КОМЕНТАР, ЯКИЙ ЗАМІНИВ ТЕКСТ - Культура - dt.ua

КОМЕНТАР, ЯКИЙ ЗАМІНИВ ТЕКСТ

28 лютого, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 28 лютого-7 березня

Гарет Армстронг — чудовий коментатор. Цьому англійському, або, точніше, валлійському актору вдалося створити надзвичайно цікавий сценічний коментар до шекспірівського «Венеціанського купця»...

Гарет Армстронг — чудовий коментатор. Цьому англійському, або, точніше, валлійському актору вдалося створити надзвичайно цікавий сценічний коментар до шекспірівського «Венеціанського купця». Щоправда, армстронгівські ремарки, попри всю свою точність та професіоналізм, видаються трохи однобокими. Актор переймається лише єврейською темою, поданою через образи лихваря Шейлока та його друга Тубала.

Останній — епізодичний персонаж «Венеціанського купця» із крихітною, на вісім рядків, роллю. Та саме від імені Тубала ведеться розповідь у моноспектаклі Гарета Армстронга «Шейлок» (режисер — Френк Баррі), що його київська публіка змогла побачити 22 лютого в актовому залі Університету міжнародних відносин. Спектакль був показаний у рамках художньої програми Британської ради в Україні.

Перед нами історія однієї скромної людини, яка не претендує на історичний п’єдестал. Тубал-Армстронг з’являється на сцені в габардиновому півпальті та насунутому на брови капелюсі. Жодних декорацій, мізерний реквізит, трохи музики... Зрозуміло, що увага глядачів прикута лише до актора, який одночасно — автор п’єси. І він починає розповідати — просто й невигадливо. Та поступово, крок за кроком, жест за жестом, захоплює публіку.

У чому ж секрет акторської чарівності Армстронга? Напевно, в тому, що він розповідає про надзвичайно похмурі події — від вигнання євреїв з Англії в середні віки до гітлерівських газових камер — без тіні надриву чи істерики. Гарет Армстронг простий і водночас загадковий. Він грає «маленьку» людину, не генія, не героя, інколи — боягуза, завжди — хитруна і, по суті, «свого хлопця», але за його персонажем — багатовікова історія єврейського народу. Й історія ця нескінченно трагічна.

Виявляється, коли Шекспір писав «Венеціанського купця», в Англії євреїв не було — офіційно, уточнює Армстронг. Їх вигнали з Англійського королівства ще в 1290 році за наказом короля Едуарда I. Відтак Шекспір створив свого Шейлока, спираючись на міф про євреїв, що побутував у ті часи в Європі. А цей міф стверджував, що вони — христопродавці й вампіри одночасно. На сцені часів Шекспіра євреїв заведено було зображати мерзенними (краще — горбатими) карликами в гидких рудих перуках (нагадування про рудоволосого Іуду) і обов’язково — з гачкуватим носом. У «Шейлоку» Армстронг коментує й аналізує історію виникнення цього міфу, а заодно — й інших міфів про євреїв.

Відтак актор ніби бореться з міфологізованою історією єврейства. З допомогою скептичної іронії він відбиває удари безтактних перебільшень і голослівних звинувачень. Щоправда, бій цей схожий на поєдинок Дон Кіхота з вітряками. Міфи, навіть найбезглуздіші, неможливо перемогти, можна лише дочекатися, коли вони помруть своєю смертю. Та на це ні в Шейлока, ні в Тубала немає часу.

Один із найефектніших моментів моноспектаклю — розповідь про те, як образ Шейлока інтерпретували видатні англійські актори — від Річарда Барбіджа та Чарльза Макліна до Генрі Ірвінга. Виявляється, і Маклін, і Ірвінг, і Едмунд Кін теж боролися з міфами. Повільно, по краплі, вони вливали живу кров у міфологізований образ «кровожерливого» лихваря. І ось результат цієї багатовікової боротьби — «Шейлок» Гарета Армстронга.

Якщо перша частина спектаклю — передісторія «Венеціанського купця», розгорнутий коментар до нього, то в другій Армстронг нарешті добирається до самого шекспірівського тексту. Однак і тут крізь мармурову плоть білого вірша просвічує каркас армстронгівських ремарок. Актору подобається навіть не грати Шекспіра, а коментувати його. І в коментарях цих він знаходить особливе, я б сказала — літературознавче задоволення.

Гарет Армстронг зіграв головні ролі в багатьох шекспірівських п’єсах — «Річарді III», «Буре» і т.п. Як художній керівник Театру Шермана в Кардіффі, він поставив «Багато галасу даремно». Нинішній моноспектакль — результат багаторічних шекспірівських студій цього британського актора та драматурга.

І кілька слів про голос, що звучить у навушниках. Олександр Шпилюк, створюючи разом з актором образи «Шейлока» російською мовою, був його повноправним, тактовним і натхненним партнером.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво