Композитор Руслан Квінта: «Пісню «Одна калина» хотіла купити політична партія» - Культура - dt.ua

Композитор Руслан Квінта: «Пісню «Одна калина» хотіла купити політична партія»

4 лютого, 2010, 13:36 Роздрукувати Випуск №4, 4 лютого-12 лютого

«Сумно, сумно аж за край, не дивись на мене, грай, музико, грай!» Можливо, не всі наші читачі знають, щ...

«Сумно, сумно аж за край, не дивись на мене, грай, музико, грай!» Можливо, не всі наші читачі знають, що автор цієї надзвичайно популярної пісні з репертуару Софії Ротару — український композитор Руслан Квінта (вірші Віталія Куровського). На рахунку в мелодиста Квінти — понад тисячу пісенних композицій. Його пісні виконують Білик, Басков, Малінін і багато інших співаків.

В інтерв’ю «ДТ» Руслан Квінта зізнався, що наразі він мало не розривається, працюючи на два фронти, — «вгадує» пісню на «Євробачення»: і для України, і для Білорусі.

— Руслане, а є рецепт «ідеальної пісні» для конкурсу «Євробачення»?

— Я уважно вивчив репертуар чотирьох останніх конкурсів. І, на свій страх та ризик, сформував, скажемо так, певне бачення переможця... На мій погляд, на «Євробаченні» перемагають пісні, котрі несуть у собі культуру тієї чи іншої держави...

— У такому разі і Лобода, і Сердючка несли певну «культуру»?

— Помилка Лободи в тому, що вона відхилилася в модність, сексизм, у її номері було намішано всього, а в результаті...

Нинішньому посланнику від України, співаку Василю Лазаровичу, на мій погляд, саме й потрібна пісня з українським настроєм, з українським корінням.

Уявіть, Україна досі бореться за свою незалежність... Вибачте за грубе слово, нас «нагинають», а ми бундючимося, намагаючись видаватися патріотами, причому не завжди це органічно виходить... Відповідно, і в музиці це відбито.

Ось у пісні для Ротару — «Сумно, сумно аж за край...» — здається, мінорний настрій. Але ж відсотків 90 успішних українських пісень — меланхолійні. У цьому наче відображення нашої історії. Хоча, я впевнений, в історії цій і радості багато, і перемог... Не тільки мінор! Найголовніше, звісно, вгадати мотив.

Для української пісні, яку готую для «Євробачення», тексту поки що немає. А над музикою триває дуже серйозна робота. Хочу знайти ті барви, про які сказав вище. Побачимо, що з цього вийде.

Одночасно з Білорусі звернулися... Їм теж потрібна пісня на «Євробачення». Зараз ідуть переговори, над треком уже працює наш аранжувальник. Відомо, що від цієї країни поїде дует.

— Якби особисто ви як композитор вибирали кандидата від України на цей конкурс, то кого, окрім виконавця, котрого вже визначено, могли б серйозно розглядати?

— Гадаю, що Джамалу. Дуже неординарна виконавиця. Але, знову ж таки, — навряд чи цей конкурс зміг би показати весь її потенціал. Адже «Євробачення» — такий непередбачуваний шоу-марафон, де можна вийти з анекдотом і потрапити в п’ятірку лідерів. Як відомо, це фестиваль домогосподарок і секс-меншин. А в нашій країні просто мода на таке видовище...

— «Одна калина», здається, — перша ваша пісня, котра так активно пройшла в народ?

— Цій пісні вже вісім років. Приємно, чорт забирай!

— А як народилася композиція — легко? Важко?

— Зазвичай над піснями я не «пітнію». Не намагаюся видушити з себе звуки, ноти. Йде творча хвиля — працюю. Ні — гуляю!

Коли розпочалася робота над піснею для Софії Михайлівни, ми з поетом Віталієм Куровським для неї були тільки «пробними» авторами. На нас ніхто особливої ставки не робив. Вона попросила «щось українське». Мовляв, хочеться чогось нового, бо «Червона рута» — вже класика.

Спочатку не виходило... Я не знав, у якому напрямі рухатися. Композиції Івасюка переслухав уздовж і впоперек. Це феноменальний композитор! Жаль, що його так рано не стало... Це справжній Моцарт української пісні.

Пригадую, досить довго шукав цю «калину». А потім одного разу дорогою на роботу випадково виник у голові мотив тепер уже всім відомого приспіву... Я хутенько зробив начерки! Пісня спочатку була в кустарному аранжуванні. Але Софія Михайлівна уважно послухала. І дала команду робити якісний запис. Сказала: це те, що мені потрібно!

— Часто думаєте про Володимира Івасюка, коли складаєте пісні? Деякі слухачі помітили, що одна з ваших композицій, «Чекай», витримана в його стилістиці. У чому, на ваш погляд, особливості українського мелосу?

— Я навчався в Білорусі, обізнаний із їхньою культурою. Це інша культура. У білоруській музиці свої лади, вони багато в чому новатори. Там щось від прибалтів. Одне слово — свій колорит. Навіть пісня, яка буде від Білорусі для «Євробачення» цього року, — для мене самого трохи спірна.

Українська пісенна культура трохи глибша, у нас є щось джерельне, справжнє. А якщо простіше — наша музика гарніша, барвистіша.

— А хто із сучасних композиторів-піснярів сьогодні на вершині рейтингу (на ваш смак)?

— Спробую сказати, але тільки щоб нікого не скривдити. Зрозуміло, що це Меладзе, Злотник, Бистряков. Із відносно молодих авторів — Желєзняк, Волкомор... Сподіваюся, я в цьому ж рейтингу... Автор цікавий, коли стабільний. А буває, автор з’являється, а потім зникає. Наша праця досить нелегка. Кожна нота — це нервова клітина. Безперервно потрібні нові емоції, підзарядка.

— І де ж ви черпаєте ці емоції?

— Ну, я не п’ю, не колюся... Захоплююся парашутним спортом. Інколи люблю побути на самоті.

— Чи часто вам замовляють пісню під того чи іншого виконавця?

— Часто. Мої найвідоміші пісні — не схожі одна на одну. «Калина», «Любовь — яд», «Я буду руки твои целовать» у різних стилях. Намагаюся для кожного виконавця знайти щось «його»...

— А це правда, що «Одну калину» у вас одного разу хотіла купити відома партія — як партійний гімн?

— «Калину» хотіла заангажувати одна з партій. Просили, щоб вона стала їхнім гімном, навіть пропонували добрі гроші. Але права на цю пісню — у Софії Михайлівни.

Ротару — жінка-легенда. Я вдячний долі, що народився в час, коли вона співає. І дуже добре, що політика не спаскудила цієї пісні.

— Часто виникають суперечки з Ротару в роботі над піснями? Чи ви завжди з нею погоджуєтеся?

— Бували спірні моменти, але тільки тому, що я молодий і недосвідчений. Вона мене постійно підстьобувала: кажи щось, чого ти мовчиш? Вона мене розкривала як композитора...

— А зараз політики замовляють пісні для своїх заходів?

— Ні, ніхто не звертався! І слава Богу. Щоб писати про політику, потрібно знати ідеологію тієї чи іншої партії. Але часто ця ідеологія навіть грошей не варта. Не погоджуватися з тим, що пишеш, — не для мене. Ось якби попросили написати новий гімн України... А що, цікаво! Насправді я «політичний». Дивлюся всі новини. І водночас — поза політикою.

— З ким із виконавців вам найкомфортніше працювалося?

— Із Ротару, з Басковим. Микола — цікава людина, не позбавлена почуття гумору. Була навіть кумедна історія. Писали в студії пісню «Я буду руки твои целовать»... Я за пультом бачу тільки обличчя і торс виконавця. І постійно у мікрофон чую якісь шуми... Потім кажу: «Колю, чим ви там шумите?» — «Ой, а що чутно?» — «Так, ці звуки проходять у мікрофон...» Каже: «Я в руках тримав вогнегасник, відчуваю, що завищую ноти, то взяв у руки важке»... А у вокалістів є таке: якщо тримають щось важке в руках, то починають співати нижче... До речі, його цього навчила Монсеррат Кабальє.

— Цікаво, як ви почуватиметеся, якщо колись ваше прізвище поставлять поруч із... Білашем, Майбородою, Шамо, Покладом?

— Сказати, що приємно, — це банально. Хотілося б до цього прагнути! А на сьогодні я — герой міста, в якому народився. Там чомусь думають, що я вже мільярдер... Хочуть, щоб я в Коростень привіз саму Ротару.

…Народився в Коростені, певний час жили в Казахстані. Потім знову повернулися в Україну. До київської консерваторії навчався в чотирьох музичних училищах — у білоруському місті Мозирі, другий курс — у Мінську, потім пішов в армію в Москві, де мені дозволили відвідувати Гнесінку, тому що мав чорнобильське посвідчення. А вже після армії перевівся на четвертий курс училища Глієра.

Коли вступав у музучилище, грав на трубі. Але в Мозирі мене перевели на фагот... Досі ходжу в консерваторію грати класичну музику — Моцарта, Вівальді. Зіграти того ж таки Моцарта — це викинути із себе дуже багато негативу...

Коли пішов у шоу-бізнес, консерваторія мені навіть заважала. Хотів створити щось масштабне, проте це нікому не було потрібне. Доводилося знаходити малі форми.

— Ваші пісні дуже мелодійні... А чи відіграє сьогодні в шоу-бізнесі хоч якусь роль мелодія?

— Я завжди віддаю перевагу мелодії. Хоча все відстежую. Музика змінюється — і в жанрах, і у формах, і в звучанні. Якщо випадаєш із цієї обойми, то опиняєшся на смітнику... Уявіть, після «Калини» близько 20 виконавців попросили написати їм таку ж саму пісню. Я з подивом запитував: «Навіщо?!» Не всі можуть, як Ротару, запропонувати власне бачення. Вона «так» вимовляє фразу «Сумно аж за край», що люди розуміють, як це...

Потрібно співати те, що відповідає твоєму вікові й талантові.

— Як проявлялося в дитинстві ваше обдарування?

— Ми жили в Казахстані у двоповерховому будинку, схожому на барак. А навпроти будинку — каналізація. Я ставив там «установку»: притягнув прожектор великий, дві перевернуті каструлі, потім сито... І давав концерти, мені за це навіть гроші платили. У мене була улюблена іграшка — справжній барабан. Потім уже з’явилася бас-гітара. Класі в четвертому щось намагався писати. Просто наспівував, але ніколи не думав, що буду композитором. 1995-го я вже писав музику, але нікому не показував. Одного разу сиділи з друзями, співали щось... Один хлопець каже: «Це твої пісні?! А чому не продаєш? Даремно! Нормальний матеріал!»

Після цього я вирішив показати пісні одній людині. Не називатиму ім’я, це відомий артист. Він схвалив. Каже, заспіваю. Зрештою сам виконав цю пісню й таким чином потрапив у шоу-бізнес. Бувало, що за місяць виходило 10—15 пісень. З Віталієм Куровським ми написали вже близько 1000 композицій.

— Чи є сума, яка визначає цінову стелю ваших пісень?

— Можу пісню просто подарувати. Ніколи не намагаюся заробляти на цьому. Якщо в когось нема грошей, можу просто зробити людині приємність. Хоча про мене ходять різні чутки, буцімто я називаю захмарні суми. Це брехня.

Наприклад, Басков запитує: скільки це коштуватиме? Кажу: скільки даси, стільки й буде. Миколі я написав чотири пісні. І недавно — нову пісню у співавторстві з Анатолієм Толстоуховим: «Улыбка».

— Кажуть, напередодні київських «Різдвяних зустрічей» ви хотіли запропонувати одну зі своїх нових пісень Примадонні?

— Так, була думка, щоб пісню «Дай капельку любви» виконала Алла Борисівна. Хоча, звісно ж, переді мною виникла дилема: Пугачова чи Ротару? Я вирішив: є тільки один день, щоб показати пісню Аллі Борисівні, а якщо не вдасться, то її виконає тільки Ротару... Вона й виконала — чудово, як завжди.

Мені розповідали, скільки пісень пропонують Пугачовій щодня! З нею потрібен особистий контакт. А в мене ніколи не було доступу до «тіла». Я людина скромна, сам не можу підійти... І навіть із психологічного погляду це неправильно. До пісні потрібно трепетно ставитися — сідати й слухати. Я ж ніколи не розносив своїх пісень. Треба — щоб очі в очі...

— Чому б українським композиторам-піснярам не об’єднатися й не влаштувати сучасний конкурентоспроможний фестиваль української пісні, а не повторювати московські кальки?

— Ми з Юрієм Фальосою давно обговорюємо це питання. Мабуть, годилося б створити конкуренцію фестивалеві «Нова хвиля». А для цього потрібні особистості. В Україні небагато серйозних і впливових людей у сфері музики. До того ж усе упирається у фінанси. Є багато людей, котрі кажуть: «І навіщо це потрібно?» Зате в Україні так багато місць, де можна провести цей фестиваль! Вже погодилися і Наташа Могилевська, і Ані Лорак, вони готові бути в команді, представляти інтереси фестивалю. Але проводити музичний фест на містечковому рівні — нерозумно.

— Які ваші особисті музичні уподобання — окрім роботи?

— Слухаю хорошу музику. Це може бути шансон, рок, урбаністична музика. До речі, у білорусів простежується урбанізм у музиці. Леді Гага сьогодні набирає потужних обертів. Якщо говорити про класику, то Джордж Майкл, Філ Коллінз... Певний час слухав Стінга до затирання диска. Обожнюю Чайковського, Стравінського, Дебюссі, Ніно Рота. Хочу написати інструментальний твір... Щось таке, аби людям не захотілося з цим розлучитися! Ось слухаєш Адажіо Альбіноні — хочеться жити й померти під таку музику.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво