Каннські сенсації: вбита Діана, педофіл у погребі і Папа Римський, який репетирує Чехова

Поділитися
Упевненою ходою перетнув свій екватор головний кінофестиваль планети — Каннський. Кінофанати вже мали можливість порадіти зустрічам на ньому і з Робертом де Ніро, і Умою Турман, Антоніо Бандерасом і багатьма іншими зірками… А де зірки — там і пристрасті!

Упевненою ходою перетнув свій екватор головний кінофестиваль планети - Каннський. Кінофанати вже мали можливість порадіти зустрічам на ньому і з Робертом де Ніро, і Умою Турман, Антоніо Бандерасом і багатьма іншими зірками… А де зірки - там і пристрасті! Без сумніву, невгасимою зорею лишається для світу принцеса Діана. Їй було присвячено документальну стрічку «Незаконне вбивство». Цю роботу показали не в конкурсній програмі, а на кіноринку... Але розголосу вона набула шаленого! Постать Діани - сама по собі цікава, а у випадку з фільмом режисер Кіт Аллен запропонував версію про умисне вбивство улюблениці всього світу… Кіноглядачі були приголомшені, коли вперше показали знімки ще живої принцеси, зроблені відразу після аварії. Режисер висуває не нову гіпотезу: принцеса загинула внаслідок змови королівської сім’ї, а змову очолював герцог Единбурзький. Втім, королівська сім’я, яка нещодавно відсвяткувала весілля старшого сина Діани, на стрічку вирішила не реагувати, і прокат у Великій Британії не передбачається.

А тепер - до деяких прем’єр, показаних в основному конкурсі Канн.

Багатообіцяюча програма хоч і не справдила всіх сподівань, проте вже подарувала три, може, й не геніальні, але дуже якісні картини.

Цікаво, що при таких гучних іменах найцікавішу поки що роботу запропонував дебютант…

Дотепер відомий переважно як директор з кастингу у фільмах Міхаеля Ханеке, австрійський кінорежисер Маркус Шляйнцер представив свій перший повнометражний фільм - «Міхаель». Ця історія про педофіла та його жертву нагадує реальні події, що вразили не лише Австрію, а й цілий світ: Наташа Кампуш вісім років просиділа у підвалі сексуального маніяка. Стрічка розповідає про п’ять місяців життя (точніше, бачимо лише п’ять місяців, а скільки минуло до того, зосталося поза рамками сюжету) десятирічного Вольфганга (Давід Раушенбергер), якого тримає в полоні тридцятип’ятирічний педофіл Міхаель (блискуча робота Міхаеля Фуїта). Прочитавши синопсис і дізнавшись, що Шляйнцер брав участь у роботі над такими фільмами, як «Собача спека» Ульріха Зайдля, а також над «Піаністкою» та «Білою стрічкою» Міхаеля Ханеке, відразу уявилося, «що» покаже режисер у своєму дебюті. Проте дебютант здивував. Його бездоганна стрічка знята скупо, вся увага концентрується на особі злочинця, а пасивність жертви лише підсилює трагічність подій. За відсутності будь-якого натуралізму режисер розповідає історію так, що не залишається жодного сумніву стосовно того, що саме відбувається у будинку…

«Між двома людьми, які живуть разом, неминуче виникають стосунки. Якою є їхня суть у такому разі? Саме про це я й хотів розповісти. Бо цей злочинець намагається жити своїм «звичайним» життям», - пояснює Маркус Шляйнцер. Такою собі «Лолітою» навпаки (але без романтичного флеру) вже встигли охрестити цю картину кінокритики. Щодо реакції публіки на прем’єрі, то вона швидше нагадала реакцію на знаменитого «Антихриста» Ларса фон Трієра: зал одночасно обурено свистів і кричав «браво!». Хоча між цими стрічками немає нічого спільного: Шляйнцер робить усе, аби його герой мав «звичайний», навіть пересічний, вигляд. Лаконізм і стриманість режисерської манери істотно підсилює емоційний вплив фільму, а його зовнішня форма, повторю, майже бездоганна!

Традиційним і, відповідно, тепло прийнятим фільмом потішив і Нанні Моретті. Іменитий італієць (володар «Золотої пальмової гілки») після інтровертної «Кімнати сина», після політизованого «Каймана» вирішив… з’ясувати свої стосунки з Ватиканом - у фільмі «Маємо Папу». Після показу в Каннах на адресу режисера лунали звинувачення у кон’юнктурності та зарозумілості… Мені ж бачиться у фільмі виключно іронія і традиційне для Моретті вміння працювати з нюансами настроїв і почуттів.

А річ у тім, що після обрання нового Папи він... утікає! Кардиналів тримають практично в полоні, адже жоден не може залишити стін Ватикану до того, як Папа привітає паству з балкона. Секретар (Єжи Штур) крутиться як вугор на пательні, аби приховати від усіх цю ситуацію, психоаналітик (Нанні Моретті) бавить клір грою у волейбол, а сам Папа (Мішель Пікколі) репетирує Чехова десь на околицях Рима. Історія, запропонована Моретті, гротескна, абсурдна, сатирична й водночас дуже зворушлива. Пікколі зіграв тут свою блискучу роль. Правда, жалівся, що працював тяжко, і роль могла стати останньою… Загалом картину знято як матч у пінг-понг між двома віртуозами: міміка, жести, сцени, рух камери - все відбувається швидко, але щоразу так, як потрібно режисерові.

Знову підтвердили своє вміння знімати кіно і дворазові володарі «Золотої пальмової гілки» - брати Дарденни. Їхньому «Хлопчикові на велосипеді» можна закинути хіба що «самовторинність» - як режисерів. Недарма в маленьких ролях, а подекуди навіть в епізодах з’явилися Олів’є Гурме і Джеремі Реньє (перший зіграв головну роль у «Сині», другий - у «Дитині», що принесла Дарденнам другу «Золоту пальмову гілку»). Сюжет, власне, міг би бути продовженням «Дитини» років через 10-12, тим більше що батька головного героя грає Реньє. Історію хлопчика, мати якого зникла невідь-куди, а батько не хоче його бачити, Дарденни розповіли з притаманним їм документалізмом, хоча камера не «ходить» за героями впритул, як колись. Дитина, знову опинившись у центрі уваги, пробує дати раду своїм стосункам зі світом… Утім, попри те що цю якісну стрічку знято так, як мало хто у світі вміє знімати, порівняно з попередніми роботами самих Дарденнів видається помітно слабшою. Навіть у «Мовчанні Лорни» більше таємниці. Проте варто пам’ятати, що йдеться не про рівень кіно загалом, а про рівень братів Дарденнів. Тож і порівняння може бути лише з ними самими.

Поки що ці картини видаються найбільшим здобутком каннського конкурсу. Адже інші стрічки - і красива, проте пуста картина шотландки Лінн Ремсі «Нам потрібно поговорити про Кевіна» з Тільдою Свінтон та Джоном Рейллі у головних ролях, і холодна й нудна австралійська стрічка «Спляча красуня» Джулії Лі, і претензійна «Поліція» француженки Маївен - відверто розчарували. Ізраїльських режисер Джозеф Седар показав наче й цікаву картину, але все одно його «Зноска» грішить певними ритмічними провалами.

Втім, попереду ще майже тиждень справжнього мистецтва кіно - фільми Акі Каурісмякі, Педро Альмодовара і, звісно ж, Ларса фор Трієра («Меланхолія»).

� U���K0�Kними самими.

Пока что эти картины кажутся самым большим достижением каннского конкурса. Ведь другие ленты - и красивая, но пустая кинокартина шотландки Линн Ремси «Нам надо поговорить о Кевине» с Тильдой Свинтон и Джоном Рейлли в главных ролях, и холодный и скучный австралийский фильм «Спящая красавица» Джулии Ли, и претенциозная «Полиция» француженки Маивен - откровенно разочаровали. Израильский режиссер Джозеф Седар показал будто бы интересную работу, но все равно его «Сноска» грешит определенными ритмическими провалами.

Впрочем, впереди еще почти неделя настоящего искусства кино - фильмы Аки Каурисмяки, Педро Альмодовара и, конечно же, Ларса фор Триера («Меланхолия»).

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі