Кіно і все ті ж німці - Культура - dt.ua

Кіно і все ті ж німці

23 грудня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №50, 23 грудня-30 грудня

Чим тісніше змикаються кіно і музика, тим цікавіший результат. Відтоді, як звук став активно взаєм...

Кадр із кліпу «Пінг-Понг» (режисер Себастьян Кальтмаєр)
Кадр із кліпу «Пінг-Понг» (режисер Себастьян Кальтмаєр)

Чим тісніше змикаються кіно і музика, тим цікавіший результат. Відтоді, як звук став активно взаємодіяти з відеорядом, поле діяльності кінематографа неймовірно розширилося, з’явилися нові жанри й форми, які сьогодні зазнають чергових трансформацій. У німецькому відеорусі все це відбувається на тлі бурхливого розвитку й експериментаторства у сфері електронної музики.

Ще з часів появи Kraftwerk (а років минуло понад 30) Німеччина особливим чином монополізує електронну музику — упаковує її в інші, ніж просто музика, концепти. Один із таких — найбільш цікавіших та актуальних — продемонструвала недавня програма київської МедіаАрт Лабораторії. «Німецьке експериментальне музичне відео» — добірка знакових робіт найстарішого короткометражного кінофестивалю в Оберхаузені періоду 1998—2003 років.

Форум в Оберхаузені з піввіковою історією зажив слави не тільки тим, що юний Вім Вендерс викурив на ньому свою першу сигарету і, вражений, прийняв безповоротне рішення стати режисером. «Короткий метр» Оберхаузена — це передусім авторський експеримент. Яким може і хоче бути кіно — артовим, анімаційним, музичним, «мобільним» (новацією останнього огляду були фільми, зняті мобілками) й усіляким іншим, — тут демонструють досить чітко. І в цьому сенсі добірка музичного відео, складена з 15 премійованих на фестивалі фільмів, що їх директор Оберхаузена на свій страх і смак упорядкував у прокатний DVD, уже, радше, історія, хоча для нас досі актуальна. Колекція німецьких роликів, відзначених нагородами фестивалю або таких, які заслуговують на увагу з інших високохудожніх причин, — це учасники так званої програми MuVi International, що презентує альтернативу традиційному потоковому відео «а ля МТВ». Андеграунд культури відеокліпу, який складно відділити від арту як такого, має в Оберхаузені гучний голос. І не тільки тому, що свої роботи для MuVi надавали Йоко Оно, Спайк Джонз чи Мішель Гондрі, які справді дуже по-особливому інтерпретують музику на екрані. Тут спостерігається вкрай цікавий процес взаємовпливу. З одного боку, емтівішний ширвжиток каталізує всі провокації у сфері альтернативного відеокліпу, створювані не режисерами, а художниками. З іншого боку — те, що не вписується в рамки програмованого телеформату, завдяки своїй особливості в цей самий телеформат і потрапляє. Так, музичні канали, у тому числі й МТВ, уже не перший рік відстежують учасників MuVi і найцікавіші ролики запускають у свій ефір.

«Головна особливість цих відеокліпів у тому, що зроблені вони не режисерами, а художниками», — підсумовує художниця Ольга Кашимбекова. Демонстрацію роликів елегантно підкреслив її популістський коментар, із якого мені найбільше запам’яталася розповідь про La Casa — стиль сільського бароко. В однойменному ролику режисер Детлеф Вайнріх монтує холодну й похмуру урбаністику дюссельдорфських новобудов із південною пишнотою старих італійських буржуа. Німці працюють у жанрі ніжної соціальної лірики. «І в даному разі, — пояснює Оля, — слід розуміти давні історичні відносини між Німеччиною й Італією. У німецькій опері авантюрист — завжди італієць. У літературі так само... При цьому така прихована заздрість». Найліричнішою й найсентиментальнішою замальовкою виявилася композиція Where the rabbit sleeps («Де кролик спить») — ранкова колискова електронного проекту Sensorama. Автомобілі, кока-кола, мобільники і хед-ен-шолдерси, які прокидаються під звуки ковбойського психоделічного інструмента. Щось середнє між банджо і гармонікою. Надувна реклама продукту. Дуже жива і беззахисна — як сплячий кролик. Назви короткометражок істинно по-німецьки відображають суть ідеї відео. Віртуозний мікс — гра в «Пінг-понг» від Себастьяна Кальтмаєра. Режисер створив простір із підручного матеріалу комп’ютерних заставок у стилі японського лабіринту. Кудись у його серце пробирається пінг-понговий м’яч, андерсенівська подорож якого схожа на гру в Doom. Траєкторія м’яча — тієї ж неживої комп’ютерної природи, що й проілюстрована музика загадкових Computerjokeys. Оскільки відео датується 1999 роком, можна собі уявити, якою це все здається золотою електронною і комп’ютерною старовиною.

Та все ж майстерність комп’ютерних жокеїв — ніщо, порівняно з простою людською чарівністю. Маестро церемоній, дуже ексцентричний тип і зірка сучасності — МС Гонсалес сам себе у своєму ж відео (home video) відправив у будинок престарілих на вечірку з’ясовувати з дідками, хто гірший МС. Цей відвертий і іронічний жест не залишив байдужими глядачів, які, гадаю, з ходу визначили приз власних симпатій. До гумору, як правило, душа у фестивальних журі зовсім не лежить. Призерами фестивалі воліють бачити «старанних учнів» на кшталт Сандін Мехта і його кліпу «Це ніколи не була ти». Дуже серйозна, грунтовна і складна за наповненням робота зі стереотипами й архетипами великого кінематографа. Чоловіче-жіноче, антоніонієвське відчуження, останнє танго в черговому великому місті... Плюс мотиви глобального єднання Сходу—Заходу, яким віддає перевагу і композитор ролика — кельнський лідер техно Томас Брінкмен, відчуває сильний вплив японської електронної сили. Так, десь між культурними світами і видами мистецтва балансує сама програма «Німецького експериментального відео», популярність якої не викликає сумніву у тих, хто дізнався, як важко після п’ятихвилинної дії знайти вільне місце. І такі тенденції не варто списувати на примхи випадковості.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво