КОРНІЙ ЧУКОВСЬКИЙ ОЧИМА МОЛОДОГО БАТЬКА - Культура - dt.ua

КОРНІЙ ЧУКОВСЬКИЙ ОЧИМА МОЛОДОГО БАТЬКА

30 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 30 травня-6 червня

Он рычит и кричит, И усами шевелит: «Погодите, не спешите, Я вас мигом проглочу! Проглочу, проглочу, не помилую»...

Он рычит и кричит,

И усами шевелит:

«Погодите, не спешите,

Я вас мигом проглочу!

Проглочу, проглочу, не помилую».

Версія про те, що ці рядки з «Тараканища» Корній Чуковський «присвятив» Сталінові (у якого, як відомо, були великі широкі вуса), існує давно. На світанку перебудови цю тему «заїздили» до дірок. Та ось недавно син Ваня попросив: «Тату, почитай мені... Татусю, любий, ну будь ласка!..»

Я розумію, що в такий момент усі мої справи, навіть, здавалося б, найважливіші, — другорядні, і беру з полиці Чуковського. І тут я знайшов таке...

Вусатий феномен

«Тараканище» — це геніальний твір, у якому описуються всі основні етапи сталінського сходження. Ось прийшов Сталін до влади:

Вот и стал Таракан победителем,

И лесов и полей повелителем.

Покорилися звери усатому.

(Чтоб ему провалиться, проклятому!)

Вот хотели его сместить, да не вышло:

Но, увидев усача (Ай-ай-ай!),

Звери дали стрекача (Ай-ай-ай!).

По лесам, по полям разбежалися:

Тараканьих усов испугалися.

Дехто вчасно виїхав за кордон, емігрував:

А лихие обезьяны

Подхватили чемоданы

И скорее со всех ног

Наутек.

Ось Сталіна вже бояться:

Звери задрожали,

В обморок упали.

Волки от испуга

Скушали друг друга...

А ось він повністю підпорядкував собі країну:

Только и слышно,

Как зубы стучат,

Только и видно,

Как уши дрожат.

Інакомислення в Країні Рад неможливе:

Испугались бегемоты,

Зашептали: «Что ты, что ты!

Уходи-ка ты отсюда!

Как бы не было нам худа!»

А ось початок репресій:

А он между ними похаживает,

Золоченое брюхо поглаживает:

«Принесите-ка мне, звери, ваших детушек,

Я сегодня их за ужином скушаю!»

Сталіна не люблять, бояться панічно:

Бедные, бедные звери!

Воют, рыдают, ревут!

В каждой берлоге

И в каждой пещере

Злого обжору клянут.

Однак, якщо розібратися, то Сталін — не такий уже й велетень, вважає Чуковський:

Таракан, таракан, таракашечка,

Жидконогая козявочка-букашечка.

И не стыдно вам? Не обидно вам?

Вы — зубастые, Вы — клыкастые,

А малявочке поклонилися,

А козявочке покорилися!

Потім прилетів горобець, дзьобнув, таргана-велетня не стало. «И усов от него не осталося», — пише автор. Почалися загальні веселощі (відлига?), пісні і танці. Народ лісовий зажив новим життям.

Існує й інша версія, менш поширена: Чуковський мав на увазі не Сталіна, а червону Росію з її репресивним апаратом, насильством, жорстокістю. Причому аргументи досить переконливі. Вірші написані на початку двадцятих, коли навіть члени Політбюро не знали, хто керує країною: умираючий Ленін, скромний Сталін, начитаний Зинов’єв, оратор Каменєв чи себелюб Троцький. Та й «оформився» вусатий Сталін як вождь лише 1928 року, а доти насаджувалася ідея «колективного керівництва».

В архіві Корнія Чуковського було виявлено надіслане йому 20-сторінкове оповідання з життя дореволюційного села, підписане «Н.С.Катков». Автор у перших абзацах досить нудно й монотонно писав про село, повторював азбучні істини, а ось далі... Далі все «завертелось, закружилось и помчалось кувырком»: прийшли представники влади, стали кричати, влаштували обшук. З одного боку рукопису виявився запис олівцем, зроблений Чуковським: «У Н.С. — другий день міліціонери. Нікого не впускають і не випускають». А далі написано те, що міг написати тільки Чуковський: «А в будинку ж маленькі діти». Перевертаємо рукопис — і на звороті, біля правого поля, знаходимо вписаний дрібним чітким почерком Чуковського експромт: «Ехали медведи... пряники жуют», яким тепер починається «Тараканище», а далі розгонисто й нерівно, як і у будь-якій чернетці, Чуковський записує:

А за ними

Великан

Страшный и ужасный

Таракан

С длинными усами

Страшными глазами

Подождите

Не спешите

Усы длинные

Двухаршинные

Захочу

Проглочу.

А всередині начерку олівцем — оглушливе: «Червоний Тарган»!

Може, Чуковський справді мав на увазі не конкретного «Велетня», а червоний терор узагалі? Про диктаторські замашки Сталіна і його вуса Осип Мандельштам напише тільки через 10 років. Але погодьтеся: якщо Чуковський просто «вцілив пальцем у небо», то вцілив геніально!

І потім: поява Горобця-переможця зовсім не знімає глобальності проблеми: є Щось, що може самовладно розпоряджатися нами, нашими дітьми, навіть нашими думками... Але так бути не повинно!

...Якби весь мій досвід обмежувався «Тараканищем», я, напевно, і писати б на цю тему не став. Однак мій Ваня вимагав, щоб я читав й інші вірші. І виявилося, що злободенні проблеми суспільного ладу Чуковський порушує мало не в кожній своїй «поемі»!

Культ — це погано

Візьмімо хоча б «Мийдодір». Хто там головні герої? Хлопчик, Умивальник і Крокодил. Умивальник — найпересічніший: «кривоногий», «кульгавий», йому не знайшлося місця навіть у ванній, і тому стоїть він, посередність, у «маминій спальні». (Троцький, до речі, вважав Сталіна «геніальною посередністю»). Але сам герой про себе іншої думки:

Я — Великий Умывальник,

Знаменитый Мойдодыр,

Умывальников Начальник

И мочалок Командир!

Господи! Та це ж культ! А хто після Леніна став «Великим», «Знаменитим», «Начальником» та «Командиром» (і все з великої літери!) — ви знаєте.

Але! Хлопчик умивальника не послухався: втік не помившись. І що вийшло?

Вдруг навстречу мой хороший,

Мой любимый Крокодил...

А потом как зарычит...

Как ногами застучит...

«Уходи-ка ты домой...

Да лицо своё умой...

А не то как налечу...

Растопчу и проглочу!..»

Звісно, ви здогадалися, що Крокодил — це НКВС, Берія. В одній книзі він намальований із розчепіреними пальцями, у пенсне й у капелюсі — ну точно Лаврентій! Напевно, художник розумів цей образ Чуковського саме так. Поки хлопчик «не висувався», Крокодил був для нього «любимым и хорошим». Але варто було раз ослухатися — і герой побачив ікла. Після зустрічі з НКВС хлопчик хутко повернувся до «Великого і Знаменитого» і більше не дозволяв собі вільностей.

Органи не помиляються

Далі? Будь ласка! «Муха Цокотуха». Героїня, що дзижчить, знайшла грошик, побігла на базар, купила самовар, запросила купу народу, всіх пригощала, отримувала подарунки — одне слово, жила ситно і безтурботно. Описано типовий міщанський спосіб життя: самовар, чай, варення, мед, кренделі, золоті чобітки та інше. Але сталося жахливе — загриміла хазяєчка у відомство на Луб’янці.

Вдруг какой-то старичок

Паучок

Нашу Муху в уголок

Поволок — хочет бедную убить,

Цокотуху погубить!

Зауважте: Муха не сама потрапила в тенета Павучка. Чуковський пише: «Вдруг...» Тобто без усілякої причини, потрапила і край. І наміри злого Павука щонайсерйозніші: убити (розстріляти). Без варіантів (без суду і слідства).

Дорогие гости, помогите!

Паука-злодея зарубите!

И кормила я вас,

И поила я вас,

Не покиньте меня

В мой последний час!

Та хто ж піде проти НКВС?

Но жуки-червяки

Испугалися,

По углам, по щелям

Разбежалися:

Тараканы

Под диваны,

А козявочки

Под лавочки,

А букашки под кровать —

Не желают воевать!

И никто даже с места

Не сдвинется:

Пропадай-погибай,

Именинница!

Однак дещо трапилося. Знову ж таки, «вдруг» звідкілясь прилетів Комарик і врятував бідолаху. Він не мусив прилітати, та ось узяв і прилетів. І навіть переміг Павучка! Тут починається найцікавіше. Всі ті, хто ще вчора не хотів воювати і припускав загибель нашої Мухи, навіть чомусь вірив у цю загибель, сьогодні вже осміліли:

Тут букашки и козявки

Выползают из-под лавки:

«Слава, слава Комару —

Победителю!»

Вони навіть не посоромилися прийти на весілля з вітаннями:

Будет, будет мошкара

Веселиться до утра:

Нынче Муха-Цокотуха

Именинница!

Така поведінка для героїв «Цокотухи» цілком природна: якщо забрали — так треба, якщо відпустили — також так треба. Органи розібралися й ухвалили рішення, яке обговоренню не підлягає. А життя триває, ніби нічого й не було.

Інакомислення шкідливе!

Останній приклад — «Путаница». Трактувати вірш можна так. У країні все пішло наперекосяк: «Рыбы по полу гуляют, жабы по небу летают». Як кара за ці вільності, сталося непоправне: спалахнуло море. Пожежу гасять-гасять, але безуспішно. На карту поставлено все. Звірині пощастило: прилетів якийсь метелик і погасив вогонь. Звірі «прозріли» і зажили нормальним життям. Усі «цвірінчать» тільки те, що їм треба цвірінчати.

А з чого все почалося? З інакомислення.

Замяукали котята:

«Надоело нам мяукать!

Мы хотим, как поросята,

Хрюкать!»

І так далі. Одне слово, всі стали говорити те, що хочуть, а не те, чого вимагають усталені закони. Щоправда, був один розумний:

Только заинька

Был паинька:

Не мяукал

И не хрюкал...

И зверюшек неразумных

Уговаривал:

«Кому велено чирикать —

Не мурлыкайте!

Кому велено мурлыкать —

Не чирикайте!»

Ключове слово отут — «велено». Ніхто не сміє цвірінчати того, чого не велено!

Звірі Зайця не слухали, а тому мало не загинули. Казка закінчилася хепі-ендом. Однак у реальному житті хепі-енд, дорогі товариші, трапляється набагато рідше! Пам’ятайте про це! І не «цвірінчіть»!

Більше цитат із Чуковського не буде. Кожен може поекспериментувати сам.

Прочитайте «Айболить», «Бармалей», «Крадене сонце» — може, здогадаєтеся, про що там ідеться? У «Бармалеї», приміром, злого генія заслали «у далекий Ленінград», а яке ставлення в товариша Сталіна було до Ленінграда — загальновідомо. Не одна політична справа почалася саме з Ленінграда...

Пророк?

Справжнє ім’я Чуковського — Микола Васильович Корнейчуков. Народився 19 березня 1882 року в Петербурзі. Коли Колі було три роки, батьки розлучилися, він залишився з матір’ю. Жили на півдні, бідували. Навчався в одеській гімназії, із п’ятого класу якої був відрахований, коли за спеціальним указом навчальні заклади «звільняли» від дітей «низького» походження.

З юних літ хлопчик багато читав, самостійно вивчив англійську і французьку мови. З 18 років почав друкуватися в газеті «Одесские новости». 1903 року був направлений кореспондентом у Лондон. Рік жив в Англії, вивчав англійську літературу, писав про неї в російській пресі. Після повернення оселився в Петербурзі, зайнявся літературною критикою, співпрацював із журналом «Весы». Псевдонім народився швидко: «Корнейчуков» — Корнейчук, Корній Чуковський.

Невдовзі Микола Васильович організував щотижневий сатиричний журнал «Сигнал» (фінансував його співак Большого театру Собінов), де вміщувалися карикатури й вірші антиурядового (!) змісту. Журнал піддався репресіям за «паплюження існуючого порядку», видавець був засуджений до шести місяців ув’язнення. З 1912 по 1927 рік Чуковський жив у фінському селі Куоккала, де зустрічався зі знаменитими письменниками й художниками тодішньої Росії, і з їхніх автографів створив своєрідний альбом — «Чукоккала».

Микола Васильович був чудовим критиком і перекладачем, написав кілька блискучих книг із теорії та практики перекладу.

Однак головне своє покликання Чуковський знайшов у віршах для дітей, на яких виховувалися десятки поколінь, у тому числі майже всі «дитячі» поети — Самуїл Маршак, Агнія Барто, Сергій Михалков, Борис Заходер. Вірші Чуковського для дітей було видано загальним накладом близько 50 мільйонів. І їх продовжують видавати!

Євген Євтушенко згадує: «Силу-силенну видань витримала книга «Від двох до п’яти», в якій Чуковський весело і мудро досліджує, як починають говорити діти. Коли мій син Петя довго не розмовляв, я був у відчаї і попросив Чуковського допомогти. Він приїхав із якимсь англійським паровозиком, із якого йшов дим, зачинився з Петею і через годину вийшов. «Ну, Петю, скажи, чому ти так довго не починав говорити?» І раптом Петя відповів, опустивши голову: «Тому що я соромився».

1962 року Микола Васильович одержав Ленінську премію за книгу «Майстерність Некрасова». Того ж року Оксфордський університет присвоїв йому почесне докторське звання.

Чуковський був одним із перших, хто «відкрив» Солженіцина і дав йому притулок, коли той опинився в опалі. Помер Микола Васильович 28 жовтня 1968 року у віці 87 років. Похований у Передєлкіно, де він довгий час жив.

Чуковський — хотів він того чи ні — у двадцятих роках разюче точно вгадав хід історії. Записав свої «пророцтва» він не десь, а в дитячих віршах, причому в таких сильних і «свіжих», що їх досі люблять усі без винятку діти. Мій Ваня без «Чуковського на ніч» уже два тижні не лягає спати. Я переконаний: Микола Васильович писав не тільки для дітей, але й для дорослих водночас...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво