Книга про українську Голгофу: ключ до пізнання і дослідження

Майже одночасно читачі отримали інформацію про указ Президента України Л.Кучми від 7 лютого 2002 р. «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні» і книгу «Голодомор в Україні 1932-1933 рр.: Бібліографічний покажчик», підготовлений Одеською державною науковою бібліотекою, Інститутом історії України НАН України та Фундацією українознавчих студій Австралії. Це, безперечно, свідчить про виняткову актуальність теми голодомору-33 в Україні.

Упорядники і редактори успішно вирішили ряд питань, більшість з яких раніше у практиці не виникала. Адже матеріал книги має особливості: основний масив публікацій сформувався у 1932-1989 pp. за межами колишнього СРСР. Були розв’язані складнощі, пов’язані з пошуком саме цих публікацій.

Тоталітарний режим понад півстоліття замовчував найбільшу у ХХ ст. трагедію українського народу. На Заході проблему голодомору почали досліджувати з 30-х років. Особливо багато публікацій з’явилося у зв’язку з 50-ю річницею цієї катастрофи. У1983 р. в університеті Квебека (Монреаль, Канада) була проведена перша наукова конференція, матеріали якої видано 1986 р. У Канаді 1984 р. було створено науково-популярний фільм «Жнива відчаю». 1986 р. у Великобританії видано книгу Роберта Конквеста «Жнива скорботи». Фундатор Асоціації дослідників голодоморів в Україні Лідія Коваленко назвала її «найчеснішою книжкою, будь-коли написаною про Україну неукраїнцем». З ініціативи Світового конгресу вільних українців (СКВУ) Конгрес США створив комісію з вивчення голоду 1932-1933 рр. в Україні. Керівником її було призначено історика Джеймса Мейса. Комісія на основі вивчення документів і спогадів очевидців визначила голодомор 30-х років в Україні як геноцид. На противагу їй ЦК КП(б)У створив власну комісію, яка мала завдання глибокого дослідження питань для «викриття фальсифікацій українських буржуазних націоналістів».

Проте 25 грудня 1987 р. перший секретар ЦК Компартії України В.Щербицький у ювілейній промові присвяченій 70-річчю радянської влади в Україні, змушений був сказати про голод. Вперше за 55 років член політбюро ЦК КПРС порушив сталінське табу. Відтоді історики дістали можливість вивчати і публікувати відповідні документи.

З покажчика видно, що з першими статтями про голод виступив науковий співробітник Інституту історії АН УРСР С.Кульчицький. Статті були надруковані в січні 1988 р. в радянських газетах для української еміграції - «Вісті з України» і «News from Ukraine». «Український історичний журнал» у березні 1988 р. опублікував його статтю «До оцінки становища в сільському господарстві УСРР у 1931-1933 рр.» В 1989 р. була опублікована брошура С.Кульчицького «1933: Трагедія голоду», а в1991 р. - ґрунтовна монографія «Ціна великого перелому».

У передмові до рецензованого покажчика С.Кульчицький відзначив зокрема: «висвітлення наприкінці 80-х років проблеми голоду 1932-1933 pp. в Україні відіграло важливу роль у політичному житті, по суті, стало каталізатором у процесі осмислення небезпеки, що об’єктивно коріниться у відсутності національної державності й відповідно - у цілковитій залежності від добрих чи злих намірів чужих правителів». Одночасно в цій передмові викладені причинно-наслідкові зв’язки голодомору і радянських соціально-економічних перетворень. Голодомор став наслідком небажання загнаних в колгоспи селян працювати на державу за жалюгідну плату. Щоб селян «навчити уму-розуму» (вислів генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора), до артілей, які заборгували по хлібозаготівлях, але зовсім не мали зерна, були застосовані санкції у формі натуральних штрафів - конфіскації всього наявного продовольства. Терор голодом призвів до масової загибелі селян.

Проблема голодомору й дотепер має політичний характер. Підтвердженням цього є мовчання Верховної Ради України, яка під тиском комуністів не прийняла жодного рішення щодо оцінки голоду 1932-1933 pp. На міжнародній конференції з приводу 60-річчя голодомору (Київ, 1993 р.) народні депутати України виступали зі своєю особистою позицією. Державне значення мав лише виступ Президента України Л.Кравчука, який цілком солідаризувався з висновками науковців.

Українська діаспора використовувала кожну річницю голодомору для того, щоб правда про сталінський злочин стала, нарешті, надбанням широкої громадськості. Уряди західних країн, як тепер це зрозуміло з публікацій архівних документів, добре орієнтувалися завдяки спецслужбам у тому, що відбувалося в СРСР. Проте у відносинах з СРСР керувалися виключно власними національними інтересами.

У покажчику подається короткий аналіз найбільш важливих публікацій з проблеми голодомору і визначаються її найменш досліджені аспекти. До таких відносяться: виявлення статистичної картини смертності від голоду в окремих областях УСРР; активні або пасивні спроби колгоспників захистити свої продовольчі запаси, нагромаджені до нового врожаю; роль торговельної мережі «Торговля с иностранцами» (Торгсину) у вилученні золотовалютних нагромаджень населення в 1932-1934 pp.; впливу голодомору на суспільно-політичне життя України тощо.

Все більш актуальною справою стає фіксація розповідей свідків голоду. З кожним роком можливості цієї роботи через природні причини обмежуються. Найбільш успішно вона проводиться Асоціацією дослідників голодоморів в Україні. 13 березня 2002 р. Президент України Л.Кучма видав указ «Про створення літопису народної пам’яті». Слід сподіватися, що запис спогадів людей, які пережили голодомор, буде активізовано.

П’ять років тривала напружена робота колективу укладачів та редакторів. Вона включала пошук, опис та систематизацію публікацій про голодомор, створення великого допоміжного апарату. Покажчик складено згідно зі стандартами опису друкованих видань. Збережені особливості написання у заголовках публікацій. Майже всі публікації подаються de visu, тобто коли бібліограф мав можливість тримати видання в руках.

Сумлінна праця упорядників та редакторів покажчика заслуговує найвищої оцінки. Це компас для кожного, хто захоче глибше познайомитися з найтрагічнішою сторінкою в житті українського народу. «Видання науково допоміжного покажчика покликане пожвавити інтерес науковців до цієї теми, спонукати державні видавництва до перекладу українською мовою закордонних публікацій та видання їх в Україні» - підкреслив у вступному слові до книги голова Асоціації дослідників голодоморів в Україні Л.Лук’яненко.