Композитор Ігор Крутой: «На своїх проектах не заощаджую!» - Культура - dt.ua

Композитор Ігор Крутой: «На своїх проектах не заощаджую!»

4 грудня, 2009, 14:11 Роздрукувати Випуск №47, 4 грудня-11 грудня

Композитор Ігор Крутой і прославлений баритон Дмитро Хворостовський нещодавно презентували в Києві свій спільний проект «Дежавю»...

Композитор Ігор Крутой і прославлений баритон Дмитро Хворостовський нещодавно презентували в Києві свій спільний проект «Дежавю». Їхній концерт два дні збирав у ПК «Україна» столичний бомонд, який виблискував діамантами (ціни на квитки досягали 5 тис. гривень). В ексклюзивному інтерв’ю «ДТ» великий друг Ріната Ахметова та автор шлягеру «Любовь, похожая на сон» розповів про своє ставлення до наших нинішніх концертно-передвиборних турів, про співробітництво з Ларою Фабіан і Дмитром Хворостовським, про своє бажання активніше «вживлюватися» в український простір, а також прокоментував резонансну медіаісторію у зв’язку з його фірмовим проектом «Пісня року», який Алла Пугачова проміняла на київські «Різдвяні зустрічі».

Уявіть повний зал шанувальників хітів — «Мадонна», «Я тучи разведу руками», «Любовь, похожая на сон», «Все мы бабы — стервы!», «Шарманка», «Я люблю тебя до слез», «Ты знаешь, мама», «Живи спокойно, страна!», котрі прийшли на концерт... Дмитра Хворостовського! А проте на два вечори в «Україні» їх з’єднала музика Крутого.

З погляду піару оперних вокальних традицій, проект Ігоря Яковича «Дежавю» реалізовано успішно. Як зауважив один мій знайомий, «усе, чого торкаються руки Крутого, стає масово-популярним» (у хорошому значенні слова.) З погляду самого маестро, — це лише початок здійснення його композиторських мрій.

— Ігорю Яковичу, коли ви чуєте про себе «олігарх вітчизняного шоу-бізнесу», які думки виникають?

— Я чув безліч і приємних, і не дуже речей про себе. «Мафія, олігарх» — це ж просто закони жовтої преси. Я на це не зважаю! Називайте, як хочете. Моя перша дружина в таких випадках казала: «Я ж знаю, що я хороша!».

— По свіжих слідах. Відбулося три аншлагові концерти «Дежавю» в Кремлі, два — в Києві. Чим вони відрізняються?

— По-перше, залом. У Кремлівському палаці з’їздів досить складна енергетика, вона йде ще з минулих часів. Пробити це шеститисячне зібрання не так просто. Тим більше в концерті, в якому немає конферансу, не сказано жодного слова, не представлено жодного артиста — просто два відділення лунає музика.

І коли зрештою наприкінці і першого, і другого відділення підводився народ, це було захоплююче... Справи з Києвом і Ленінградом значно простіші: публіка дещо інша. До речі, і в Пітері, і в Києві прийшли люди дорого одягнені, у смокінгах, у чорних костюмах...

— Змусити київську публіку витримати дрес-код — це досягнення...

— Ну, я не змушував, так вийшло. Мені навіть сказали, що виставка діамантів була у вухах і на пальцях жінок.

— Блищало так, що вам сліпило очі не від софітів?

— Зі сцени не бачив, але мені розповіли. (Усміхається.) А за оплесками в Києві, мені здалося, навіть тепліше було. Але в Пітері і зал на десять з половиною тисяч людей, Льодовий палац. У вас же близько трьох тисяч...

— Три тисячі шістсот.

— Ну, от! У Києві була камерна обстановка. Я люблю зал Палацу Україна. П’ять років тому я в ньому відпрацював творчий вечір напередодні свого п’ятдесятиріччя.

— Над програмою для Хворостовського ви працювали два роки. По-моєму, недозволенна розкіш сьогодні, коли все і вся «фаст» — їжа, гроші, слава.

— Недозволенна? Дивлячись для кого. Я — не бідна людина. Для мене настав момент, коли я хочу писати те, що хочу. І пишу це. Можу дозволити собі спілкуватися, з ким хочу. Я можу собі дозволити не брехати. Дозволити дружити з тим, кого люблю.

Робота над цим проектом підходить під всі озвучені мною принципи. Напевно, з комерційної точки зору цей проект не має сенсу. Принаймні поки що. Але якщо цим зацікавляться на Заході, що вже проявляється... Мені хотілося працювати саме із цим співаком. До речі, на його прохання.

— Цікаво, адже до вас Хворостовський узагалі не виконував спеціально написаних для нього пісень.

— Не виконував... Тому й звернувся до мене. Після нашого людського знайомства і спілкування. І, як на мене, цей проект відбувся навіть на вищій, ніж я планував, ноті. Не очікував такого успіху.

Тепер я працюю над спільним проектом із Ларою Фабіан. У жовтні-листопаді 2010 року ми маємо випустити альбом, який матиме назву «Мадемуазель Живаго». Триває активна робота, знаходимо взаємоприйнятні строки між її гастролями і моїми.

— Як вийшло, що до цього проекту ви залучили українського режисера Алана Бадоєва?

— З Аланом у нас був вдалий досвід роботи. Раніше Бадоєва я знав за кліпами ВІА«Гра», Валерія Меладзе. Мені було цікаве його бачення, коли персонажем стане Хворостовський. Бадоєв прилетів до нас на запис. Прийшов у студію в Москві. І розповів кілька варіантів кліпу на пісню — «Ты и я». Перший сценарій був узагалі революційний — я його злякався! Дмитро був готовий працювати із цим сценарієм, але я сказав: «Ні».

— Який же сценарій?

— Не маю права розповідати. Але Дмитро день помучився, зателефонував мені і сказав: «Ні, справді надто сміливо».

А що стосується другого варіанта кліпу, який і був реалізований, думаю, Бадоєв дуже талановита людина, креативний, він так відпрацював із Хворостовським, що я вирішив показати це Ларі Фабіан. І вона просто збожеволіла, побачивши кліп із Хворостовським!

— Можливо, вона не від кліпу, а від накачаного торсу Хворостовського «збожеволіла»!

— Ну ні, звісно! Хоча, до речі, відразу запитала: це тіло Хворостовського чи комп’ютерна графіка? Це традиційне запитання всіх і жінок, і чоловіків, до речі.

Але головне те, яка сила і тиск іде від цього кліпу на мозкову частину всього населення... Загалом, це її і привабило.

І я запросив Бадоєва в Москву, ми повечеряли з Ларою в ресторані і проговорили якісь ідеї щодо нашого матеріалу. У квітні почнемо знімати цілий фільм, у якому буде 12 композицій. А я до квітня загалом доб’ю музичну частину. Вірші пише сама Лара. Зйомки, до речі, мали розпочатися цієї осені, але через грип їх довелося перенести.

У Росії немає сьогодні режисера рівня Бадоєва — саме в цій ніші. А якщо і є, то він десь ховається. І тільки-но він вийде з підпілля, я його побачу.

— Лара Фабіан сказала в одному з інтерв’ю, що робота з вами — «найбільша удача» в її житті.

— Може, вона трохи перебільшила? Але принаймні між нами виникла якась хімія на записі. Лара на одному диханні написала три чи чотири тексти на мою музику. Тут багато залежить від цієї «хімії». З Дмитром, наприклад, спочатку вона була, потім зникла. Ми припинили спілкуватися. А через три місяці він зателефонував, каже: «Давай продовжимо». І це все так з оглядкою...

З Ларою інакше. Вона обережно йшла на контакт, але коли вже «влізла» в музику, захворіла цим. Почала писати, переробляти, наспівувати. Я чекаю від наступного проекту дуже багато в емоційному плані.

— У 96-му вам присвоїли звання народного артиста Росії...

— Це відбувалося в Георгіївському залі. Вручав мені звання Борис Миколайович Єльцин... Вручив і запитує: «Ну, скажете щось?». А я їхав на церемонію з однією думкою — як би проскочити і нічого не говорити! Ну а тут уже я вирішив прізвище обіграти, кажу: «Борисе Миколайовичу, думав, що я — Крутий, але ви — крутіші!». Розвеселилися...

— А коли нещодавно вже Медведєв вручав вам орден «За заслуги», особливо відзначився Басков, котрий отримував народного, причому він іще й вас зачепив, так?

— Відзначився там не тільки він, а й Ширвінд із жартами, потім Хіль із байками. А якщо вже Коля працює в жанрі пісні і гумору, то стриматися не міг. Отримавши нагороду, сказав: «Ми з Ігорем Крутим могли б щось виконати, але оскільки рояля немає, я акапельно заспіваю». Заспівав, сів на місце і каже: «Як я тебе прославив?». Я запитую: «Що тепер?». Він каже: «Заборгував мені три замовні концерти!». Я в шоці: «І за якою ціною?». Він: «За хорошою!».

— Правильне місце для бізнесу вибрав! Ігорю Яковичу, зараз Алла Пугачова активно посилює свою присутність в Україні — наприклад, уперше її «Різдвяні зустрічі» пройдуть не в Москві, а в Києві. Вона ж відкрила тут Радіо «Алла». Кажуть, тепер Примадонна підшукує собі ще й канал... Кажуть, її цікавить і тутешній ресторанний бізнес. Мені здається, що ви теж звернули свій погляд у бік батьківщини...

— А я його ніколи й не відводив.

— Не сперечаюся. А проте співробітництво з Бадоєвим, ваш фестиваль «Нова хвиля», де перемогла українка Джамала. Та й прем’єру із Хворостовським після Росії ви відразу привезли в Київ.

— Перемога Джамали — це не мій поворот у бік України. Якщо ви думаєте, що я хоч раз до когось із членів журі звернувся з якимось проханням, то глибоко помиляєтеся. Можливо, тому хлопці й сидять у журі, отримують задоволення! І Агутін, і Костя Меладзе... Ми вчора з ним, до речі, розмовляли. Костя приходив до мене в готель, і ми порівнювали Юрмалу з відбірними турами на Євробачення, що проходили в Москві.

— І?

— Порівняння на користь Юрмали. Просто всі ми родом зі свого дитинства. І зрозуміло, що якісь постійні симпатії і зацікавлення в мене є. І чим краще в Україні, тим краще нам усередині, навіть якщо ми в Росії. Що ж до «Різдвяних зустрічей» Алли Борисівни — ну й слава Богу...

— Тенденція парадоксальна: відносини політичні погіршуються, а культурні між Україною і Росією, здається, міцнішають?

— Був момент, коли у взаємовідносинах Латвії і Росії залишався один маленький місток — «Нова хвиля» в Юрмалі. У результаті культури різних країн примирять навіть непримиренних ворогів. Я не вважаю, що конфлікт між Росією і Україною природний. Це все штучно.

— До речі, про Латвію. Адже вас і Паулса нещодавно хотіли нагородити найвищим державним орденом за «Нову хвилю». Але тут виступили деякі латвійські політики-націоналісти, звинувативши конкурс і вас у тому, що пропагуєте «повернення під крило Росії»... І ордена вам так і не дали.

— По-перше, я про це нічого не знаю. По-друге, мене це не дуже хвилює. Я не знаю, яка там процедура, і не знаю, чи висувалися ми взагалі з Раймондом на цю нагороду? Я тільки чув, що в Інтернеті почалося обговорення того, що нам цього не дали. Ще ніхто нічого не просив, а вже з’ясувалося, що «не дадуть»!

— А правда, що Алла Борисівна більше не вестиме вашу «Пісню року»?

— Ну, вона й останнього разу фактично «не вела». А ведучі будуть ті самі — Сергій Лазарев і Лєра Кудрявцева.

— Чому? Втомилася?

— Це ви в неї запитайте.

— Ким же ви її заміните?

— Це неможливо. Вона зайняла таке місце і не тільки в популярній музиці, а взагалі в соціальному житті країни, що іще довго не буде фігури, здатної замінити її і мати такий вплив на народ, навіть у чомусь на владу…

— Появу на прощальному концерті Пугачової Юлії Володимирівни, а потім і особисте публічне запрошення українського прем’єр-міністра на свої «Різдвяні зустрічі» наш виборець, напевно, оцінив… Адже Примадонна чудово знає, що в Україні саме гаряча передвиборна пора.

(Крутой хитро усміхається, даючи зрозуміти, що коментувати щось із приводу Алли Борисівни навіть не збирається.Авт.)

— Наскільки ефективні, на вашу думку, залучення політиками під свої прапори артистів, усі ці передвиборні концертні тури?

— Не знаю, чи працює це зараз... Колись я проводив такі тури — «Єльцин — наш президент!» у 96-му. Тоді це працювало, тому що було новим. Хтось розглядає політику як зміну чогось.

Я ж дивлюся на це досить елементарно — так, мені хотілося, щоб народ України жив краще і щоб тут минула політична нервозність, яка чимось подібна до анархії. Принаймні в мене таке відчуття. У цьому зв’язку мені важливо, щоб це не торкнулося мого друга Ріната Ахметова. Ви знаєте, своя сорочка ближча до тіла. Бо я пам’ятаю, як це було п’ять років тому — політики розбиралися, а йому довелося жити в іншій країні. Найцікавіше, що всі розглядають його потенційно як великого політика, що він може захотіти стати президентом або прем’єром... Ні. Він бізнесмен. І не збирається нікуди. Скільки разів ми говорили на цю тему — у нього немає цих політичних амбіцій. Напевно, він став депутатом почасти, щоб щось змінити в цьому житті, а почасти — щоб зберегти себе...

— А ваша найбільша амбіція реалізована?

— За великим рахунком, так. Хоча людина істота ненаситна. Але я не міг припустити, що я, хлопчик з райцентру Кіровоградської області, зможу виступати на світових майданчиках і мою музику співатимуть найкращі співаки, а великі поети писатимуть для мене вірші.

— Цьому найбільше радіють батьки.

— Так, правда. Батько, на жаль, не дожив до цього часу. А мама щаслива, живучи життям своїх дітей. Але сказати, що я підкорив усі-усі вершини, не можу. І амбіції ще залишилися. Є спроба випустити альбом із Хворостовським і на Заході. Потім проект із Ларою Фабіан. Це цікаво і російським слухачам, і всьому колишньому СРСР, і, звісно ж, Заходу — це співачка, тиражі альбомів якої досягають 12 мільйонів.

Мені ще є до чого прагнути, але ж мені і років чимало — 55 стукнуло! Я живу в такій напрузі творчій. Є бажання випустити подвійний альбом класики в лаунж-стилі. Я над ним працюю...

— Я от вас слухаю... Зараз криза, всі заморожують свої проекти, ви ж, навпаки, їх відкриваєте. Криза вас якось торкнулася?

— Торкнулася всіх, звісно. Є тільки одиниці, котрих вона торкнулася в позитивному сенсі. Наприклад Михайло Прохоров, котрий продав бізнес Потаніну вчасно і залишився з грошима. Але в основному всі опинилися, не скажу, що в тому самому місці, але...

Так, постраждали. Адже зменшилася купівельна спроможність, люди на концерти стали менше ходити. Скоротилася кількість корпоративних концертів, які для всіх артистів велика стаття доходів. І зрозуміло, що спонсори, які колись допомагали великим проектам, зараз не можуть цього робити.

— А вам на чомусь довелося заощаджувати?

— Я не заощаджую на своїх проектах! Ні на Юрмалі, ні на «Пісні року», ні на зйомках кліпів, ні на записі альбомів. У мене, наприклад, був варіант дешевше записати оркестр, але я все ж таки вибрав найкращий наш колектив Михайла Плетньова. І зробив запис накладень для альбому Лари Фабіан. На цьому ніколи не заощаджую.

В мене є одна ідея. Але я не думаю, що в кризу вона може бути реалізована. Розповідати не буду. От коли вже візьмемося за неї... Скажу тільки, що це може бути цікавий проект і для України, і для Росії, і для всього світу. Але в центрі будуть саме дві наші країни.

— Читати час залишається?

— Так, люблю Довлатова перечитувати, Чехова. А з того, що сьогодні виходить, нічого не чіпляє. Хіба що переглядаю детективчики, щоб заснути або швидше долетіти до Америки...

— Є люди, чиї думки для вас сьогодні справді важливі, назвемо їх духовними гуру?

— Є. Мені важлива думка Ріната Ахметова. Мені дуже важлива думка моєї дружини, важлива думка моєї сестри. При тому, що завжди маю свій фільтр, але оцінка цих людей для мене важлива.

— А на критику як реагуєте?

— Як будь-який лев — не дуже добре! Але я без критики не можу, тому що залечу в «зоряне містечко»! Але, на жаль, у нас сьогодні на ринку професійної критики об’єктивності немає — або знищують, або захвалюють...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво