Колаж долі - Культура - dt.ua

Колаж долі

27 березня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 27 березня-3 квітня

На вулиці Хрещатик, 50, усередині двору є Центр Івана Козловського. Днями там відкрилася виставка робіт Лариси Кадочникової. Квіти й спалахи щастя на її полотнах зігрівають холодні напівпідвальні стіни. І сама вона — як спалах щастя. Їй знову 17. І їй знову когось хочеться кохати. 

 

На вулиці Хрещатик, 50, усередині двору є Центр Івана Козловського. Днями там відкрилася виставка робіт Лариси Кадочникової. 

Квіти й спалахи щастя на її полотнах зігрівають холодні напівпідвальні стіни. І сама вона — як спалах щастя. Їй знову 17. І їй знову когось хочеться кохати. 

Нових ролей у кіно, в рідному театрі немає. (Не ганьбитися ж у чомусь нікчемному.) Але вона сама по собі головна роль, бо півстоліття тому знялася в "Тінях забутих предків", шедеврі Параджанова. Йому вона й присвятила свій новий колаж — колаж долі — у стилі знаменитого режисера. 

На прекрасній хустці, колись подарованій генієм, розкидані обличчя й намисто. Їх покриває сніп пшениці, що вже розсипається на стеблинки — наче саме життя розсипається на дні, на миті. І от за цими колосками — променями життя, що вислизає, — обличчя, обличчя, обличчя. Єфремов, Глазунов, Алісова, Миколайчук, Мащенко, Іллєнко, Михайло, Вона… Зв'язок доль і часів — в одному "снопі", що розпався. 

* * *

"Ми познайомилися 1963-го на вулиці Горького, у період, коли я працювала в театрі "Современник". Разом з Юрою Іллєнком ішла на зустріч із Параджановим, тоді маловідомим режисером, а виявилося, що ця зустріч визначить долю. Вперше я побачила його і здивувалася: посеред вулиці на валізці сиділа людина в чорному капелюсі, чорному костюмі, щось у ньому було дивне, циганське, несхоже ні на кого. Він підхопився з валізи, показав на мене пальцем і закричав Юрі: "Ось я й знайшов свою Марічку для "Тіней". Так і відбулося це знайомство. Яке багато в чому визначило "колаж" моєї долі. Приголомшливі зйомки на Гуцульщині, суперечки, образи напередодні виходу картини, а згодом шквал міжнародних нагород, те, що викликало дику заздрість до геніального режисера… Зовсім потім — цькування, в'язниця. Але головне — це безсмертя фільму. Рік тому в картини був півстолітній ювілей. Але, на жаль, крім кількох статей у ЗМІ, в Україні цієї події ніхто не помітив…" 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво