молодим письменником, який зумів поєднати у своїй творчості «кривавого» Баркера, «містичного» Кінга, «наркотичного» Велша, приправлених вибухонебезпечною сумішшю актуальної молодіжної тематики з реалій сучасної України. Дереш оголосив хрестовий похід «форматній» українській прозі, показавши світові здатність жонглювати найбільш перевіреними часом (і доларом) прийомами, якими користуються монстри сучасної масової літератури. Дереш — студент економічного факультету Львівського національного університету за фахом облік і аудит. 2005-го його «Культ» видало польське видавництво, згодом із цією книжкою вже знайомився й німецький читач. Недавно поляки ознайомилися із ще однією книжкою Дереша — «Архе». В Європі інтереси українського письменника представляє відоме видавництво «Зуркамп». Німецький наклад «Культу» розлетівся вдесятеро швидше, ніж в Україні. Вже зараз його романи готують до публікації в Італії, Іспанії, Голландії, Бельгії, Фінляндії, Сербії. Далі буде...

Кирило Карабиць… «тому що…» виявився одним із небагатьох українських диригентів, які дуже комфортно почувалися в європейських ритмах і оркестрах. Як недавно повідомлялося на шпальтах «ДТ», Карабиць представив у Страсбурзькій опері «Євгенія Онєгіна» Чайковського. І західна преса поставилася до цієї прем’єри більше ніж прихильно. Рік тому Кирило отримав запрошення стати головним диригентом у Страсбурзькому оркестрі. Запрошення прийнято. Результат наявний. Вже 2006-го Кирило планує реконструювати на сцені Національної опери України «Наталку-Полтавку» Лисенка. Передбачається, що буде особливе звучання одного з найкращих наших оперних шлягерів, виткане з фольклорних мотивів.

Єжи Гофман… «тому що…» на кінофестивалі «Молодість» дав відмінний «майстер-клас» багатьом вітчизняним режисерам. І показав, як можна і потрібно знімати добротне просвітницьке кіно... Мова про поки ще незавершений проект Гофмана «Україна». Фільм, у якому навіть найспірніші історичні колізії подаються без тенденційних акцентів. Дивно, що за всі роки незалежності наші кінематографісти не зуміли зняти жодного виразного, «безшароварного» професійного фільму про історію своєї країни. І зовсім не дивно, що це зробив видатний польський режисер, поважний вік якого ніяк не позначається на якості й енергійності матеріалу. Втім, соромно, що у зв’язку з тим же Гофманом деякі наші кінематографісти намагалися влаштовувати «акції протесту», обурюючись його намірами зайнятися екранізацією «Тараса Бульби» Гоголя... У Росії сьогодні оголошено про запуск відразу двох «Бульб» — знову будемо протестувати?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво