Книжка Ісаака Трахтенберга про Київ і киян - Культура - dt.ua

Книжка Ісаака Трахтенберга про Київ і киян

27 червня, 2014, 18:35 Роздрукувати Випуск №23, 27 червня-4 липня

Нове слово в києвознавстві

Чесно кажучи, я не цілком розумію, як вдалося написати цю книжку. Тут треба було або мати феноменальну пам'ять, або з року в рік, день за днем вести щоденники. Як я знаю, Ісаак Михайлович постійних щоденників не вів. Отже — пам'ять? Але як він міг пам'ятати те, що відбувалося до його народження? Отже, ця книжка — плід ерудиції та титанічних зусиль. Я б назвав її не "Мій Київ, мої кияни", а "Енциклопедія міста Києва". Сподіваюся, що київська мерія канонізує її і видасть більшим тиражем, а автора оголосить почесним громадянином міста. 

Мені знову ж таки незрозуміло, як можна було створити цю працю й при цьому паралельно написати чимало наукових книжок, а також опублікувати добру сотню великих газетних статей на найрізноманітніші теми. Чого варта хоча б його послідовна публіцистична боротьба за перетворення українського ВАКу. Адже від цього безпосередньо залежить рівень вітчизняної науки. Інша річ, що всі його заклики до чесності, об'єктивності й прозорості в присвоєнні наукових знань залишилися криком волаючого в пустелі. Адже Україна за рівнем корупції й кумівства — чи не чемпіон світу. І скільки сил мало відбирати в нього створення й постійне курировання клубу столичної інтелігенції імені Володимира Фролькіса? А тим часом академік Трахтенберг далеко не молодий. Я вже не кажу про досить відповідальну роботу в Інституті гігієни праці й профзахворювань, у якому він уже багато років завідує лабораторією промислової токсикології і гігієни праці при використанні хімічних речовин. Він — один із корифеїв вітчизняної токсикології.

Та повернімося до його книжки про Київ. У ній неймовірна кількість адрес, пов'язаних із різними періодами життя міста. Я думав, що багато знаю про Київ. Однак, прочитавши його двотомник, зрозумів, що не знаю майже нічого. Навіть ті будинки й вулиці, якими я щодня ходив, виявилися вмістищем історичних фактів, про які й не підозрював. І я почав по-новому роздивлятися на своє улюблене місто, яке не проміняю на жодні розкішні закордони. У мене було чимало можливостей перебратися в дуже привабливі краї, але я не піддався цим спокусам. Хоч і не народився в Києві, але став його полум'яним патріотом. Ісаак Михайлович зміцнив мене в цьому почутті. І нова його книжка безперечно посприяє зародженню київського патріотизму в душах багатьох городян, що сприймають це місто як місце проживання й не більше. Але ж Київ — не просто місто, а місто з міст. Гарантую, що таку саму ауру мають небагато міст світу. В Україні щось подібне, мабуть, є хіба що у Львові й, певною мірою, в Одесі. Хоча Одеса має неповторне обличчя не так у нинішній реальності, як у легендах і чудових творах Ісаака Бабеля.

Києвознавча праця академіка Трахтенберга — воістину наукова праця, а не просто белетристика. Це — серйозне історичне й краєзнавче дослідженням. У ньому згадується безліч прізвищ — 1665! І не просто згадується, а доволі докладно розповідається про цих людей. Господи, скільки ж треба розуму й терпіння, щоб розкопати інформацію в архівах і, що теж надзвичайно важко, розкопати у своїй пам'яті! А фотографії? Ну, якісь, припустимо, були в його архіві. А решта? Це скільки ж треба було витратити часу, щоб роздобути їх! 

Київ завжди був пов'язаний із багатьма столицями світу. Чимало киян, переселившись в інші краї, ніколи не забували про свою батьківщину. Вражають великі нариси Трахтенберга про великого танцівника, у минулому киянина, Сержа Лифаря і радянського наркома Анатолія Луначарського. Він хоч і народився в Полтаві, але досить довго жив у Києві й завжди з теплотою згадував про нього. Нині прийнято вважати, що всі більшовицькі керівники були кровожерливими вампірами. Але це не зовсім так, а деколи й зовсім не так. Анатолій Васильович Луначарський був явним винятком. 

Чудово написано нарис про Іллю Еренбурга, людину, яка персоніфікувала цілу епоху радянського життя. А чого варта стаття про великого друга Трахтенберга — геніального кінорежисера Сергія Параджанова, якого я теж добре знав. Якщо виникала в друзів Сергія серйозна медична проблема, він одразу телефонував Ісааку Михайловичу. Саме тоді й з такого ж приводу я познайомився з Трахтенбергом і його дружиною Оленою Львівною Медвідь. Відтоді минуло ні мало ні багато 45 років! Тоді він іще не був ані академіком, ані заслуженим діячем науки, а просто прекрасною людиною. 

Його любили й поважали багато медиків. Рекомендації Трахтенберга були гарантією того, що тебе приймуть, обстежать і навіть покладуть у стаціонар за вищим розрядом. Але ж він іще не мав високих звань і не обіймав великих постів. Згодом сходили на медичний небосхил нові світила, але його авторитет в очах і цих світил був надзвичайно високий. Досить було сказати, що ти прийшов від Трахтенберга, і далі можна було розраховувати, що до тебе поставляться з максимальною увагою. Це врятувало здоров'я і навіть життя дуже багатьом видатним діячам української культури. І взагалі, дякувати Богу, що в Києві існував (досить невластивий радянським часам) такий феномен — Ісаак Трахтенберг. 

Комічно: якось я чув як один хмир, бажаючи підлеститися до відомого київського антисеміта, щось сказав про національність Трахтенберга, і цей антисеміт так грубо й різко обірвав його, що той, вражений, негайно ретирувався. Коли людина по-справжньому хороша, її поважають навіть ті, хто, здавалося б, має не любити її. А Ісаак Михайлович справді прекрасна, але аж ніяк не прекраснодушна людина. Він абсолютно нетерпимий до підлості й уявних авторитетів. Причому не приховує свого ставлення. І, буває, на шкоду собі. Правда, знаючи його авторитет не тільки в медичних колах, а й загалом у суспільстві, відкрито робити йому підлості не наважуються.

Його стосунки з владою? Як мені здається, назагал нормальні: ділові й рівні. З усіма властями. Він ніколи не запобігав перед можновладцями, але й не вступав у пряму конфронтацію. Зрештою, це цілком нормально. Адже жодна влада не заважала його науковій і громадській діяльності. Та й найчастіше нормальному життю людей заважали не так політичні тенденції представників влади, як часто-густо їхня клінічна дурість. І це незалежно від політичних систем. Ісаак Михайлович ставився до таких як лікар, навіть із певним співчуттям, як до хворих на слабоумство пацієнтів. Що ж, він великий гуманіст, чого не можна сказати про мене. Я навмисне не аналізую його книжку й нічого не цитую з неї, бо хочу заінтригувати читачів і закликати їх прочитати цю фундаментальну, але водночас легку для сприйняття наукову працю. Адже це велике вміння — писати про серйозні речі дохідливо й просто. Мало хто здатен на таке.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво