Кіно і бізнес: як це роблять у Польщі - Культура - dt.ua

Кіно і бізнес: як це роблять у Польщі

30 січня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №3, 30 січня-6 лютого

Які процеси саме сьогодні характерні для польської кіноіндустрії? На ці запитання DT.UA відповіли видатні представники польського кіноістеблішменту.

 

Сучасний польський кінематограф — феномен світового кіно. Багато нових імен, картини відзначають на престижних форумах. Імена молодих режисерів у всіх на слуху: Войцех Смаржовський, Ян Комаса. А ось новий фільм режисера Павла Павліковського — "Іда" — зараз розглядається як один із головних претендентів на "Оскар". Які закони й механізми було приведено в дію, щоб національний кінематограф Польщі "ожив"? Які процеси саме сьогодні характерні для польської кіноіндустрії? На ці запитання DT.UA відповіли видатні представники польського кіноістеблішменту. Можливо, у їхніх відповідях — "ключ" до розуміння багатьох нинішніх проблем уже нашої, української кіногалузі.

Сьогодні в кінопрокаті Польщі 25—30% власного, національного продукту. Річний дохід від авторських прав, скажімо, у такого класика як Анджей Вайда — від 100 до 200 тис.євро. 

У Польщі наразі налічується близько 300 кінотеатрів. Останніми роками в них демонструється від 20 до 30% картин суто національного виробництва. При цьому польський річний кінобюджет становить 35—40 млн євро. 90% із них надходить не від держави, а від кіноринку.

Проте деякі експерти говорять про певну "проблему" польських картин. Полягає вона в тому, що окремі фільми "занадто польські". Тобто не в кожній країні світу належним чином оцінять і зрозуміють те, що хочуть донести до свого національного глядача польські режисери та сценаристи.

Наразі тут помітний акцент на копродукцію. Більше поляки співпрацюють із Німеччиною та Францією. Найуспішнішим фільмом, проданим за кордон у 2011р., був польсько-шведський "Млин і Хрест" Леха Маєвського.

Подією 2012-го стала канадсько-польська продукція — драма "У темряві" знаменитого режисера Агнешки Холланд. Стрічку було номіновано на "Оскар", її закупили багато країн. Тільки у Польщі фільм подивилися понад 2 млн глядачів.

А в 2013—2014 рр. польською сенсацією стала чорно-біла картина "Іда" режисера Павла Павліковського. Стрічка виявилася найбільш затребуваною польською картиною останнього часу. Її подивилися 550 тис. глядачів у Франції і 600 тис. в Америці. Цей фільм зібрав 13 млн дол. в усьому світі. 

У чому запорука успіху? Багатьох зворушила щиро й майстерно розказана історія сироти Ганни, яка провела дитинство і юність у польському монастирі… Дальші її зустрічі — тяжкий шлях пізнання, трагедія Голокосту, сімейні драми. Кінокритики ставлять цій стрічці високі бали. У головній ролі — Агата Кулеша. Крім Польщі, у виробництві картини також брали участь Данія, Франція, Великобританія. 

Тим часом польські критики кажуть, що тут з'явився свій "маленький Поланскі". Це режисер Ян Комаса. На рахунку у 33-річного уродженця Познані кілька проектів в іпостасі режисера і сценариста: "Місто 44", "Зал самогубців", "Ода до радості", "Раді тебе бачити". (Кажуть, "Зал самогубців" дуже сподобався самому Поланскі). 

Велику роль у підтримці місцевої кіногалузі відіграє польське телебачення. Там постійно демонструють кілька добротних серіалів польського виробництва. Один із найпопулярніших останнього часу — "Ранчо" Войчека Адамчика. У фільмі розповідається про невелике польське поселення, у якому працюють "свої закони": своя влада, свої багатії, свої ледарі й п'яниці. Усе, що діється на Ранчо, — сатиричний погляд на польський соціум.

Великим досягненням польської кіноіндустрії останніх років стала можливість побачити на ТБ відреставровані копії золотого фонду — легендарні національні картини. Затребуваний глядачем і популярний канал TVP "Культура", на якому демонструють польські кіношедеври, дають регулярні огляди кінопроцесу, є місце й критиці культурного життя. 

***

Яцек БРОМСЬКИЙ, керівник Спілки польських кінематографістів: 

— Наша Спілка креативних професій у кіно об'єднує понад 3 тис. членів, а її основна діяльність — захист авторських прав та репрезентація польського кінопродукту на внутрішній і зовнішній ринок.

Ми спиралися на французький досвід. Коли в середині 1990-х почали говорити про повернення творцям їхніх авторських прав, то я звернувся в наше Міністерство культури з проханням передати ініціативу для реалізації цієї місії Спілці кінематографістів. 

На той момент у Спілки був тільки офіс, тобто одна кімната, яку ми орендували в цьому ж міністерстві. 1996-го Спілка отримала ліцензію на оформлення та захист авторських прав. При цьому нам було важливо знайти спільну мову з музично-творчою організацією ZAIKS, створеною ще в 1918 р. з ініціативи Юліана Тувіма. 

Їй навіть у період "влади робітників та селян" вдавалося триматися окремо. Її керівників неодноразово залякували заїжджі політруки, але завдяки зв'язкам і дипломатії ZAIKS міцно трималася на ринку. 

Ця організація в усі часи займалася реєстрацією та захистом авторських прав. Але, як відомо, в соціалістичні часи в кишенях творців від цього не нічого не добавлялося. Коли мені вдалося вмовити керівництво ZAIKS підписати угоду зі Спілкою кінематографістів — це був серйозний прорив: носії прав об'єдналися в гільдії, форма керування правами стала колективною. 

Спочатку було важко, ніхто не хотів платити. У нас виникали проблеми з організаціями і приватними телеканалами всередині Польщі. Добре, що нас постійно консультували бельгійські та французькі колеги. 

Кілька років минуло, поки нам вдалося вийти на цивілізований шлях. Вважаю, що в основі цього успіху була й політична підтримка — прийняття закону, на підставі якого стало можливим підписання договорів з авторських прав з аналогічними спілками у світі.

Ми контактували з усіма — і з Росією, і з Україною. Намагаючись впровадити цей проект у країнах, де авторські права ігнорувалися. Найбільше пощастило Болгарії. 1995-го, у момент набрання законом чинності, у країні працювали всього два кінотеатри й одне приватне телебачення. Щойно їх стало більше, становище болгарських діячів мистецтв одразу погіршилося. У самій Польщі процес затягнувся, бо на ринок вийшли американські дистриб'ютори зі своїми фільмами. Американські дешеві телепрограми транслювали приватні телеканали…

Наша Спілка кінематографістів фінансує ряд кінофестивалів. Переважно у Гдині й Кракові. Для членів Спілки, як мені здається, створено найкращі умови: підтримуємо кінодебюти молодих, аж до оплати квитків для поїздок на фестивалі. У нас власний кінотеатр "Кіно Культура". Він став своєрідних клубом, у якому збираються, щоб подивитися дебюти, прем'єри. Взагалі, це кінотеатр із амбіційним репертуаром: переважно в ньому демонструють артхаусне кіно. 

Всі члени Спілки мають договір із приватною клінікою, яка займається діагностикою та лікуванням. А в нашому ресторані передбачені комплексні обіди за символічну ціну (7 злотих), адже не всі члени Спілки — носії авторських прав, не всі достатньою мірою забезпечені. Таким чином, надаємо і соціальну допомогу.

***

Агнешка ОДОРОВИЧ, голова Польського інституту кіномистецтва (PISF):

— Закон про кіно в нашій країні було прийнято 2005-го. На його основі створили Польський інститут кіномистецтва (PISF). 

Закон про кіно передбачає для всіх учасників польського кіноринку відрахування 1,5% доходів до фонду PISF. (Це ТБ, кабельне, супутникове, реклама, кінотеатри і дистриб'ютори). 

PISF займається фінансуванням кінопродукції, популяризацією польського кіно в Польщі та за кордоном. Дотує польські кіношколи, підтримує студентські й дипломні роботи.

Закон працює добре. Це визнали як прибічники його прийняття, так і противники. Слабке місце — відсутність пільг для бізнесу, який міг би вкладати гроші в кіновиробництво, оскільки PISF фінансує проекти не повністю, а до 50%. Дебюти — до 70%. 

Пріоритетними є історичні картини. Найбільшу дотацію від Інституту в 2007 р. отримав фільм Анджея Вайди "Катинь" — 1,3 млн євро. А недавно — документальний фільм "Варшавське повстання", який зараз із успіхом демонструється в кінотеатрах.

Система відбору, навіть при хорошому результаті, викликала багато суперечок. У 2012 р. вона була реформована і стала більш незалежною. 

Експертів комісій призначає Міністерство культури. Оцінка проектів відбувається у два етапи. Створюються 6 комісій, де експерти представляють усі кінопрофесії, крім продюсера. Кожну з них очолює так званий лідер — успішний, авторитетний режисер. 

Стежимо, щоб до складу комісій входили і жінки й чоловіки: люди різних поколінь, жанрів, смаків, напрямів. З однією незмінною умовою: особи, відповідальні за відбір, не мають права подавати у цьому році жодної аплікації на дотацію власних фільмів. 

Продюсер, знаючи склад комісій, сам вибирає, в яку з них подати заявку, кому, на його погляд, цей проект може здатися цікавим. 

На розгляд кожної комісії припадає до 15 проектів. Кожна відбирає по два, максимум — три. Відібрані проекти передаються на розгляд іншим п'ятьом лідерам. Після чого відбираємо стільки сценаріїв, на скільки в нас реально є фінансування. Знаємо, що наша дотація повертається у разі успіху картини. Наш дохід починається після того, як продюсер отримав свої 50%. З моменту дати прем'єри до 6 років, і не більше суми самої дотації. 

"Державного замовлення" в нас немає. Під час обговорення проекту закону (я тоді була віце-міністром) зійшлися на тому, що він має передбачати повну незалежність митця від влади. Спочатку, коли грошей було мало, віддавали перевагу відомим режисерам. 

Але слід визнати, що наші видатні майстри трохи втратили зв'язок з молодим глядачем. Виняток — Анджей Вайда. Коли система змінилася й запрацювала, ціле покоління молодих режисерів показало свої дебюти. Хай ці фільми не були досконалі, але було знайдено новий спосіб контакту з глядачем. 

***

Марчин ВОЙТИШКО, професор Театральної академії
ім. Зелдеровича:

— На польському ТБ тривалий час був хаос. Услід за американськими, на нашому телеекрані стали з'являтися слабкі польські розважальні програми. Їх ведучі почали порушувати закриті раніше теми, часто примітивно й некомпетентно. Полізла різного роду "чорнуха" і в кіно, оскільки багатьом захотілося знімати те, що раніше було під забороною. 

Фільми і програми робили всі, хто міг дістати гроші й мав зв'язки для реалізації продукту. 

Наше телебачення й тепер не в найкращій ситуації. Оскільки Інтернет становить серйозну конкуренцію. Але ми зрозуміли: щоб з обкладинок зникли голлівудські усмішки, треба створити свою, національну систему зірок. 

Будинок, у якому перебуває наша Академія, вважається однією

з перших будівель Варшави просвітницької. У другій половині XVIII ст. в ньому розміщувалася Рицарська академія, в якій навчалися діти аристократії. Тут опанував ази військового мистецтва наш національний герой Тадеуш Костюшко. Під час Другої світової ці стіни були напівзруйновані. Символічно, що після їх відновлення ми займаємося поверненням наших традицій та культури. 

У нас завжди був величезний конкурс. На акторський факультет подають документи близько тисячі абітурієнтів. Приймаємо 20. На режисерському — 10 осіб на місце. 

Наші студенти вже у процесі навчання отримують замовлення на телепостановки. Правда, телеканали, навіть державні (яких у нас два), їм практично не платять. 

Не буду скаржитися, вважаю, що для молодих важливіша можливість щось робити. Відтак, наші випускники працюють телережисерами, є авторами циклів розвиваючих, освітніх і просвітницьких програм.

(DT.UА дякує Польському інституту в Україні та Олені Бабій за сприяння у підготовці матеріалу). 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 8 грудня-14 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво