Карлових Вар криза середнього віку не торкнулася

Один із найстаріших Міжнародних кінофестивалів, який проходить у наймальовничішому місці, назву якого — Карлові Вари — він і дістав, святкував цього року своє сорокаріччя. І хоча фестиваль народився через рік по закінченні Другої світової війни, але в період із 1959 по 1993-й його проводили тільки у парні роки, віддаючи непарні Московському МКФ, задуманому «старшим братом», із властивим йому глобалізмом, як головна подія в кіносвіті.

Карловарський фестиваль, один із найпрестижніших світових форумів поряд із Канном і Венецією, із роками не старіє. Про це свідчить неймовірна кількість молоді, котра приїжджає подивитися кіно не тільки з усіх куточків Чехії, а й з усього світу. Поступаючись іменитим гостям і учасникам престижними й досить дорогими готелями, вони живуть у наметових містечках, по кілька діб поспіль споглядаючи кіно, спілкуючись, навчаючись і танцюючи на демократичних нічних дискотеках. Ті ж, хто має намір чи вже зробив кіно своєю професією, залишаються в Чехії до кінця липня, оскільки в містечку Угерске Градіште з 22 по 31 липня пройдуть традиційні заняття в Літній кіношколі.

Фестиваль славиться своїм найвищим рівнем організації, котрий рік у рік зростає. Невеличке курортне містечко під час фестивалю працює тільки на нього. Гості, журналісти і критики мають можливість подивитися фільми, які не встигли побачити на екрані, у спеціальних відеорумах. Злагоджено й чітко працює прес-центр, легкодоступним є Інтернет й інші види зв’язку. Розумний каталог, у якому, до речі, цілу сторінку присвячено нашому фестивалю «Молодість». На фестивалі було відкрито офіс «Кіноіндустрії», котрий видав свій каталог і надав можливість іншим кінофорумам позиціонувати себе в індивідуальних боксах. Там можна було призначити зустріч, запропонувати касету свого фільму до участі в представленому в боксі фестивалі.

Численні кінозали — тільки в одному готелі «Термаль» шість великих залів — заповнені на переглядах ущерть, а молода публіка, яка безперешкодно проходила на перегляди за спеціальними акредитаціями, влаштовувалася в проходах прямо на підлозі. Звісно, на такому престижному фестивалі є VIP, але загальна його аура украй творча і демократична.

На відкритті був присутній Вацлав Гавел із дружиною. Це саме він особисто запросив у Карлові Вари Мадлен Олбрайт, Роберта Редфорда і Шерон Стоун. Двом останнім, а також відомому чеському кінорежисеру Іржи Крейчику й улюблениці Інгмара Бергмана Лів Ульман було вручено чотири «Кришталеві глобуси» — за визначний внесок у розвиток світової кінематографії. У спеціальних програмах можна було подивитися фільм із Шерон Стоун «Зламані квіти» і великі ретроспективи трьох інших володарів «Глобусів».

Позаконкурсні програми Карлових Вар традиційно насичені й цікаві. Одна з них присвячувалася творчості «велетня японської анімації» Кіношіро Кавамото. Секція «Горизонти» — своєрідний фестиваль фестивалів, де можна подивитися стрічки-призери найпрестижніших фестивалів світу — від Канна, Берліна та Венеції до Сан-Себастьяно і Монреаля. У цій програмі — кілька останніх фільмів працьовитого «культовика» Кім Кі Дука, картини Віма Вендерса, Томаса Вінтерберга та ін. «Інший погляд» присвячено експериментальному кіно. Саме тут дуже широко представлено азіатський кінематограф, яким сьогодні так цікавиться світ. А у «Форумі незалежних» яскравіше від усіх виблискувала зірка Александра Пейна — там показували його стрічку «На узбіччі».

У цьому ж ряду — «Дні критики «Variety». Тут звернули на себе увагу німецька парадоксальна комедія «Кроки до поліпшення світу» і бельгійський фільм «Центрнова». Спеціальна програма присвячена чеському кіно. У ній демонструвалися фільми 2004—2005 років. Кіноіндустрія Чехії випускає нині приблизно 20 фільмів на рік. В основному це сучасні соціальні історії, розказані з гумором, властивим знаменитому чеському кінематографу 1960-х: Петер Зеленка («Не в той бік»), Ян Хржебейк («Вгору й униз»), член журі «Перспективи» на Московському МКФ Юрай Якубіско («Пост коїтум»).

Український кінематограф був представлений двома картинами. Поза конкурсом показали фільм Тараса Томенка «Пересохла земля», а в документальному конкурсі свою картину, увінчану «Золотою пальмовою гілкою» Кана, представляв Ігор Стрембицький. Обидва фільми набули широкого резонансу серед публіки і були запрошені на численні фестивалі. Україна, за відсутності великих художніх картин, могла б позмагатися на ниві документального кіно, але в Карлових Варах його показують тільки на 35-міліметровій плівці, а наші документалісти змушені працювати в основному на відеоносіях. Грошей же перевести відео на плівку у держави досі немає.

Цього року програма була представлена трьома конкурсами — основним, документальним (коротким і повним метрами) і «На Схід від Заходу», котрий здобув офіційний статус і власне журі.

Журі останнього конкурсу очолював відомий російський критик Андрій Плахов, тож йому неважко було лобіювати широко представлене там російське кіно. Але якщо «Віддалений доступ» Світлани Проскуріної та «Місто без сонця» Сергія Потьомкіна (про ці роботи «ДТ» писало в «кінотаврських» оглядах) залишилися без призів, то кінодебют Кирила Серебренникова «Рагін» здобув у цьому конкурсі головний приз. Кирило Серебренников — модний режисер, який багато працює на телебаченні й у театрі, відзначений численними нагородами — «Теффі» за телефільм «Роздягнений» і одержав «Чайку» із «Тріумфом» за свої театральні роботи, — звернувся в кіно до класики. «Рагін» (у головній ролі Олексій Гуськов, який водночас є продюсером картини) — новопрочитання чеховської «Палати №6». Режисерське трактування викликало неймовірний ентузіазм у журі, який зазвичай викликають його дуже суперечливі, на мій погляд, театральні постановки — «Солодкоголосий птах юності» і «Гола піонерка» у «Современнике», «Ліс» у МХАТі. Навколо картини аура скандальності. В її основі — конфлікт режисера і продюсера. У титрах Серебренников значиться як «режисер знімального періоду». Фестивальному глядачу була представлена продюсерська версія монтажу, зроблена в Австрії. Приз одержував Олексій Гуськов, але за регламентом грошовий її еквівалент має відійти режисеру.

У документальному конкурсі, журі якого очолював ізраїльський оператор Девід Фішер, у короткому метрі премію здобула режисер із Білорусі Галина Адамович за картину «Мій Бог». У довгому метрі спеціальної згадки журі удостоїлася робота американського режисера Мерлін Агрело «Надсексуальні бальні танці», а «Глобус» одержав бразильський фільм Маркуса Прадо «Естаміра».

Президентом журі основного конкурсу був відомий продюсер, актор і режисер із Великобританії Майкл Редфорд. Не мудруючи лукаво, журі віддало перевагу двом картинам, які й зібрали букет призів в основному конкурсі.

Головний приз і 20 тис. доларів здобула польська стрічка Кшиштофа Краузе «Мій Никифор». Він же одержав приз за режисуру. Про цю дивовижну історію художника-примітивіста Єпіфана Дворняка, відомого під ім’ям Никифор Криницький, «ДТ» уже докладно розповідало, коли картину було показано на фестивалі в Польщі (див. публікацію Андрія Халпахчі). А 80-річна акторка Крістіна Фельдман, яка блискуче зіграла Никифора, одержала з рук голлівудської зірки Майкла Медсена приз за... найкращу жіночу роль.

Три історії, розказані ізраїльтянином Еалем Хальфоном у фільмі «Ця прекрасна країна», здобули спеціальний приз журі. А виконавець головної ролі заблудлого поліцейського Урі Габріель став володарем призу за найкращу чоловічу роль, яку він розділив з італійцем Люком Зінгаретті («Вийди у світ»).

Враженнями про Карловарське кіноліто можна ділитися нескінченно, не кажучи вже про те, що окремої розмови заслуговує ця благословенна земля — Карлові Вари. Що ж стосується кіно, то не можемо не згадати про активно працюючий на фестивалі Центр кіно. Саме такі центри, давно вже створені в багатьох країнах, а не міністерства культури займаються популяризацією та просуванням свого кіно у світі.