Куди веде нас фатум кіноподій? Вітчизняний екран 2005: ворожіння на анкетній гущі

Поділитися
З тією ж неминучістю, з якою людство, винайшовши алкоголь для хмільного розгулу, потім «вигадує» р...

З тією ж неминучістю, з якою людство, винайшовши алкоголь для хмільного розгулу, потім «вигадує» розсіл та інші засоби від «похмілля», новорічно-святкові радощі зазвичай вінчаються наскільки вдасться тверезим аналізом минулого року і планами на найближче майбутнє. Тому цими днями, з одного боку, більшість медіа конструюють підсумкові рейтинги геть усього за рік, тоді як ворожки й аналітики всіх мастей, з іншого боку, намагаються пророкувати. І ми туди ж. Маючи на руках зовсім свіжі дані опитування столичних кіножурналістів за підсумками минулого року, спробуємо на їх підставі спрогнозувати перебіг кіноподій у році новому. Отже, що було, що є і чим серце заспокоїться у найближчій перспективі українського кіно?

Рік комети

У переддень Нового року Бюро української кіножурналістики (БУК) провело анкетування. «ДТ» і раніше публікувало звіти цього віртуального утворення, яке бачить свою мету в артикуляції солідарної думки про національне кіно тих, хто засобами ЗМІ формує громадську думку на ту ж таки тему. БУК діє поки що лише в межах столиці і складається з тих журналістів, які реально пишуть про кіно і згодні відповісти на запитання запропонованої їм анкети. Оцінюючи кіно, журналісти одночасно характеризували і себе самих — власні критерії, рівень компетенції, ціннісну шкалу критики тощо. І це теж таємний пункт анкетного дізнання — загальний кругозір і рівень нашої столичної кіножурналістики. До речі, журі Нью-йоркського товариства кінокритиків (New York Critics Online), яке вибирає найкращий національний фільм року, нині складалося всього з 30 осіб (які, правда, обов’язково друкуються в Інтернеті). А тепер подумки порівняйте масштаби кіноактивності у США й Україні, у Нью-Йорку і Києві...

Насамперед БУК поцікавився «найбільш значною для перспектив нашого кіно подією року, що минає». І ось яка ієрархія кіноподій вибудувалася в результаті: позиції в рейтингу визначалися відразу за двома шкалами — кількість згадувань у відповідях (перші цифри) і середня сума місць (цифри в дужках).

1. Присудження «Золотої пальми» Кан-2005 фільму Ігоря Стрембицького «Подорожні» — 20 (2,53).

2. Проведення чергового МКФ «Молодість» — 14 (1,99).

3. Заснування МКФ документального кіно «Контакт» — 12 (2,65).

4. Рішення уряду про спецфінансування анімації — 10 (3,33).

5. Хвиля фільмів і кінопроектов про помаранчеву революцію — (2,58).

6. Кіновернісаж «Богдан Ступка запрошує друзів» — 7 (4,2).

7. Приз фільму Романа Ширмана «Небезпечно вільна людина» на МКФ в Єкатеринбурзі — 6 (3,33).

8. Ініціатива часопису «КіноКоло» зі створення Комітету порятунку національної кінематографії — 6 (3,37).

9. Перші «читання» щодо проблем кіно у Верховній Раді — (3,70).

10. Проведення чергового фестивалю-майстерні «Українські альтернативи» — (2,62).

11. Вихід книжки Я. Госейко про історію українського кіно — 5 (3,61).

12. Наказ про заснування Державної служби кінематографії — 4(2,00).

13. Заява Юрія Іллєнка про голодовку протесту проти екранізації «Тараса Бульби» Єжи Гофманом — 3,33).

14. З’їзд Спілки кінематографістів України і радикальні перевибори його керівництва — 3 (4,5).

15—16. Довженківська премія року Юрію Іллєнку — 2 (2,50).

15—17. Фестиваль «нового британського кіно» — 2 (2,50).

17—18. Проведення чергового МКФ «Стожари» — 2 (3,50).

17—18. Прем’єра фільму Єжи Гофмана «Україна» в Україні — 2 (3,50).

19. Проведення чергового МКФ анімації «Крок» — 2 (4,00).

20. Спецприз журі МКФ у Клермон-Феррані фільму Валентина Васяновича «Проти сонця» — 2 (5,0).

Таким чином, карти кинуто. Бачимо і «пікове становище», і «казенний дім», і «чирвовий інтерес». По-перше, ясно, що минулий український кінорік пройшов під приголомшливим враженням від несподіваного канського призу не відомому досі Ігорю Стрембицькому. Навіть єдиний у нас авторитетний МКФ «Молодість» у списку ПОДІЙ змушений був посунутися (і з пристойним відривом) на друге місце. Воістину як комета увірвався на кінонебосхил режисер-дебютант і затьмарив, як бачимо, багатьох зірок (не кажучи вже про «чорні діри») нашого екрана. Це був шок. І що з того? А ось що.

З одного боку, очевидно, що наш медіабомонд зголоднів за справжніми, а не дутими успіхами вітчизняного кіно на міжнародній арені, і тому так безоглядно радіє успіхам на МКФ Стрембицького, Ширмана, Васяновича. Але ж зовсім недавно на урядовому рівні робилися резонансні і рішуче безуспішні спроби на самому держпіарі в’їхати на світовий кіноолімп. Так, галасливо висувалися на Берлінський МКФ «Мазепа» Ю. Іллєнка, а на «Оскар» — «Мамай» О.Саніна. А потім цілком непомітно, без галасу й пилу, офіційних номінантів на світову славу… було «засунуто» назад.

У журналістських підсумках минулого року привертає до себе увагу те, що реальні досягнення українського кіно на МКФ акцентовано будувалися на суто особистісних, а зовсім не на державних рушійних силах. А з культовими вже «Подорожніми» і зовсім повчальний контрапункт вийшов. Як відомо, «казенний дім», тобто р-революційний Мінкультуризм під керуванням пані Білозір, не знайшов коштів на поїздку майбутнього підкорювача Кан до місця тріумфу. А ось приватний канал «1+1» із його «чирвовим інтересом» без зайвих розмов взяв і профінансував дебютанта. Втім, сьогодні, анітрохи не конфузячись, міністерство у звітах приписує цей успіх собі.

Взагалі, звернімо увагу, скільки нових саме приватних кінопочинань, на думку журналістів, достойні згадування у першій десятці подій минулого року: і народження МКФ «Контакт», і хвиля фільмів про помаранчеву революцію (а все це переважно приватні проекти), і кіновернісаж Богдана Ступки, і навіть Комітет порятунку національного кіно, який безвісти зник невдовзі після народження). Навіть урядову Довженківську премію Юрія Ілльєнка журналісти, як бачимо, оцінили скромніше, ніж його ж персональну ескападу проти Єжи Гофмана. До речі, гіпотетичний «Тарас Бульба» Гофмана – теж продукт незалежного продюсирування. Схоже, приватна ініціатива починає просто обминати лежачий камінь держпочинань у сфері кіно. Можливо, це й стало найголовнішою подією нашого кінороку-2005.

З іншого боку, наша кіножурналістика, напевно, ще досить наївна й імпульсивна дама, не позбавлена патерналістських забобонів, якщо досі вважає, що рішення «партії й уряду» про спецфінансування анімації (до речі, а чому не документалістики, яка дала нам головних героїв року?) достойне почесного четвертого місця в рейтингу ПОДІЙ. При давній традиції невиконання владою своїх фінансових зобов’язань перед рідним кіно, при наявному бюджетному дефіциті, надпланових витратах на газ і т.п. шансів на те 0, 00. Такий наш скептичний прогноз. Через рік перевіримо його.

Газвода-1

А ще столичній братії, яка пише про кіно, мабуть, невтямки, що для перспектив розвитку нашого кіно одиничний шалений успіх Стрембицького не означає абсолютно ні-чо-го. Якщо не зважати, звісно, на загальний духопідйомний ефект від таких прикладів. І річ зовсім не в тому, що в Кані «Золота пальма» — це ще не «Золота пальмова гілка», хоча друге і росте (в усіх фігуральних сенсах) на першому. Головне, що фільм «Подорожні» — сам по собі, окремо від факту гучного призу, — є хоч і дуже симпатичним своєю щирістю етюдом, але до відкриттів або одкровень аж ніяк не може належати. У творчому плані картина не прокладає жодних шляхів, а тому, думаю, її міжнародний успіх до перспектив нашого кіно має віддалений стосунок. А ось із творчим майбутнім початківця його блискуче теперішнє може бути пов’язане дуже драматичним чином. Відомо, слава взагалі спокушає й корумпує, а особливо — вундеркіндів. І знавці кажуть, що тільки друга картина дебютанта називає його справжню ціну. Тому не пророкую Стрембицькому нічого. Просто «тримаю палець» за успіх його другого кроку — за гамбурзьким рахунком після канського. І дай Боже, щоб на талановитого режисера справді чекала доля стабільно сяючої зірки, а не короткочасна доля комети.

Тим часом у десятці найкращих вітчизняних фільмів минулого року (правда, із меншою одностайністю) автор «Подорожніх» знову фігурує як «чирвовий король».

1. «Подорожні» Ігоря Стрембицького — 13 (1,25).

2. «Небезпечно вільна людина» Романа Ширмана — 10 (1,48).

3. «Проти сонця» Валентина Васяновича — 6 (2,66).

4. «Засипає сніг дороги» Євгена Сивоконя — 5 (2,0).

5. «Настроювач» Кіри Муратової — 4 (1,00).

6. «Спектакль для трьох акторів» Олександра Шмигуна — 3 (2,00).

7. «Люди Майдану. NEVSEREMOS!» Сергія Маслобойщикова — 3 (2,75).

8. «Ніч світла» Романа Балаяна — 2 (1,00).

9 «Лялька» Кіри Муратової — 2 (2,20).

10. «Секонд-хенд» Ярослава Лупія — 1 (1,00).

Дивний рейтинг, чи не правда? Переважно до нього входять фільми, за датою випуску не торішні, а позаторішні. Або мало ким бачені («Лялька»). Або не цілком українські за виробництвом і сюжетним «матеріалом» («Настроювач», «Ніч світла»). Очевидно також, що зі значною перевагою документалістика тут домінує над категорією фільмів, яку вважають головною, — повнометражними ігровими, знятими на плівці. А щоб потрапити в «десятку», картині Ярослава Лупія знадобився всього один голос незрозуміло чим враженого критика, який висунув «Секонд-хенд» відразу в чемпіони. Інших наших повнометражних робіт, що теж належать за планом випуску до 2004 року і «пораховані» вже за той рік, але їх прем’єра відбулася тільки 2005-го, — «Татарський триптих» О.Муратова, «Украдене щастя» А. Дончика, «Подарунок долі» Г. Шигаєвої, «Братство» С.Клименка — ніхто навіть не згадав.

Схоже, що торік взагалі не було жодної (!) планової прем’єри великого прокатного фільму, знятого за «державний кошт». Якщо це, як кажуть в Одесі, «таки-так», то маємо ще один рекорд минулого року, який відкидає нас прямо у долюм’єрівську епоху. Адже, судячи з офіційного сайта «казенного дому» під прекрасним ім’ям Міністерство культури і туризму, в новітній історії рідного кіно було всього два випадки, коли за народні гроші видавалося на-гора за рік усього по одному прокатному фільмі (у 2000 і 2003 р.), тоді як за 2005 р. значиться аж... 84 фільми «різних жанрів». Ось і думаєш, а чи не «газвода» – все це оптимістично-чиновницьке кінопланування? Тобто чиста водичка з безліччю бульбашок порожніх обіцянок і марного клопоту.

Газвода-2

Труднощі іншого роду стояли перед журналістами, коли вони визначали найкращі закордонні фільми, які побачили торік: вибір занадто великий. Усього названо 29 картин, із яких до десятки ввійшли:

1. «Мандерлей» Ларса фон Трієра — 7 (2,05).

2. «9 рота» Федора Бондарчука — 5 (2,80).

3—4. «Приховане» Міхаеля Ханеке — 4 (1,50).

3—4. «Примхлива хмаринка» Цай Мінляна — 4 (1,50).

5. «Зламані квіти» Джима Джармуша — 4 (1,75).

6.«Сонце» Олександра Сокурова — 4 (2,66).

7—8. «Виправдана жорстокість» Девіда Кроненберга — 3 (1,50).

7—8. «Море всередині» Алехандро Аменабара — 3 (1,50).

9—10. «П’ять перешкод» Ларса фон Трієра — 3 (2,00).

9—10. «Пил» Сергія Лобана — 3 (2,00).

Що сказати? Є з чим сперечатися, але вочевидь наявні й ознаки професійного смаку. Скажімо, вже відомо, що наші колеги зі США (National Society of Film Critics) теж високо оцінили «Виправдану жорстокість», назвавши Кроненберга кращим режисером року. Інше цікаве: російське кіно дедалі впевненіше утверджується не тільки в тамтешніх національних рейтингах, а й у наших. Ситуація нагадує зовсім свіжу історію «газової війни»: там ЦЬОГО забагато, і вони вигідно експортують ЦЕ сюди, де його мало. Загалом, наш прокат за минулий рік, гадаю, вийшов на помітно новий рівень «газифікації» російською продукцією. Прогноз: далі буде ще більше. Це не добре й не погано, а реальна неминучість при нашій кінопродуктивності, яка впевнено наближається до нуля.

Таємниці двох королів

Для перспектив українського бідного в усіх сенсах кіно має значення, звичайно, і рівень креативної спроможності його керманичів. Поки що незбагненними, а головне – безрезультатними видаються шляхи мислення господарів казенного «дому кіно». Скажімо, тут, як і раніше, наполягають на суворому виконанні вже майже давнього, але, на жаль, мертвонародженого закону про квотування національної частки в кінопотоці на рівні 30%. Це при майже нульовій нацпродуктивності?! З одного боку, пікові і трефові «королі» й «валети» Мінкульту радісно констатують у свіжих документах, що сучасний прокат відроджується переважно на приватні кошти, і наполягають на примусовому відрахуванні 5% від їхніх прибутків. Але, з іншого боку — вони наче не розуміють, що таким чином роблять мережу кінотеатрів, яка ледь-ледь відроджується, нерентабельною. Хто ж надалі вкладатиме сюди капітали? Наші «козирні» кіночиновники у звіті за минулий рік звично тиснуть на патріотизм і, відповідно, на «серйозні просвітницькі зусилля — зокрема у школі», а конкретне введення обов’язкового курсу кіно в обов’язкову програму середньої школи і вузів ось уже два десятиліття залишається порожньою фразою. І т.д.

У 2005 році кіногалуззю керували, як відомо, два дуети гуманітарних міністрів. Перший тандем (Томенко—Білозір) уже проходив «огляд» БУКом. А залишається ось зовсім ще теплим потік епітетів та інших визначень, яким журналісти цілком спонтанно, а тому дуже щиро облили діяльність у сфері кіно новоспечених міністрів. Акцентуємо: пропонувалося коротко охарактеризувати саме діяльність, а не особистості нових керівників. Ось яку, наприклад, шкалу емоційно-оцінних реакцій викликав у представників кіномедіа пан Кириленко своїми ініціативами в галузі кіно (відповіді подані за абеткою):

аморфна; без жодних асоціацій; безвідповідальна; безсистемна (2); безініціативна; виняткова; винахідлива; veni, vidi, і що?; допитлива; dum spiro spero; занадто рано про неї судити; зацікавлена в позитиві; з бажанням розібратися; імпотентна; інтелігентна; короткочасна; краща, ніж у попередника; мало, мало, мало; мультиплікаційна; на рівні «балакучої голови»; непомітна (2); невідома (4); некомпетентна; невідчутна; незрозуміла (2); подає надії; позитивна; помірно-неактивна; популістична (2); примарна; спочатку було щось людяне і позитивне, але...; сповнена проблем; сповнена добрих намірів; сумлінна; стагнаційна; старання щось зробити, але поки що без зрушень; тимчасова; туманна; хороша в розмовному жанрі; хоче, але не може; хуторянська.

Не відповіли на це запитання лише три респонденти.

А ось «роза вітрів», які віють із боку кіномедіа у бік пана Ліхового. До квартального звіту про його активність на ниві кіно, будьте ласкаві, додати такі визначення:

абсолютно невідома; аматорська; байдужа до кіно; безконцептуальна; без жодних асоціацій; безрезультатна; більш бюрократична, ніж творча; від «балакучої голови»; випадкова; діяльність без дій; доброзичлива (2); екзотична; зарано судити, поки що без скандалів, як у попередниці; імпотентна; інтелігентна; комікадзе; консервативна; короткочасна; мила (на думку жінок); невидима; невизначена; ненав’язлива; непомітна (2); нерішуча; нерозбірлива; ніяка (4); обачна; обережна; ознайомлювальна; освічена; поза знанням предмета; поза знаннями про кіно; порядна; побудована на спробі вгадати потрібний напрям; простодушна; принаймні не ламає дров, слава Богу; скупа; сором’язлива; сумлінна; тимчасова; туризм у кіно; туристична; хуторянська.

Не відповіли на запитання чотири респонденти.

А один журналіст визнав за необхідне докладно мотивувати свій бойкот останніх двох питань: «На ці пункти я відповісти не можу, тому що особливо не стежу за діяльністю чиновників. Але не можу не відзначити два прикрих чинники, які негативно позначаться на розвитку кіноіндустрії. Перше — це спроба квотувати кінопрокат за мовним принципом. Держава, якщо вже українізація — це її політика, має взяти на себе зобов’язання з цього приводу, а не перекладати їх на плечі дистриб’юторів. Гадаю, на нас чекає обвал кіноринку. І друге – некомпетентність комісії з видачі прокатних посвідчень при Мінкультуризмі, скандал з приводу заборони на фільм «Земля мерців» Ромеро — тільки один приклад, заборонених фільмів значно більше. З огляду тільки на два згадані чинники, позитивно відгукнутися про діяльність панів Кириленка і Ліхового неможливо».

Коментарі зайві. А ворожити про перспективи кінокерівництва в такому журналістському висвітленні тут можна цілком довірити і безпосередньо читачам «ДТ».

В анкетуванні взяли участь 26 журналістів. А саме: Л.Бєлякова («Україна і світ сьогодні»), С.Васильєв («Время. UA», «Профиль»), О.Вергеліс («Дзеркало тижня»), В.Войтенко («КіноКоло», «Грані плюс»), Д.Десятерик («День», «КіноКоло»), Е.Золотаревська («Освіта України»), І.Зубавіна («КіноКоло», «Кино Театр», «Киевские ведомости». «Народная армия»), І.Карпинос («Грані плюс»), Н.Конончук («КіноКоло»), С.Короткова (free lance), А.Куріна («Профиль», «КіноКоло», «Кинодайджест»), А.Лемиш («2000»), О.Литовченко (Total Film), Є.Махтіна (Прес-центр НСКУ), Ф.Млинченко («Столица»), Л.Новікова («Столичные новости», «КіноКоло»), М.Петрук («Сегодня»), О.Рутковський («Столичные новости», «Время. UA», Total Film, «Дзеркало тижня»), А.Сайкіна (ТБ СТБ), О.Сидор-Гібелинда («КіноКоло», «Время. UA»), С.Тримбач («Україна молода», «Дзеркало тижня», «КіноКоло»), Л.Фесенко («Хрещатик»), Г.Цимбал («Факты», «Бизнес», «Публичные люди», «Україна і світ», «Натали»), Г.Черков («Столичные новости»), А.Шабеко («Сейчас»), А.Шпилюк («КіноКоло»).

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі