Колекціонер: із «артом» не прогориш - Культура - dt.ua

Колекціонер: із «артом» не прогориш

22 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 22 вересня-29 вересня

PinchukArtCentre — де-факто перший в Україні Музей сучасного мистецтва — відкрито. Історію його створення перекаже сьогодні кожен, хто дивиться телевізор, передусім канали ICTV, СТБ і «Новий»...

PinchukArtCentre — де-факто перший в Україні Музей сучасного мистецтва — відкрито. Історію його створення перекаже сьогодні кожен, хто дивиться телевізор, передусім канали ICTV, СТБ і «Новий». Не викликає сумнівів: галас навколо цього музею (навіть пожежа під час церемонії відкриття) — зі сфери грамотної PR-стратегії та служить справі створення позитивного іміджу особисто глави «Інтерпайпу» та благодійного фонду «Сучасне мистецтво в Україні». Заслуг Віктора Михайловича як мецената, утім, це аж ніяк не применшує. Жорсткий прагматизм конкретної людини цілком може піти на користь державі.

Музеї сучасного мистецтва існують сьогодні не просто в кожній хоч почасти цивілізованій країні — мало не в кожному європейському селищі. І не лише в Західній Європі, а й у Дубаї, Астані, є навіть у сибірському містечку Ульяновську. (Інша річ, що батьківщину Ілліча ніхто й у думках не порівнює з Нью-Йоркським музеєм сучасного мистецтва, Stedelijk Museum чи мюнхенською Пінакотекою.) Скрізь, загалом, крім України. На кінець 1990-х міркування про те, що відсутність у країні такого обов’язкового елемента цивілізації, як Музей сучасного мистецтва, — це просто ганьба та що в результаті західне співтовариство робить про нас свої висновки, стали в нас «загальним місцем». На державу, утім, надії не було. Плани організувати інституцію самотужки (МСМ «Совіарт» довго-довго збиралася створювати та сама Асоціація артгалерей України та В.Хаматов) також залишилися планами. Загалом реальне будівництво «українського Центру Помпіду» розпочав тільки В.Пінчук. 2003 року спеціально з цією метою він створив благодійний фонд «Сучасне мистецтво в Україні». А вже в листопаді
2003-го в Центральному будинку художника презентовано проект «Перша колекція», який, по суті, був «чернеткою» майбутнього музею. Слідом за цим Пінчук домігся передачі Мінкульту так званого другого Арсеналу. У цьому будинку — реконструкцію збиралися здійснювати за рахунок Фонду, без залучення держкоштів, — і намітили «оселити» МСМ, а для початку у жовтні 2004 р. провели виставку «Прощавай, зброє». (Що забавно — на вході до павільйону як банер красувалося збільшене фото Солдатика-Пінчука на танку.)

Багато разів оспівані митарства МСМ Пінчука (які так нагадують випробування казкового героя) розпочалися з приходом до влади помаранчевих. На прес-конференції, що передувала офіційному відкриттю PinchukArtCentre у розважальному центрі «Арена» (крім українських журналістів, на ній були присутні представники агентства «Рейтер», французької «Трибюн» та ін.), Віктор Михайлович із незагойною образою в голосі згадував: «У день, коли в Україні змінилася влада... я підійшов до них і сказав: «У мене до вашого уряду — всього одна пропозиція. Давайте продовжимо Арсенал! У результаті вони зарубали все». Як відомо, уже на самому початку 2005 р. Арсенал (разом із будинком і сама інтелектуальна власність Пінчука і Ко, тобто ідея про влаштування в ньому МСМ) перейшов до держави. Там принаймні за станом на сьогодні, ідея і застигла на рівні колишніх добрих намірів. А МСМ Пінчука вирушив поневірятися орендованими майданчиками. (Проект «Перевірка реальності» у травні 2005 р. виставлявся в Українському домі.) Презентація PinchukArtCentre у викупленому главою «Інтерпайпу» приміщенні стала чимось на кшталт демонстрації торжества людської волі над невгамовною стихією. І нагадала фінал казки, де добрий молодець переміг дракона.

«Казкова» модель розвитку подій навколо МСМ, зрозуміло, лише видимий та, більше того, демонстрований бік справи. На «зворотному боці Місяця», як і заведено в нелегкому галерейно-музейному побуті, тим часом щосили лилися та ллються досі «невидимі світові сльози». А крім того, вирішуються цілком утилітарні іміджеві завдання.

Приклад вельми вдалого конкретного іміджеформуючого рішення? Зауважимо, про передачу «другого» Арсеналу В.Пінчук, тоді — зять діючого президента Л.Кучми, свого часу домовився цілком по-свійськи. Як він сам розповів, «зустрічався з міністрами оборони, культури, переконав їх зробити музей». У результаті будинок передали-таки на баланс Мінкульту. Невдовзі після цього про свій намір «оселитися» в ньому і заявив приватний музей Пінчука. Але...

До слова, «позитивним» іміджетворним чинником, швидше за все, виявиться для Володимира Михайловича й горезвісна пожежа під час відкриття арт-центру. На громадську оцінку того, що сталося, не може не вплинути поведінка самого господаря, котрий чи не перший почав гасити полум’я й розкидати, аби не зайнявся, чадний пінопласт. Мало хто при цьому помітив, що до таких безпосередніх дій В.Пінчук приступив після короткої розмови з М.Гельманом. (Зрештою — яка різниця, хто про що розмовляв?) І мало в кого виникає запитання, чому взагалі так недбало поставилися до техніки безпеки, та й чи вправі пожежники тривожити художній світ олігархів?

Пригадується, народжувався Музей Пінчука в 2001—2002 рр., під час бурхливої виборчої (парламентської) кампанії. Від самого початку добір колекції курирував згаданий вище Гельман, чия галерея тоді відкрилася в Києві. «Першу колекцію» (чи не найціннішими експонатами якої були, пам’ятаю, два-три полотна покійного О.Голосія), попри її амбіційну назву, тоді не розкритикував лише лінивий. Куратором наступних виставкових проектів і, головне, створюваного музею, став відомий уже київський мистецтвознавець А.Соловйов. Нарешті вже в 2005-му в майбутнього МСМ з’явився ще один, французький, куратор — Ніколя Бурріо. Якщо вірити припущенням арт-середовища, яке з об’єктивних причин вельми пильно стежить за розвитком подій, саме впливом славетного європейського мистецтвознавця на В.Пінчука зумовлена чергова «зміна курсу» в складанні колекції. Нинішній «Новий простір» і справді помітно відрізняється від «Перевірки реальності». Тим, що, за рідкісним винятком, репрезентує «арт-об’єкти іноземного виробництва». Наввін Раваншайкун і Сара Морріс, Олафур Еліасон і Ксав’є Вейян (орієнтовна вартість робіт — від 200 до 500 тис. євро), а також «московський екс-киянин» Олег Кулик та ін. — художники славетні. Присутність їхніх робіт у колекції — безсумнівний показник її респектабельності та якості. Але... Це не українські художники. До «українців», як на теперішній час, навряд чи можна без великої натяжки віднести і С.Браткова, і Боба Михайлова, одним словом, більшість інших авторів «маніфестного» проекту МСМ. Загалом таке враження, що обов’язкову складову будь-якого національного музею сучасного мистецтва — його національну специфіку — на момент відкриття арт-центру певною мірою втрачено. Але в такому разі МСМ ризикує перетворитися просто на дуже хорошу й велику приватну колекцію добірних творів мистецтва. А не (цитую за каталогом) «відображати загальні тенденції» світового худпроцесу. Утім... Треба вірити, побоювання наших митців, що вони вкотре є «чужими на святі життя», усе-таки залишаться тільки побоюваннями.

Не менше запитань, ніж сама перша експозиція, викликає «контекст», у якому їй доводиться існувати. Перебудова трьох рівнів офісного центру, здійснена під керівництвом знаменитого архітектора Філіппа Чіамбаретта, котрий спеціалізується на перебудові ангарів і промислових будинків (до слова, під час робіт не забули консультуватися і з фахівцями Національного художнього музею), викликає щире захоплення. Проте... У цілому 3 тис. кв. м площі (приблизно 2,5 тис. кв. м — виставкова) — це все-таки не так багато для Музею сучасного мистецтва. (Для порівняння: експозиція мюнхенської Пінакотеки сучасності займає 12 тис. кв. м виставкової площі. Обійшовся, до речі, МСМ Баварії в 121 млн. євро, із яких лише 13 млн. становили приватні пожертвування.) А найголовніше, із «навколишнім ландшафтом», де має жити український МСМ, за всього бажання нічого не міг би зробити жоден у світі найгеніальніший архітектор. Фасад музею дивиться на Бессарабку. «Арена» сусідить із бутиками й рестораном, модним нічним клубом. Можливо, звісно, і зручно, помилувавшись контемпорарі, відразу вирушати на дискотеку, після закінчення якої, приміром, ще й забігти по недорогі продукти до «аренівського» «Фуршету», але... На жаль, сучасне мистецтво — дітище саме «контексту». Отож, в оточенні «Фуршетів», дискотек і пабів український МСМ може викликати, зокрема, й іронію. Ізнов-таки, мало підхожий контекст навряд чи сприяє одній із головних музейних функцій — нормальному залученню консервативної частини суспільства (тобто переважної більшості наших реципієнтів культур) до контемпорарі. І так либонь доводиться пояснювати: перед вами — мистецтво, а не «наркоманські збочення». А вже коли спочатку доводити, що, приміром, створена з алюмінієвого посуду «концептуальна» скульптура Субодха Гупти — не сміття, випадково винесене з найближчої харчевні, і що побачене, у принципі, неспівставне з вітриною «он тієї» крамнички...

PinchukArtCentre точно гарний. Але наразі — передусім як приклад досить вдалого просування (переважно, на Захід) позитивного іміджу самого Господаря. Із іміджем варіант узагалі безпрограшний: допомагає держава творцю МСМ чи, навпаки, ставить палиці в колеса — репутацію людини цивілізованої він однаково заслужив.

«Арсенал» мав усі шанси і справді стати вітчизняним Центром Помпіду. І — з чим дідько не носиться! — провідним музеєм актуального мистецтва в Східній Європі. А Україна — мати на цьому всьому чудовий міжнародний піар. Замість цього...

Так, до речі, PinchukArtCentre — де-факто все-таки не перший Музей сучасного мистецтва в Україні. У 2004 р. виставкою «Колекція» в Херсоні відкрився... Ну так, саме він — МСМ... Арт-центр розташований прямо за місцем проживання (простіше кажучи, у квартирі) художника В’ячеслава Машницького. У колекції екс-киянина — роботи О.Тистола та Ю.Соломка, О.Голосія, А.Гнилицького та багатьох інших... Отож, живи спокійно, країно, поки в тебе є такі герої-артподвижники, як В.Пінчук або В.Машницький (із його «музеєм у валізі»). А там, дивися, й «Арсенал» добудують.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво