Кат в очікуванні смерті - Культура - dt.ua

Кат в очікуванні смерті

22 січня, 2010, 14:43 Роздрукувати Випуск №2, 22 січня-29 січня

Найкращою ілюстрацією будь-якого історичного процесу, певне, є життя конкретної людини, покладене на втілення в дійсність провідних ідей епохи...

Найкращою ілюстрацією будь-якого історичного процесу, певне, є життя конкретної людини, покладене на втілення в дійсність провідних ідей епохи. Коли йдеться про механізми створення праворадикальних ідеалів, перебільшення у втілені яких закінчуються історичними вправами на зразок Холокосту, зазначу: якби книжки Казімєжа Мочарського «Бесіди з катом» не існувало, її слід було б вигадати. Вигадати, написати і перекласти всіма існуючими мовами народів, котрі наразі мають загострення в питаннях становлення національної ідентифікації. Саме на них і хотілося б зупинитися докладніше, залишаючи біографію автора для самостійного ознайомлення майбутнім читачам книжки. Книжки, яку, до речі, видано з іменним покажчиком, рідкісним для вітчизняної, навіть суто наукової, літератури.

Сюжет «Бесід з катом» — це відверта розмова тривалістю 255 днів, сповнена спогадів і дискусій, що точилися між в’язнями-співкамерниками. Радянська влада повоєнної Польщі створила химерний, як на літературний сюжет, і цілком притомний, як на логіку історичного періоду, колаж, де їм обом знайшлося місце в композиції однієї камери, в процесі очікуванні смертного вироку.

Які риси активізуються в людині за таких умов? Що має вийти на поверхню, аби втримати здоровий глузд і внутрішню рівновагу особи в перспективі очікування смерті? За всіх часів — то спогади і враження, що налаштовують людину на переусвідомлення власного життя як цілісної композиції, фрагменти якої повертають бодай фантомні відчуття спокою, рівноваги, внутрішньої гармонії. Насамперед — це приємні спогади. Синхронно з ними на поверхню випливає все інше — найбільші страхи, найсильніші враження. Герої К.Мочарського опинилися в ідеальній ситуації сповіді, де той, хто слухає, перетворюється на психоаналітика мимоволі.

Завдяки сюрреалістичним обставинам, що спричинили появу цієї книжки, маємо змогу дізнатися не тільки про особливості історії Польщі і Німеччини 1930—1940-х рр., а й отримати докладний опис необхідних складників етичних, естетичних, політичних та інших засад, суміш яких дає в результаті такі явища, як, наприклад, Холокост, Варшавське гетто, масове знищення його в’язнів.

У книжці розкрито методологію створення ідеологічної платформи імперської тоталітарної країни, кровопролитного режиму, гомофобії, формування антисемітизму, проявів ксенофобії як обов’язкової складової громадсько-політичних рухів; зрештою створення держави виключно законослухняних громадян і переконливих політиків, здатних свідомо відправляти на смерть інших людей, залишаючись при цьому беззастережно впевненими щодо правомірності власних дій.

Згадати про різницю між добром і злом, попри умовність постмодерних дефініцій, програшність того і іншого перед ідеалами незамуленого егоїзму суспільства споживання тощо, завдяки цій книжці (якщо хтось щось призабув) — нескладно. Твір оновлює логічні структури свідомості жителів пострадянського простору, отруєної повсякденною звичкою до тексту-як-піару, тексту-як-реклами, тексту-як-гри-в-текст, тотальною недовірою до будь-якого друкованого слова.

У передмові Адам Міхнік нагадує, що за певних історичних моментів існує небезпека забути, що слова іноді справді дорівнюють справам, вичерпно відповідають закладеному в них смислу і, нарешті, іноді спричиняють жахливі події. Жахливі настільки, що про них слід нагадувати, аби не забувати, аби не втратити почуття особистої відповідальності — одного з найкращих запобіжників від втрати відчуття реальності в будь-якому з історичних — байдуже, відворотних чи невідворотних — лих.

Описуючи свою реакцію на християнські переконання професійного вбивці Юргена Штроопа, Казімєж Мочарський говорить: «Якусь хвилю мені здавалось, що я нічого в житті не знаю, нічого не відаю». І це одна з причин, через яку він не міг не написати цієї своєї книжки.

Твору властива тонка рівновага між особистим і загальним. Схились-но автор в той чи інший бік, і в результаті ми отримали б або журналістський пасквіль на родинне життя ката, або академічно викладену історію міжвоєнної Європи. Натомість Мочарський втримується на межі, рятуючи непересічність тексту суто приватною реакцією на почуте.

«Бесіди з катом» дають змогу скласти своєрідний глосарій рис людини, здатної самовіддано служити коліщатком у машині чужих уявлень про істину. Це — обмеженість як нездатність цікавитися будь-чим поза власною кар’єрою; жорстокість як невміння поставити себе на місце іншого; це байдужість; це відданість громадському обов’язку, який ніколи не піддається жодному сумніву; це, зрештою, гіпертрофоване почуття обов’язку, котрому завжди бракує елементарної людяності.

Всім нам з дитинства розповідали, що таке добро і що таке зло, проте ніщо не забувається в дорослому віці так швидко, як саме ці, найпростіші, здавалося б, речі. В суспільствах, де такі лакуни в пам’яті набувають масового характеру, зрештою починають коїтися різні неподобства. Адже будь-яка спроба підміни: економічних проблем політичними, суспільних проблем культурними, особистих інтересів інтересами цілої нації, — як будь-яка брехня, гарантує погані наслідки.

Вчинки спричиняють наслідки; сума вчинків перетворюється на біографію, — політичну, творчу, особисту тощо. Сукупність наслідків перетворює окрему біографію на симптом колективної історії — міста, країни, епохи, літератури. Приватний спосіб бачення, помножений на додаткову оптику як результат страждань, врешті-решт дає змогу зберегти певну дистанцію щодо предмета розмови — дистанцію, котра завжди була складником виявлення поваги. «Бесіди з катом» виходять за межі пересічної літератури про Другу світову війну насамперед завдяки доброзичливому ставленню автора до людини, котра своїми вчинками заслужила на зневагу і ненависть. Адже К.Мочарський знав, що в травні 1943 р. Юрген Штрооп, ліквідатор Варшавського гетто, знищив, згідно з його власним рапортом, 56 065 євреїв — не рахуючи тих, хто загинув внаслідок бойових дій під час повстання. Відтак автор мав вибір ліній поведінки щодо «великого ліквідатора». Натомість він присвятив кату окрему книгу, тобто фактично увічнив його образ в історії.

«Бесіди з катом» уникають пафосного тону християнської проповіді. Проте загальний ефект цього тексту дорівнює деяким зразкам саме релігійної літератури. Людина, чиє ставлення до інших унаочнює релігійні чесноти, не має потреби в тому, щоби зайво повторювати їхні основні засади. Цю особливість можна пояснити різницею, наприклад, спілкування з популяризатором певної культури чи її носієм. Незалежно від власного статусу, кожен з нас відчуває цю різницю негайно, мимоволі, інтуїтивно, з першого погляду.

Завдяки шляхетності стилю «Бесідам з катом» притаманна надзвичайна переконливість, котра пояснюється, серед іншого, неабияким літературним талантом автора. Пронизливість тексту посилено страшними реалістичними деталями, помноженими на незалежність поглядів письменника.

Адам Міхнік недарма написав у передмові: «Казімєж Мочарський, активний діяч Демократичного Клубу, мав непокірну душу і високо підняту голову. Бо так він був політично сформований, такою була система його цінностей. З таким духовним спорядженням він увійшов у світ антигітлерівського підпілля, відтак у світ пост’ялтинської Польщі, врешті — до спільної камери з гітлерівським злочинцем». Незалежність світосприйняття в будь-якому контексті вкрай незручна риса (хоч і властива, додам, нормальній людській гідності). У певному сенсі біографія пана Мочарського добре ілюструє можливі наслідки наявності такої риси. А що автор — представник гуманітарної еліти, то додаткову силу змісту книжки надає вишуканість вродженої, зафіксованої у найглибших шарах підсвідомості, поваги до людини разом з її природним наслідком — уважністю до будь-яких проявів людського життя.

Існують країни, історичні періоди і, зрештою, середовища, де незалежність поглядів і повага до оточуючого світу не суперечать одне одному. Казімєж Мочарський втрапив якраз у ту історичну епоху, коли всі наведені риси нормою не були. Тому його книжка так потрібна в Україні, де особливо актуальні нагадування про нормальне світосприйняття, гідність, особисту відповідальність за власні слова, погляди, вчинки, про пріоритет моральних імперативів над будь-якими іншими. Все це може запобігти речам, страшнішим за побутові конфлікти з сусідами: хибному вибору політичних переконань; катастрофічним поворотам історії; потворним чи хворобливим проявам становлення національної самосвідомості, яка завжди і всюди надто схильна до перебільшень.

Казімєж Мочарський, «Бесіди з катом». Видавництво «Книги-ХХІ».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво