Київські пагорби світової культури - Культура - dt.ua

Київські пагорби світової культури

22 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 22 квітня-6 травня

Серед цьогорічних лауреатів Шевченківської премії особливо близьким та знайомим для мене виявил...

Серед цьогорічних лауреатів Шевченківської премії особливо близьким та знайомим для мене виявилося ім’я видатного українського філософа і культуролога, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора філософських наук професора Сергія Борисовича Кримського. Високу державну відзнаку здобули його книги «Запити філософських смислів» — К.: Вид. ПАРАПАН, 2003. — 240 с. та «Философия как путь человечности надежды» — К.: Курс, 2000.— 308 с.

У книжці «Запити філософських смислів» є спогади С.Кримського про участь у симпозіумі з питань культури у 1976 році в місті Ростові. Після доповіді кілька молодих колег запрошують автора поснідати разом, і… «дорогою ми почали розмову про Сократа. Спочатку я сприймав цю розмову за інтелектуальну розминку, але потім зрозумів, що мене випробовують і що критерієм духовності тут виступає ставлення до сократової мудрості. Відтак, на ростовських вулицях повіяло європейським менталітетом, який у наш час прийшов до символізації теми Сократа як критерію духовності» (229—230). Нині багато говориться про перспективи європейської інтеграції України, можливий (чи неможливий) розвиток її культури у світовому контексті, сперечаються, перебуваємо ми на периферії чи напівпериферії цивілізаційного процесу. Коли читаєш Кримського, всі ці запитання втрачають сенс, адже справжня думка завжди в центрі і з цього центру подає людству знаки, культурні символи. Навколо цих символів і виростає людська культура. Гадаю, таким логоцентризмом позначене слово філософа.

Європейський менталітет і євразійську духовність, справжність тексту і авторську невідстороненість, пафос відповідальності і медитативну глибину — все це, і ще багато-багато іншого можна знайти у книжках С.Кримського. Як зазначає сам автор, у них «філософія розглядається з боку граничних питань людинознавства, пізнання — під кутом зору гадки, тобто міри особистої репрезентації інформації. Ці та інші питання переломлюються в книжці через соціокультурні та когнитивно-світоглядні контексти. Автор узяв на себе відповідальність розглядати їх через власне розуміння та переживання, свідомо обминаючи модні зараз тлумачення текстів західної філософії»(7). При такому підході філософія стає «літургією смислу», і цей смисл лікує, виправдовує, подає надію.

Власна позиція, думка, візія — це те, що вигідно вирізняє і текст, і особу С.Кримського. Філософ справді перебуває у просторі Таїни, що втілена в одвічних питаннях чи запитах. Перебуває, попри абсурдність ситуації повсякденного існування (дуже вдало проілюстрованої у книжці міркуваннями Шопенгауера про зіставлення злочинця, що божеволіє у камері смертників, і звичайної людини, яка спокійно живе, незважаючи на невідворотність смерті), і sub specie aeternitatis, «з точки зору вічності», коли філософія розуміється «у якості послання, вісті зі світу належного у світ сущого». Повертаючись до постаті Сократа, можна сказати, що справжній філософ іронічно єднає неможливе, допомагаючи народжуватись істині. І в процесі діалогу з іншими людьми, буттям, Всесвітом ця істина відкриває людині саму себе, а філософський шлях до істини стає насправді «шляхом людяності і надії», адже «людина пізнає буття лише в тій мірі, в якій вона здатна реалізувати в ньому саму себе».

240 сторінок книжки С.Кримського — це захоплюючий екскурс в історію, сучасний стан та майбутнє нашої цивілізації, мудрий погляд на науку і культуру, життя і пізнання, смерть і свободу. Формула Анаксагора «все у всьому» добре пояснює авторський стиль та специфіку текстів С.Кримського, в яких концентрується аура чистої думки й тоне різниця між запитанням і відповіддю, автором і читачем, знаком і тим, що цей знак означає. Ця здатність мислити на метарівні вражає і викликає глибоку пошану.

Не менш вражаючою є енциклопедична ерудованість автора, що дозволяє об’єднати у тканині тексту різноманітні часи, культури, цивілізації. У ментально-спіритуальному діалозі книжки, який долає простір і час, звучать голоси античних філософів і сучасних фізиків, релігійних діячів і письменників, поетів та візіонерів. С.Кримський створює на диво цілісне і рельєфне полотно одвічної пульсації людської думки у гармонійній поліфонії її філософських вимірів. Однак це — не безпроблемне бачення. Автор наголошує на наявності ознак фінальності світової історії і навіть можливості кліоциду, історичної загибелі людства за умов збереження бездумного та споживацького ставлення до Всесвіту. Але впевненість філософа у метаісторичній місії людини як «репрезентанта вищих творчих можливостей Універсума» спалахує вогником світлої надії на подолання проблем і негараздів сьогодення.

«Слова потрібні для того, щоб упіймати думку. Коли думка схоплена, про слова забувають», — вважав китайський мудрець Чжуан Цзи. Слово Кримського «схоплює» думку, але не для того, щоб подати її читачеві у «готовому до вжитку», технологічно орієнтованому вигляді. Навпаки, це слово орієнтоване на вивільнення власної думки читача, на відкриття йому світу духовності як «шляху до самого себе, до своєї особистості, шляху, що, мабуть, є найдовшим у людському житті». Саме цей, сакральний вимір слова визначає його Таїну та магічну владу. Тому шлях думки Кримського стає захоплюючою подорожжю в країну Слова і країну Духу.

Важливо й символічно те, що цей шлях проходить крізь Київ, здіймаючись пагорбами, які протягом уже двадцяти тисячоліть «відкривали перспективи не тільки заходу століть, а й сходів майбутнього». Думка Кримського мислить Київ і його місце у глобальній перспективі метаісторії, де, «під сигнатурою Софії», він «постає як культурний текст, знаково-символічний світ, тобто як найвиразніша пророка принципу софійності». Ризикну додати, що цей шлях веде до сакральних горизонтів долі та покликання, горизонтів, що визначають спільні сенси української культури і світової філософії. Отже, творчість Кримського продовжує київську духовно-філософську традицію, поділяючи її «одвічну сучасність» зі Сковородою і Булгаковим, Бердяєвим і Шестовим, Зеньковським і Чижевським. Англійський історик Арнольд Тойнбі вважав головним принципом цивілізаційних змін систему «запит-відповідь». Універсум посилає суспільству запити, і, якщо його кращі представники адекватно відповідають на них, суспільство розвивається, якщо ні — то гине. Книжки С.Кримського — це відповіді на запити часу, які стверджують не тільки сучасність української філософії, а й виправдовують її майбутнє.

Не знаю, чи можна преміювати справжню думку, але, побачивши ім’я С.Кримського серед цьогорічних лауреатів Шевченківської премії, я чи не вперше щиро зрадів офіційній нагороді. Попередній текст — рефлексія витоків цієї щирості і цієї радості. Творчої наснаги вам, шановний Сергію Борисовичу, ведіть нас і далі київськими пагорбами світової культури.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво