КОНІ, ЛЮДИ, ПОЕТИ - Культура - dt.ua

КОНІ, ЛЮДИ, ПОЕТИ

20 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 20 вересня-27 вересня

Торік, на 16-му міжнародному літературному фестивалі «Vilenica 2001», що його проводить Асоціація словенських письменників, чи не вперше в історії українська поезія була почутою, зрозумілою і визнаною світом...

Торік, на 16-му міжнародному літературному фестивалі «Vilenica 2001», що його проводить Асоціація словенських письменників, чи не вперше в історії українська поезія була почутою, зрозумілою і визнаною світом. Київська поетка Наталка Білоцерківець стала першою представницею України, чиї вірші удостоїлися почесної відзнаки фестивалю — так званого Кришталевого призу. Головний же приз — чимала грошова сума і видання книги словенською мовою — дістався Яанові Каплінському, класикові естонської поезії.

Цього року вже мені пощастило брати участь у 17-их літературних зустрічах «Vilenica 2002». І хоч не зміг я повторити подвиг пані Наталки, однак, упевнений, розчарувань моя персона (а з нею і поезія) не викликала. Втіха, зізнаюся, невелика, але все ж якусь ін’єкцію мій природний літературний нарцисизм таки отримав. Але менше з тим.

Цього року журі фестивалю обрало лауреатом ще одного живого класика світової поезії — 60-річну румунську поетку Ану Бландіану. Вперше в житті я побачив, наскільки сильно люблять поезію і обожнюють того, хто її пише. Іноді здавалося, що, якби у Словенії оголосили позачергові президентські вибори, то в них би із солідним відривом перемогла румунська небожителька. Поетка не сходила з телеекранів і газетних шпальт, їй освідчувалися в коханні і присвячували вірші колеги-поети. Вражень від поезії Бландіани не зіпсувала навіть зовсім уже неможлива тужливо-сентиментальна і плаксива манера читання. Але ж мало бодай щось свідчити про її земне походження! А втім, претензії до манери читання — це суто моя внутрішня проблема, іншим бо сподобалось.

Зазвичай Vilenica відбувається у невеличкому селищі Ліпіца (Vilenica — це назва відомої печери неподалік, у якій проходить останнє читання), уславленого своїми кінськими стайнями, які мають уже понад 500-річну історію. Білі й сірі «ліпіцанери» — це безперечна словенська гордість, релігія і предмет поклоніння. Під омофором цієї тотемної для кожного словенця тварини й відбувається кожне подібне літературне побачення. Коні і люди, точніше поети, як у російського класика, змішуються «в кучу» і вже не знаєш достоту, поет це чи його Пегас. Цього разу у фестивалі взяли участь Кен Сміт (Англія), Мачей Мелецький (Польща), Яніс Рокпелніс (Латвія), Ґлен Сорестад (Канада), Кнут Одеґард (Норвегія), Чуат Ґуат Енґ (Малайзія), Освальд Еґґер (Австрія), численна група письменників із колишньої Югославії. Кришталева Vilenica дісталася Палу Заваді — угорському письменникові словацького походження, який пише іронічні твори про життя словацької меншини в Угорщині.

Охайні альпійські поля і сотні коней — враження незабутнє. Так само незабутнє враження від численних знайомств, зустрічей, організації фестивалю, від австрійської пунктуальності й італійської пристрасті словенців, від сотень декалітрів червоного вина, яке вони чомусь називають «чорним», від цієї балканської Європи, що ще пам’ятає недавню війну, від цих балканських письменників, які лише там забувають про невеселу історію і, п’яні від вина і вселенської любові, до ранку співають народних пісень — словенською, македонською, сербською, хорватською, сербохорватською... Не полишало враження, що перебуваєш у якомусь ідеальному стані повної адекватності — ситуації, людей, природи, поезії. Що, мабуть, саме так виглядає рай. І зовсім не хотілося запам’ятовувати факти, занотовувати події, бо сильні враження начебто цілковито нівелювали здатність раціонально мислити.

Але щось таки моє раціо все-таки зауважило. Серед іншого, стан словенського книговидання. У країні, що за населенням удвічі поступається Києву, щороку видається приблизно втричі більше найменувань, ніж в Україні українською мовою, перекладається найостанніша і найактуальніша світова література, а письменники дістають чималу стипендію, перекладаються й укладаються тематичні антології словенської літератури іншими мовами, регулярно видаються літературні часописи. А на традиційне питання, чи відбувається щось подібне у нас в Україні, доводилося вкотре знизувати плечима і відповідати: «Наше Міністерство культури дбає про духовність, а Спілка письменників — кузня незалежності. І, взагалі, чи знаєте ви, як ми співаємо?». Добре, що ці люди розуміють жарти.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво