КРОНИ українського саду. Олена Яблонська. ескіз у сутінках епох - Культура - dt.ua

КРОНИ українського саду. Олена Яблонська. ескіз у сутінках епох

15 серпня, 2008, 12:34 Роздрукувати Випуск №30, 15 серпня-22 серпня

У серпні відзначатиме свій ювілей — 90-річчя з дня народження — Олена Нилівна Яблонська, відомий живописець, графік, рідна сестра уславленої Тетяни Яблонської...

У серпні відзначатиме свій ювілей — 90-річчя з дня народження — Олена Нилівна Яблонська, відомий живописець, графік, рідна сестра уславленої Тетяни Яблонської. З цієї нагоди планується виставка робіт Олени Нилівни — в одному з найпрестижніших залів країни. А доробок у майстрині вагомий, починаючи з післявоєнних років, коли великого розголосу набула її робота «Відбудова домни» (1945 рік). Уже потім з’явились – «У рідному гайочку» (1964 рік), «Серпень» (1967-й), «Квітень» (1970-й), «Літо» (1971-й)… Багато зусиль і таланту Олена Нилівна віддала дитячій літературі, яку з захопленням ілюструвала багато років. Правда, останнім часом лікарі суворо заборонили художниці працювати — здоров’я не те…

Родина Яблонських — особливе сузір’я в духовно-мистецькому житті України. Прищепив любов до прекрасного з допомогою фарб і пензлів ще батько сімейства — Нил Олександрович. Він став для дітей першим і головним учителем. Тож і варто почати з дитинства...

Дитячі роки Олени Нилівни Яблонської пройшли в Одесі, біля моря. Їхня оселя була схожа на міні-школу мистецтв, директором якої був батько. Щоранку він кликав: «Діти, йдіть малювати!», і Олена, Дмитрик та Тетяна все кидали і бігли додому. Нил Олександрович виховував у дітях не тільки любов до прекрасного, а й його відчуття, сприйняття, осмислення.

У домашній майстерні діти малювали натюрморти, природу, одне одного. Олена Нилівна говорить, що батько радив спочатку притрусити папір брудними руками, щоб створити простір, а потім з допомогою вугілля та гумки «витягувати» малюнок із паперу.

Нил Олександрович пояснював «не так, як учили в школі»: поставити два олівці, виміряти кут, зробити акцент на грі світла й тіні.

Він учив не «зображати» на папері малюнок, а переносити його зі столу на папір.

«Якщо ти малюєш буряк, то він має бути свіжим, соковитим, щоб, дивлячись на малюнок, можна було відчути його смак», — пояснював тато. А коли малювали самовар, то батько бува підійде до малюнка, подивиться уважно, а потім каже: «Що це ти так погано прикріпила ручку, вона ж зараз відпаде. А ну хутчіш переробляй, щоб було видно з чого він зроблений».

У школі, де навчалися молодші Яблонські, була галерея відмінників — портрети дітей, котрі навчалися успішніше за інших. Малювали Олена, Тетяна, Дмитрик, після чого обиралася найкраща робота, яка й потрапляла до шкільної галереї.

— Пригадую один випадок: у школі ми з сестрою малювали галерею «ударників» навчання. Батько мені й каже: «Ну що за ніс ти намалювала? Там же зовсім інший ніс, бо інший характер». І тоді я стала ліпити ніс, тренуватися, щоб вийшов саме той характерний ніс».

Коли сім’я потрапила до Кам’янця-Подільського, часто ходили по місту, запам’ятовуючи будинки, споруди, церкви, замальовували в пам’яті різні деталі і, повернувшись додому, переносили побачене на полотно. Опісля знову йшли, перевіряли помилки, неточності... і так доти, поки не відображали споруду достеменно.

Уже в старшому віці Олена Нилівна зіштовхнулася з нерозумінням, до певної міри — неприй-
няттям своїх робіт. Дипломна робота Яблонської в Київському художньому інституті називалася «Купання дітей в Дніпрі». Олена Нилівна витратила багато сил на цю роботу. Малювала дітей, які плескалися в воді й раділи сонячному дню. Та коли вона принесла здавати картину, почула: «Так не буває! Немає «простих дітей», є піонери, і за ними повинен наглядати вожатий». Олена Нилівна переробила картину, та якась сумна вона вийшла — не вільна, не весела... За роботу дістала четвірку.

Щойно закінчила інститут, як почалася війна. На три роки сім’я покинула столицю.

Після повернення до Києва Олена знову поринає у живопис — їде з групою художників на Донбас, де саме відбудовували домну. Гули машини, валив дим, всюди бруд, попіл. Проїжджаючи зруйнованим Донбасом, Яблонська жадібно виглядала бодай «шматочок» чогось радісного, вглядала надію. Але все було темним, сірим, похмурим. Вона шукала бажану радість і таки знайшла місце, де вже реставрували домну і де молоді дівчата в білих хустинках про щось розмовляли між собою, жартували, сміялися.

Олена почала робити перші замальовки. Їх помітив керівник групи та порадив написати картину. Та робота називалася «Відновлення домни» і була представлена в Москві на першій післявоєнній виставці. «Усі картини на тій виставці були такі похмурі та сірі, — ділиться спогадами Олена Нилівна, — що моя одразу ж кидалася у вічі, бо була світла, весела, сповнена радістю та теплом». Як сказав знаменитий Пластов: «Усі мертвяків тягнуть, а в Яблонської — радість, оптимізм».

За картину Олена Нилівна отримала навіть грошову премію. Після «Відновлення домни» темою робіт художниці стала радість: радість тепла, світла, радість пізнання, радість любові...

Зі слів Олени Нилівни, її чоловік, живописець Євген Волобуєв, також бачив красу в навколишньому житті. Він зупинявся: над калюжею, біля старого сараю, по якому пробігала кішка. Писав те, що подобалося йому. Те, що знаходило відгук у його душі. Євген Всеволодович вважав, що об’єктивної краси не існує, є тільки краса в душі художника, краса, яку він прагне донести до людей.

«Звістка про нагороду» — картина, що змінила життя художниці. Це була також радісна картина: хлопець на мотоциклі приїхав на поле, де вирощують буряк, розмахує газетою зі звісткою про нагороду дівчат за найбільший врожай. Дівчата біжать йому назустріч. Сонячні промені виблискують на хустинках, полі, буряках. Але знову Олені Нилівні кажуть: «Картина «неправильна». Художниця написала так як «треба». Приїжджає чорна Волга, з неї виходить бригадир, голова колгоспу, в чорних костюмах, краватках, тиснуть дівчатам руку та поздоровляють. Але картина вийшла занадто презентабельна та невесела. Єдиною радістю було оте сонечко на хустинках та буряках. Євген Всеволодович, побачивши роботу, зауважив, що «вона вся блищить, а так не має бути, взяв і притушив усі ті промінчики...»

Після цього випадку чоловік і сказав: «Краще ілюструй книжки, у тебе це добре виходить».

От Яблонська і створювала малюнки до книжок у видавництві «Веселка». Хотіла дати дітям радість, тим більше що своїх двоє росло, у книжках зображений і син Женя, дочка Наталка, і дочка сестри, Тетяни Яблонської, Оля.

Двадцять років малювала Олена Нилівна для книжок. На її роботах виросли кілька поколінь дітей. Її ілюстрації оригінально скомпоновані, дуже зрозумілі дітям. Паралельно Олена Нилівна вела педагогічну діяльність — навчала графіків і скульпторів.

З початку 1970-х Олена Нилівна Яблонська знову починає писати, присвячуючи себе станковому живопису. Її образотворчий талант, що не до кінця розкрився в ілюстраціях, ніби виривається на волю. Картини з’являються на багатьох виставках, потрапляють до художніх музеїв країни, приватних колекцій.

У творах останніх років зазвичай соковитий, насичений колір її палітри набуває ніжності й легкості. І здається, що Олена Нилівна проникає в саму душу природи — оскільки цю душу вона відчуває як ніхто інший.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво