Коньяк для диктатури пролетаріату

У країні відбулася оксамитова культурна телереволюція. Канал «РТР-Планета» (попри заданість інформмовлення, там незаперечно якісні культблоки — програми Швидкого, Вульфа, багатьох інших) практично витіснено з більш-менш доступних народові кабельних пакетів (до 20 гривень). Зате нарешті заявив про цілодобове функціонування український канал «Культура». Щось порівнювати і при цьому «відчути різницю», повірте, не варто. «Культура» наша лише в ембріональній стадії становлення. Так, на першому «кабельному етапі» це становлення знаменували цілодобові записи виступів акордеоніста Завадського. Нині репертуар розширився. І навіть космос їм на допомогу... Що проблеми «Культури» небайдужі інтелігенції, стало очевидно бодай після недавньої публікації «Ефірна безвихідь» («ДТ» № 12 від 1—7 квітня 2006 р.), після якої з’явилося багато відгуків, а деякі сайти дуже активно використовували текст (дякуємо за увагу). Нині наша «Культура» — формальна «дійсність». І водночас— канал-«привид». У звичному акваріумі телевізора канал розчиняється. Не видно чітких обрисів «обличчя». Непомітно виразності концепції. Майже немає адекватної продукції. І, як завжди, зрозуміло, немає грошей.

ЩО Є? Є занедбана студія «Укртелефільм» на вулиці Туманяна, 15, де «Культура» займає дві невеликі кімнати на другому поверсі. Одна — трохи більша: там кілька столів, комп’ютерів і маса народу. Друга кімната — курилка з постійно відчиненим вікном. І все це їхній мозковий телецентр: начальники, підлеглі, всі разом — дружна сім’я. Якщо спускатися історичними укртелефільмівськими лабіринтами (ремонту не робили, здається, з дня спорудження будівлі) на перший поверх, то в одному крилі, оминувши загадкову вивіску «Ескорт», можна знайти й новобудову «Культури». Тут — студія, євроремонт. І навіть подоба броунівського телеруху. Де поставимо? Куди встановити? Коли прибуде? Поки що там лише «віра-майна». Однак сподіваються, що невдовзі буде «справі вінець», і запрацює тоді їхнє студійне мовлення і зірками-ведучими, і культурними новинами... Якщо, звичайно, господарі «Укртелефільму» «не попросять». Тому що між керівниками і колишніми соратниками — панами Біймою та Зоценком — чи то чорна кішка пробігла, чи то й увесь кіт Бегемот: «Вчера еще в глаза смотрел, а нынче все косится в сторону».

Програмне наповнення «Культури» у тому вигляді, в якому воно є, справді не предмет для телеогляду. «Показуємо все, що приносять», — скаржиться «ДТ» гендиректор Зоценко. І справді, так уже хочеться, щоб хтось щось їм нарешті приніс якомога дорожче, вишукане, багатше. І щоб навіть від семантичного блиску бренда — «Культура» (!) — не тягло у мережі «Волі» (чи іншого кабельного павутиння) переважно архаїчним пилом або творчістю «на доборі». І щоб «диктатура пролетаріату» (наші улюблені рейтинготворці!), знущаючись над пультами, поступово почала ідентифікувати культурну кнопку і хоча б у примарному майбутньому виділяла серед надлишкового «телеменю» не продукти, які швидко псуються, а «дорогий коньяк» (якщо він, звичайно, з’явиться на «Культурі» в асортименті) — те, що позначене зірочкою якості.

ЩО БУЛО? Був цілий виробничо-політичний серіал «Не народжуйся культурним». Рішення про створення «Культури» Леонід Кучма підписав п’ятирічку тому —2001 року. Нічого путнього тоді не вийшло. Рішення виявилося просто «цидулою». Але програмну тактику «Культури» вже тоді розробляли Олег Бійма, Лесь Зоценко, Тамара Бойко. Хоча процес створення повноцінного каналу гальмувався... І виник ніби «неповноцінний» канал. Ігор Сторожук незабаром вирішив знайти йому місце в ефірі УТ-2. Це був 2002 рік. Уже в процесі, при максимумі бажань і при мінімумі можливостей, на ходу придумували оформлення каналу, хотіли назвати його «Пектораль». Потім вирішили, що це занадто образно, а потрібна конкретика — чітке тематичне посилання. І не мудруючи лукаво зупинилися на «Культурі». Спочатку дали дві години мовлення. Пізніше, як згадує пан Зоценко, Ігор Сторожук, побачивши, що культблок іде на УТ-2 непогано, вирішив перекинути культуру на УТ-1. Нібито з метою пожвавлення рейтингу, яким обидва УТ ніколи не славилися. Весь цей час і ідеологію «Культури», і багато стратегічних, тактичних питань у зв’язку з цим каналом активно лобіював Микола Жулинський, за що йому честь і хвала. Але, як відомо, настали інші часи. Олександр Савенко, перебуваючи на посаді президента НТКУ, невдовзі знову послав «безприданницю» на УТ-2. І чимось цей канал почав скидатися на м’ячик під час гри у пінг-понг. Сюди... Сюди-туди... А згодом і взагалі почалася відома психодрама з освоєння ефірного часу на УТ-2 у зв’язку з оголошенням конкурсу на одержання ліцензії. На засіданні тодішньої Нацради, кажуть, практично всі чиновники згодні були дати добро на «Культуру». Але «за» проголосував лише пан Понеділко. «Культура» знову залишилася напівбезпритульною — «Не та эта улица, и полночь не та».

Втім, «полночь» виявилася «та». Тому що досі «Культуру» асоціюють із заопівнічним мовленням на УТ-1. Каналом певний період керував Олег Іванович Бійма, відомий режисер, постановник чудових екранізацій української класики. Докоряти йому за відсутність продюсерської жилки (що могло б сприяти розвиткові каналу), мабуть, було б теж несправедливо. Творець... Звісно, хотів як краще. Ще три роки тому мріяв в інтерв’ю: «Наш канал невдовзі планує давати близько 90% нових оригінальних матеріалів! Є цікаві проекти з різних жанрів і видів мистецтва: театр, література, кіно, передачі філософського і культурологічного напрямів, буде «оживлення» теперішнього нашої культури...».

Не варто шукати ці проекти. І не сперечатимемося про «оживлення». Зрозуміло, що ті ж таки три роки тому лише на відновлення технічних засобів російської «Культури» тамтешній уряд виділив близько 20 млн. дол. У нас на все про все за такий самий період була названа сума півтора мільйона гривень. З якої теж видали не все. І сьогодні, як зауважив уже нинішній гендиректор «Культури», на розвиток каналу сусідів, відповідно до його бюджету, за рік іде приблизно 200 млн. дол. Нашому ж каналу для початку не завадило б хоча б 16 млн. (гривень). 15 млн. дол., як відомо, викинула на вітер лише одна яскраво-забарвлена політсила, котра так і не потрапила до Київради. І чому цей вітер дме тільки в одні вітрила?

ЩО МОЖЕ БУТИ? Обіцянки. Тяганина. Відмовки – «немає грошей, заробляйте на рекламі, нам зараз не до цього». Їм завжди не до «цього». Важко передбачити, чи надовго вистачить наполегливості і пробивних можливостей (треба стукати в одні й ті самі двері) нинішньому гендиректору — людині інтелігентній, м’якій, щиро відданій спільній справі. Оскільки канал у теперішньому його вигляді, повторюю, швидше, «привид», ніж реальність. Начебто є, але мало хто бачить. Нібито чули, але після випадкового перегляду інколи хочеться відвести погляд убік, бо в ефірі часом помітні просто буквальні ілюстрації афоризму Пруткова «У всякого портного есть свой взгляд на искусство». А треба думати насамперед про креативність, оскільки, впевнений, багато молодих талановитих альтруїстів могли б допомогти каналу без позахмарних гонорарів. І, не сумніваюся, навіть такі маститі телеметри, як Тамара Стратієнко або Тетяна Цимбал, були б раді допомогти «Культурі» хоча б на громадських засадах. Потрібно визначитися і з адресністю каналу. Для кого ці видовища? Лише для опівнічників? Тільки для людей поважного віку? Чи для покоління, яке хоче відкривати для себе нове про минуле великої культури й усвідомити художню спроможність сучасних культурних проектів? «Твір мистецтва промовляє сам за себе, якщо є до кого звернутися», — зауважив мудрець. Тож, може, звернемося до «Культури»...