КОРОТКО — ПРО ГОЛОВНЕ - Культура - dt.ua

КОРОТКО — ПРО ГОЛОВНЕ

26 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №16, 26 квітня-11 травня

Якщо думки втілюються в образах — виходить картина. Якщо образи втілюються в слова — виходить оповідання...

О.Голуб. «Рибалка,який глибоко замислився про життя і не піймав ще одну рибку»
О.Голуб. «Рибалка,який глибоко замислився про життя і не піймав ще одну рибку»

Якщо думки втілюються в образах — виходить картина. Якщо образи втілюються в слова — виходить оповідання. Якщо поєднуються думки, фарби та слова — виходить канва художньої виставки «Короткі історії».

Глядачу запропонували не просто подивитися. Його взяли в співучасники проекту. Адже всі подібні історії відбуваються поруч із нами, і кожен може дати їм свою оцінку чи підказати розвиток сюжету. А для початку куратор виставки й одна з учасниць Олена Голуб попрацювала режисером і показала, як сюжет міг би розвиватися. Зі стислих назв картин вийшли міні-розповіді. Супроводжувані відеорядом — безпосередньо картиною — вони змушують запрацювати фантазію: така до болю знайома «Мрія про поїздку на море, на яку ніяк не вдається назбирати грошей» (пояснення назви подано курсивом), змушує замислитися «Велика банка, в якій живуть рибки, і ще більша, в якій живемо ми» Олександра Коміссаренка, хочеться оселитися в таких «Гарних будиночках, де не лаються матом ані діти, ані жінки, ані навіть чоловіки» й «Чистих будиночках, у під’їздах яких ніколи не буває прострелених політиків або бізнесменів» Валерія Голейка, щиро жалієш «Бабу Галю, котра дуже любила свою теличку, цілувала її, і раптом ту зарізали» Олени Голуб, переймаєшся почуттями «Жокея, який не хотів перемогти на перегонах, жаліючи свого коня» наймолодшої учасниці виставки, 24-річної Катерини Бурліної; намагаєшся також побачити такий «Сон двох закоханих, що відбувається наяву», який побачила Тетяна Чеброва, і сісти на «Крило птаха, котрого нагодували крихтами хліба добрі діти» Лариси Пішої, а також подивуватися скульптурі «Дідусь нерпа» Григорія Столбченка (Груші)…

Що було первинним, слово чи малюнок? — намагалися дізнатися в Олени Голуб. Звісно, картини, відповідала вона. Хоча, заради справедливості, варто зазначити, що більшості учасників проекту слово не чуже, вони черпають натхнення в поезії та музиці.

Шістьох художників і одного скульптора, зібраних в одному залі Українського дому, абсолютно не схожих ані за технікою, ані за манерою виконання, різних за віком і освітою, об’єднує міцне відчуття реальності. Вони не витають у хмарах, але й не додають чорнухи, вони просто мислять реальними мірками й не лякаються трагічного в житті. Як, утім, уміють радіти радісному. Слово «реалізм», яке нині дедалі більше стає немодним, заексплуатоване надміру на догоду чиїмсь потребам, у цій експозиції, мабуть, хотілося вимовити найбільше. Герої «Коротких історій» настільки знайомі, що навіть поява рожевого кота чи різнобарвних житлових будинків фантастичної конструкції здавалася природною й органічною. Бо зображуючи їх, художники були гранично щирі.

«Момент щирості — за таким принципом формувалася експозиція цієї виставки, — підкреслила Олена Голуб. — Зараз у мистецтві дуже сильна потойбічність. Ми перестали звертати увагу на те, що поряд. Сьогоднішній нефігуративний, абстрактний живопис відірваний від землі й дійсності, на мою думку, нині не актуальний. А представлені на виставці картини встановлюють зв’язок із глядачем.

У залі поряд висіли картини і випускників художньої академії чи училища, і тих, хто здобув освіту приватно. І це також хороший симптом. За рубежем, до речі, питання ставиться так: мистецтво чи ні. Якщо роботи цікаві глядачеві — художник виставляється».

Збірник живописної прози «Короткі історії» надзвичайно насичений кольором. Можна сказати, картини випромінюють життєву енергію, закладену художниками. Приміром, свій живопис Тетяна Чеброва пропонує як цілющу силу. Яскраві фігурки Григорія Столбченка, виконані в дуже цікавій техніці з використанням дерева, пластика й олійних фарб, надзвичайно сподобалися дітям, котрі відвідували виставку з батьками (адже саме малята особливо чутливі до щирості).

І водночас подібний живопис навряд чи можна назвати кон’юнктурним. Це засіб вижити — тільки не тлінному тілу, а душі.

…Олександр Коміссаренко з болем сказав, віддаючи роботи на виставку: живопис залишаю. У повсякденному житті художник зіштовхується з набагато жорсткішими реальними історіями, від яких хочеться втекти... найчастіше назад до полотна. Можливо, він повернеться. Бо писати (чи фарбами, чи ручкою на папері) — це спосіб життя. Це те головне, про яке можна говорити й коротко, й довго. Та й історій — коротких, як постріл, і довгих, як життя, навколо предосить...

«Велике спасибі за виставку. Від сьогоднішнього вечора моє ставлення до сучасного живопису змінилося на краще. І все завдяки вам», — написала в книзі відгуків виставки «Короткі історії» відвідувачка, котра назвалася Людмилою.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво