Київ: Особливості фінського полювання в осінній період - Культура - dt.ua

Київ: Особливості фінського полювання в осінній період

30 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 30 вересня-7 жовтня

Зірка гучних фільмів Олександра Рогожкіна («Особливості національного полювання», «Зозуля»), акт...

Зірка гучних фільмів Олександра Рогожкіна («Особливості національного полювання», «Зозуля»), актор Вілле Хаапасало приїжджав до Києва відкривати фестиваль фінського кіно, а також на переговори з приводу зйомок у новому українському проекті про помаранчеву революцію. Про те, чим вони закінчилися, актор не зізнався (до цього він був задіяний у наших досить посередніх мюзиклах «Королева бензоколонки-3» і «Три мушкетери»), зате в інтерв’ю «ДТ» (до речі, єдиній газеті, яку було допущено до нього на «допит») він повідав про своє колоритне фінське життя і закоханість... у Раскольникова.

Сам Вілле Хаапасало, той самий знавець особливостей національного полювання, набагато цікавіший за фільми, в яких знімається. Фінляндія — маленька країна, а її жорсткий клімат спонукає до роздумів й мовчазності. Тут віддають перевагу справі, а не балачці. І задуми втілюються в життя з такою самою легкістю й діловитістю, як у нас лунають обіцянки. Хаапасало, коли вирішив стати актором, схуднув на 30 кілограмів, причому за місяць. У перший тиждень дієти взагалі не їв, лише пив. Воду. 1991 року вступив до Пітерського театрального інституту. Був так поглинений процесом навчання, що ні путчу, ні багатотисячних фанатів Цоя (тоді була річниця з дня смерті співака) просто не помітив. Коли в нього народилася дочка, зав’язав із вегетаріанством, тому що не хотів позбавляти її вибору. Не бачив жодного свого фільму, й дивитися до пенсії не збирається.

— Це правда, що ваш відомий колега актор Віктор Бичков якось вам настійно рекомендував ніколи не дивитися свої власні фільми?

— Ні, Бичков усе дивиться і навіть розповідає мені, що не так. Це рішення я прийняв сам ще перед найпершими зйомками в «Особливостях національного полювання». Я боюся того, що коли почну дивитися фільми зі своєю участю, то стану себе контролювати. А це не моя робота. Та й не дуже цікаво вже. Може, це й погано, та коли режисер задоволений, я теж задоволений.

— В одному зі своїх інтерв’ю ви розповідали, що, крім кіно, займаєтеся виробництвом рамок для фотографій та картин... Що можна було б помістити в рамку?

— ...Учора моя дворічна дочка малювала картинку. Картинка як картинка, дитяча. Та ось цей момент: доньку, яка старанно малює, я і помістив би в рамку. Мої діти (у мене є ще син) — це те, чим справді пишаюся. Їх же, у принципі, я зробив?

— То ви продовжуєте робити рамки для картин і фотографій. Ви в цьому і нині берете участь?

— Наша сім’я купила фірму, коли мені було близько дванадцяти. Та нещодавно цей бізнес довелося продати. Немає часу займатися ним ні мені, ні сестрі. А шкода, адже подобалося. Я й тепер іноді викладаю в університеті цю спеціальність. Узагалі люблю щось робити руками. Особливо, коли є швидкий результат. А тут — година-півтори, і рама готова.

— Напевно, вам більше подобаються цифрові фотоапарати, там результат теж одразу помітний?

— Взагалі не люблю фотографувати. А ось цифрові відеокамери справді подобаються. Я на них свої фільми знімаю. Вже зробив дві короткометражки. Герой одного фільму — фермер, який живе в селі далеко від усіх. Грошей не було, от єдиного актора і найняли. Знімальна група складалася лише з двох людей: мене та оператора, хорошого приятеля. Інший фільм — німий, тривалість — п’ятнадцять хвилин, приблизно на ту саму тему: про самітність. «П’ятниця» називається. Лишень ми його знімали на чорно-білу кіноплівку — це був експеримент із плівкою, і мені не сподобалося. Нині обидва крутяться по якихось фестивалях. До речі, у нас з оператором є у Фінляндії спільна фірма з виробництва реклами. Самі придумуємо, самі знімаємо. Адже жити на щось треба, тому рекламою і займаюся.

— Популярність допомагає вам у спілкуванні з замовниками?

— А яка різниця?! Коли в мене ідея гарна. Ми якось придумали сюжет ролика з реклами даху. Про чоловіка, який живе в будинку без даху й вважає, що так і треба. За сценарієм до нього приходить журналіст додому та запитує, чому в нього сніг у хаті? Наш герой: «А що тут ненормального?» Чи інший сюжет: герой везе сина до школи під час зливи у машині з відкритим верхом у масці для підводного плавання і з трубкою. Робити рекламу забавно й вигідно. Хоча для мене передусім — це спосіб заробити гроші на кіно. Нині вже зібрано певну суму, і в жовтні розпочинаю зйомки.

— Знову короткий метр?

— Ні. Хочу зняти повнометражний фільм. Це буде перша фінська картина виключно російською мовою. До речі, вже сьогодні можу припустити, що вона не зробить каси. Проте я хочу, коли робити кіно, то про те, що особисто мене хвилює. У сюжет покладено історію батька й сина. Я вважаю, це стосунки, найскладніші з усіх у світі.

Я вже починав якось це кіно знімати, і спочатку на роль батька запросив свого справжнього батька. Потім відмовився від цієї ідеї, бо почувався на зйомках як син. Я не міг йому нічого сказати — він же батько!

Сценарій змінювався впродовж усього процесу тисячу разів. В остаточному варіанті батько й син — росіяни, живуть у Фінляндії. Мати загинула в Росії, після чого вони й емігрували. Існують пліч-о-пліч, але про матір ніколи не розмовляють. Ось початок історії. Ще є дівчина сина, теж із Росії. Вона приїжджає до них. І на взаєминах усередині цього трикутника починає будуватися основний сюжет.

Коли ми з оператором два роки тому придумували сценарій, у Фінляндії взагалі не було емігрантів. А нині лише в Гельсінкі двадцять тисяч росіян! І в країні про них ніхто нічого не знає! Більша частина з них фінською взагалі не розмовляє. Незрозуміло, чим вони займаються, як живуть. А я ж із ними подружився. Більшість росіян існують на допомогу. У 80-ті роки наш президент видав указ, що дозволив колишнім фінам повернутися до Фінляндії. І багато хто з Росії поїхав до нас, але ніхто не продумав, чим вони займатимуться. Вони приїхали, їм дали квартири, і вони просто живуть в окремих будинках. Хоча, в принципі, що їм робити? На роботу влаштуватися важко без знання мови. Тема соціальна, яка в країні ще не порушувалася. Тому ми й отримали частково гроші від держави на зйомки цього фільму. Адже в нас лише державне кіно, і перевагу віддають актуальним соціальним темам.

— Читала, що ви мрієте зіграти Раскольникова...

— О, так. Я з ним познайомився, ще коли на третьому курсі навчався. Лежу я в общазі з температурою, тут приходить до мене в гості Раскольников. Я з ним поспілкувався години дві, і він пішов. А наостанок мені сказав: «Я розумію, що ти хочеш зіграти мене, але почекай ще трохи». Найприкріше, що я в нього забув запитати, скільки ж чекати. І от я чекаю, чекаю, і розумію: ніхто цю роль мені не запропонує. Тому вирішив або кіно зняти із собою, або спектакль поставити.

— Що з останнього побаченого в кіно вас особливо вразило?

— «Доггвіль» Ларса фон Трієра. Мені дуже сподобався старий прийом, який він використав, — телевізійного спектаклю. А взагалі один із найулюбленіших моїх режисерів — Тарковський. Його «Андрія Рубльова» можу дивитися нескінченно.

— Ви колись приїхали до Пітера навчатися, не знаючи російської мови. Як ви жили там цілий рік?

— А я розумів, що відбувається. Це дуже цікавий досвід. Ти людей по-іншому оцінюєш. Ось поїдь до іншої країни та подивися. Не зважай на мову, а звертай увагу на міміку, жестикуляцію, інтонації. І повір, у такий спосіб про людину можна довідатися набагато більше, ніж просто розуміючи сенс слів. Звісно ж, мені було страшно, дико, але при цьому — дуже цікаво. У цей час я дуже багато читав. Перечитав усю класику. Адже робити все одно було нічого. Від самотності особливо не потерпав. Я із села, а там людина часто залишається на самоті й змалку навчається бути самостійною. Нині мені навіть хочеться іноді побути наодинці з собою, надто багато спілкування, від якого я втомлююся. І якщо настане день, коли мені стане нецікаво займатися кіно, я його кину, не вагаючись. Як, власне, й акторство свого часу. Я ж після зйомок у «Особливостях національного полювання» покинув акторську професію і театральний заодно. Недовчився там місяць. Отже, диплома в мене немає. Повернувся до Фінляндії, працював ночами водієм, возив молоко. І мені було дуже добре. Ну а потім усе-таки вирішив спробувати знову, мені здалося, я щось недоробив у своєму житті. Повернувся. І наразі задоволений. Коли раптом що — я хлопець рукастий, і знаю, що будь-коли зможу знайти собі заняття. На будівництво піду, без роботи не залишуся.

— Хотіла б я подивитися на цю картину: Хаапасало кладе цеглини. Навколо збереться юрба, всі стануть просити автографи, як слід і попрацювати не дадуть. А скільки коштуватиме квартира в цьому будинку, ви собі уявляєте?!

— А я минулого року для знайомого побудував два будинки. І я кажу серйозно: якщо мені стане нудно, я не гратиму. У певний момент починаєш жити не минулим і не майбутнім, а тим, що є нині.

— А вас цікавлять події навколо? У політиці, наприклад?

— Я уважно читаю газети, дивлюся новини. Мене завжди обурює несправедливість. Якщо спостерігаю за спортивними змаганнями, обов’язково співчуваю стороні, яка програє.

— Жалієте слабких.

— Так, тому що я сам, напевно, слабка людина. Ну не сильний я! Якби моя воля, я нікуди не їздив би: не приїхав би нині в Україну, не знімався б у кіно, сидів би в себе в селі, вирощував картоплю. Просто життя так складається, що я займаюся зовсім іншими речами.

— Проте ви ж хотіли стати актором?!

— Хотів. І нині хочу. Та я тоді не розумів, що таке акторство. Я думав, це щось інше. Ідеалізував. А нині зрозумів: у принципі звичайна професія. Іноді треба робити речі, які не хочеш, не завжди цікаво працювати. І всі ідеали — в минулому. Мені раніше здавалося, що актор ледь не головна людина після президента в країні. А нині я по-справжньому добре почуваюся в лісі. Найсправжніше там відбувається.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво