КОНТРАСТИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОСЕНІ

Поділитися
Львів — місто контрастів. На кожному кроці минуле, нагадуючи про себе, претендує по-своєму формувати свідомість сучасників ефектом причетності до інших епох, країн, національних джерел, типів людських стосунків...

Львів — місто контрастів. На кожному кроці минуле, нагадуючи про себе, претендує по-своєму формувати свідомість сучасників ефектом причетності до інших епох, країн, національних джерел, типів людських стосунків. Образ міста як духовного середовища здавна складався в умовах подвійного існування на межі. Амбіціями столиці самостійного регіону, розташованої у прикордонній смузі, визначалися складні стосунки з центром — чи був то Відень, чи Варшава, чи Київ або Москва. Показово, що Львівський оперний театр, побудований у стилі віденського псевдоренесансу, не лише претендував на статус однієї з найкращих театральних споруд Європи, а й одержав ту саме назву, що й головні оперні сцени Варшави й Москви, — Великий. Його будівництво розпочалося на зламі епох, а відкриття ознаменувало собою найвизначнішу культурну подію першої осені XX століття.

Так збіглося, що в неповторний час межі тисячоліть Львів святкує столітній ювілей свого театру і в широкому прощальному жесті оглядає мистецькі здобутки віку, що минає, в концертах Шостого Міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти». Ювілейні святкові заходи театром тільки-но розпочато. Дата його відкриття 4 жовтня сто років тому розділила їх на ті, що передували святковим дням, і власне ювілейні урочистості, сплановані на весь театральний сезон. Однією з таких важливих акцій стала дводенна наукова конференція, участь у якій взяли дослідники з Австрії, Німеччини, Польщі, України. Тематика доповідей охоплювала не лише події останнього століття. Адже історія Львова як європейського оперного міста значно довша. Тут працювали німецька, польська оперні трупи. Протягом тривалого часу вони закладали фундамент мистецьких традицій, на грунті яких і склалася сприятлива ситуація для появи у місті власного Великого театру.

Оперне мистецтво, як жодне інше, з самого початку свого існування, з одного боку, набуло міжнаціонального статусу, з другого — активно слугувало ствердженню саме національних ідеалів. У таких подвійних зрізах розкрилося минуле оперного Львова у виступах науковців з різних країн. Історію музичного театру Львова було розглянуто як спільну спадщину кількох народів. Ніхто не намагався сперечатися за переважне право власності на це спільне надбання. Професор з Відня Гартмут Кронес розповів, як висвітлювалося музичне життя Львова XIX століття на сторінках австрійських часописів. Польські дослідники аналізували поставлені на львівській сцені опери польських композиторів, виступи польських співаків. З доповіді професора з Варшави Ягни Данковської дуже цікаво було дізнатися, як реагувала львівська сцена на передові досягнення європейського оперного мистецтва, а саме як відгукнулися тут реформаторські ідеї Вагнера. У перші десятиліття XX сторіччя у польських перекладах Олександра Бандровського в театрі йшли не лише найпопулярніші вагнерівські твори, а й була показана вся тетралогія «Перстень нібелунга». Зазначимо, що в інших оперних театрах на теренах України тетралогія ніколи не йшла. Історичним фактом тим більшої ваги можна вважати її появу на львівській сцені у 1911 році.

Складними шляхами утверджувався у Львові український оперний і балетний репертуар, боротьба за повноцінне існування якого тривала роками. Накопичений театром важливий досвід постановки творів українських авторів було узагальнено у низці виступів львівських та київських дослідників. Навколо цих виступів вибухали пристрасті, їх вирізняла особлива полемічна напруга. Відчувалося, що події останніх шістдесяти років — а саме з 1939 року розпочинається шлях нинішнього Львівського державного академічного театру опери та балету імені Івана Франка — ще не перетворилися на дописану до кінця главу історії. Недавнє минуле так само переплелося із сучасністю, як продовжує залишатися сучасним авангардне мистецтво XX століття. Став відчутним спільний вузол проблем, які доводиться розв’язувати і керівництву театру, і мистецькій раді фестивалю «Контрасти». На жаль, ми сьогодні живемо у державі, яка не може, не вміє, не здатна доцільно спланувати і послідовно здійснювати далекоглядну політику в галузі культури. Керівникам різних культурних ланок і всім діячам культури також нелегко вчитися діяти самостійно і не покладатися цілком лише на державну підтримку.

Не чекають милості від держави директор львівської опери Тадей Едер і міцна ініціативна команда засновників львівських «Контрастів». Поки що їм вдавалося знаходити спонсорів, залучати мистецькі сили, участь яких у культурних проектах надавала їм престижності і виводила за межі вузького локального масштабу. Вдавалося також скористатися значно більшою зацікавленістю справами пропаганди досягнень власного мистецтва сусідніх держав. Так, без активної співпраці з поляками — Міністерством культури і національної спадщини Польщі, Польським інститутом у Києві — не відбулися б два надзвичайно цікавих концерти, якими відкривалися цьогорічні «Контрасти». Унікальною культурно-мистецькою подією можна назвати виконання «Страстей за Св.Йоаном» Й.С.Баха львівським камерним хором Gloria (мистецький керівник Володимир Сивохіп), оркестром Sin- fonietta Cracovia під керівництвом диригента Станіслава Веляника, групою польських солістів. Інтерпретація такого складного багатовимірного твору вимагає глибокого вживання у сакральний зміст тексту і досконалого володіння притаманним бахівським «Страстям» особливим стилем. Це стосується чи не в першу чергу відповідальної партії Євангеліста — схвильованого свідка, оповідача і коментатора подій страсної п’ятниці. Тенор Яцек Віслоцький, дотримуючись міри, передав однак і високу узагальненість мови оповідача, і безліч емоційних відтінків, що відбивали реакцію улюбленого Христового учня на все, ним відчуте і бачене. Крім провідної партії Євангеліста, Яцек Віслоцький співав і сольні тенорові арії, у яких також розкрився як тонкий інтерпретатор бахівської лірики. В ансамблі співаків дуже добре враження справила і Анна Любанська, що виконувала партію альта.

Вочевидь міцніє та художньо вдосконалюється львівський хор Gloria. В бахівських «Страстях» йому вдалося продемонструвати необхідну контрастність манери звуковидобування і характеру емоцій у хоральних обробках з їх невибагливістю та стриманим лаконізмом, у масштабних узагальнених хорах зі складною поліфонічною технікою, нарешті, у драматичних вигуках натовпу, де хор стає активною дійовою особою. Різні плани багатошарового сюжету охопив у своїй продуманій досконалій інтерпретації диригент Станіслав Веляник. Бахівські «Страсті за Йоаном» особливим чином вписалися у духовне середовище міста з його величними храмами, з неповторним обличчям українського бароко, з драматичною експресією барокової скульптури. На гроші поляків приїхали до Львова музиканти чудового Польського Камерного Оркестру Sinfonia Varsovia. Їхній концерт проходив у рамках III Фестивалю польської культури в Україні і, безумовно, став окрасою львівських «Контрастів». У його програмі поєднувалися цікаво представлена диригентом Романом Реваковичем панорама польської музики другої половини XX століття і вражаюче виконання Камерної симфонії для струнних Дмитра Шостаковича. Ефектно прозвучав у цьому контексті і дотепний твір львів’янина Юрія Ланюка ТанГОпак для фортепіано, ударних і струнних (соліст Йожеф Ермінь, партії ударних — Андрій Гетьман і Дмитро Олійник). Усі твори було підібрано так, щоб змогли найповніше розкритися досконалі якості оркестру, його зіграність, здатність ефектно подати музику яскраво концертного плану і виявити глибину трактування такого драматично напруженого твору, як симфонія Шостаковича. Остання є оркестровою транскрипцією всього квартету композитора, свого часу зробленою відомим музикантом Рудольфом Баршаєм. Глибоко трагічний квартет насичений автоцитатами і водночас сприймається як сповідь про найпотаємніше та як гротескно загострене відтворення апокаліпсичних образів, народжених XX сторіччям. Інтерпретація симфонічної версії твору, запропонована Р.Реваковичем, вразила масштабністю, динамізмом, емоційною напругою. Один із фундаторів фестивалю, автор численних його проектів, Ревакович знову організував і провів концерт, який, без перебільшення, можна вважати великою мистецькою подією. Бахівські «Страсті» і концерт Sinfonia Varsovia, що розпочали фестиваль, визначили високу планку, на яку його зорієнтовано.

Перегук минулого з сучасністю, а також внутрішня близькість двох культурних епох були відчутні і на виставці творів визначного львівського сценографа Євгена Лисика. У художній палітрі Лисика надбання XX сторіччя поєднувалися з космізмом та загостреністю форм, притаманними його львівським попередникам з доби бароко. Особливо цікаво було виявити його близькість до геніального скульптора Івана Георгія Пінзеля, творчість якого представлена в експозиції Музею львівської сакральної барокової скульптури ХVIII століття. Так само, як Пінзель дав життя самобутній школі своїх послідовників, учні Лисика брати Тадей та Михайло Риндзаки продовжують справу свого вчителя як головні художники Львівської опери. Саме їхня оригінальна сценографія визначила монументальний, вражаючий стиль останньої прем’єри театру — опери Д.Верді «Набукко», вистави, яку цього тижня мали змогу побачити і кияни. Не аналізуючи її докладно, можна сказати, що це добротна робота, гідна ювілейних урочистостей. Хочеться вірити, що саме її буде взято орієнтиром на майбутнє. Тут було мобілізовано творчу енергію всього колективу і виявлено його потенціал у межах існуючих сьогодні можливостей. Ідеться про склад оркестру і хору, наявність у трупі яскравих солістів. Серед виконавців сольних партій на роль зірки могла претендувати хіба що Л.Савчук — Абігаілла. Інші солісти не досягали її рівня, хоча й не вибивалися з ансамблю, ретельно відпрацьованого запрошеним італійським режисером-постановником Д.Вішілієм та диригентом-постановником М.Юсиповичем.

На жаль, не в кращому стані перебуває в театрі поточний репертуар. У цьому можна було впевнитися, відвідавши «Богему». Вистава — вочевидь не довгожителька. Однак вона ще раз переконує у дуже простій істині: якщо в опері про молодь і для молоді — а саме такою є «Богема» — немає виконавців відповідної вікової категорії, її краще зняти з репертуару. Вистава засвідчила і наявність у театрі проблем з вокальною культурою. Проблематичним видалось її виконання мовою оригіналу. Адже львівський театр веде нелегку боротьбу за власного глядача. Незважаючи на те, що «Богема» йшла в неділю, театр не був заповненим. Партер ряснів вільними місцями, а галасливі купки школярів на верхньому ярусі весело розважалися, мало звертаючи увагу на те, як солідні дяді і тіточки, яким давно перевалило за тридцять, старанно зображували їхніх однолітків і щось незрозуміле співали.

Львівські «Контрасти» вирізняє ретельна підготовка друкованих матеріалів. До кожного фестивалю готується двоє спеціальних видань — одне з переліком усіх програм, друге — ще й з докладними анотаціями до виконуваних творів та короткими відомостями про всіх авторів. Як свідчить останнє, на шостому фестивалі планувалося виконати твори 73 авторів, хоча з фінансових причин нинішнього року довелося зменшити кількість концертів. При надзвичайній розмаїтості представлених імен, в умовах сміливого зіставлення вершин світової класики (Бах, Шуберт, Малер) з досить строкатою творчістю наших сучасників важко розраховувати на однаково високий художній рівень усіх програм, а також на ретельне їх відпрацювання виконавцями. Прикре непорозуміння виникло вже на початку з відомим оркестром «Віртуози Львова», який не зміг підготувати зазначеного у програмі твору Віталія Губаренка, посилаючись на його складність і недостатню кількість репетицій. І лише неповагою до пам’яті відомого музиканта, що цього року пішов із життя, можна назвати пропозицію диригента Ю.Луціва виконати у концерті тільки першу частину тричастинного Concerto grosso для струнних, створеного саме з огляду на виконавські можливості оркестру віртуозів, на звання якого претендує львівський колектив.

Творчістю Густава Малера, що народилася на перетині епох, відкривався музичний світ XX століття. Прощаючись із ним, сьогорічні львівські «Контрасти» завершуються виконанням «Пісні про землю» Малера. А на останній сторінці фестивальної книжечки, тексти якої упорядкували й відредагували Роман Стельмащук та Олександр Щетинський, можна прочитати: «Наступний VII Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти» відбудеться у Львові 5—14 жовтня 2001 року». Отже, як то кажуть, — доживемо до понеділка.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі