Каннське «Древо життя» на голлівудській пилорамі - Культура - dt.ua

Каннське «Древо життя» на голлівудській пилорамі

17 червня, 2011, 13:31 Роздрукувати Випуск №22, 17 червня-24 червня

З тижневим запізненням в українському прокаті — «Древо життя».

© bistracker.org.ua

З тижневим запізненням в українському прокаті — «Древо життя». Це вже титулований фільм від голлівудського «живого класика» Теренса Маліка. Картина здобула «Золоту пальмову гілку» на недавньому Каннському фестивалі. Але ця ж таки стрічка і поділила глядачів... Як бензопила, що ріже «дерево життя» на два рівноцінні бруски. Частина елітної кінопубліки сприйняла цей фільм доброзичливо, з урахуванням віку майстра і загальної білябіблійської проповідницької місії творця... Але багатьом рецензентам фільм не сподобався категорично. Саме за — «білябіблійську проповідницьку місію».

…Хочете відверто? Краще взагалі не йдіть на фільм... На цьому б і зупинитися. Але «закони жанру» вимагають пояснень. І звичною «зброєю» — іронією або стьобом — на адресу Маліка маститого не відбудешся. Навіть улюблений споживачами інтелектуального глуму оглядач московської «Афиши» Р.Волобуєв цього разу не став розпинати лауреата, а зупинився на такому зовні байдужому посланні: мовляв, хочете — то дивіться, а не хочете — не дивіться...

Та й справді, який тут сарказм, якщо режисер, котрий став у позу деміурга, пропонує світло і любов, страждання та очищення... Запитання? Немає. Запитань не пропонує. Тільки відповіді. Прості, банальні, відомі людині на рівні її мікроскопічного (для Всесвіту) розуму. Простіше кажучи — дурні. А спільний знаменник у дурості та незбагненного Всесвіту, на думку Ейнштейна, тільки нескінченність!

Рівняння всіх трьох відомих плюс виснажливий хронометраж (дві з половиною години) — такі нині каннські лауреати.

Ну а якщо ослухаєтесь і підете на це кіно, то й не дивуйтеся, що з вами розмовлятимуть, як з недалекою людиною, пропонуючи замість роботи думки красиві картинки, побожне гламурне споглядання, естетичну насолоду... В яких і без того «давно живемо», без будь-якої перспективи вирватися.

«Древо життя» — баобаб, який росте корінням вгору. Це фреска світобудови, де пафосу та амбіціям художника не соромно лізти з усіх щілин. Де авангард і 150 млн. бюджету — відверто цинічно римуються.

Ну, у світі, звичайно, ще й не такі парадокси трапляються... Малік намагається переломити кінематограф через поезію. І для цього йому необхідні високоякісні комп’ютерні динозаври, голлівудська зірка Бред Пітт — кіномодель, який підходить Маліку значно більше, ніж психологічні обертони гри Шона Пенна. Останній — найбільш недоречний у цьому фільмі. Оскільки Маліка цікавить тільки власна «гра». Причому крапленими картами — цитатами з Письма... Починаючи з епіграфа Книги Іова, їх безцеремонно «приклеюють» глядачу на лоба (пам’ятаєте забаву в «Безславних виродках»?) — «так, ти — людина!», «так — тобі потрібен Бог», «ні — ти не перестанеш мучитися»...

Втім, поезія (і симфонія заодно, завдяки джентльменському набору музичних класиків у міксі від Олександра Деспла) у нього дійсно виходить — це добре підігнаний колаж із жанрів і стилів.

Від символізму рухливих молекул, до оди про створення світу (знову ж таки динозаври: повірте, «це» відверте Discovery ще довго не вийде з вашої голови).

Від екзистенціальної патетики пійманої, як риба в акваріумі, людської душі (лінія Пенна в скляних хмарочосах) до пасторального роману... у віршах, звісно.

Останнє — це умовна подоба сюжету. Якась надрекламна краса сімейної повсякденності в одноповерховій Америці зразка 50-х. Очевидно, для «шістдесятника» Маліка — це час «до гріхопадіння»?

Проте і в сімейному раю є свій суворий пастир — батько (Пітт) і божа благодать — мати («усе хистке, крім материнської любові») з іконним ликом Джессіки Честейн.

Природно, фігури матері і батька претендують на метафоричне узагальнення інь і янь, а конфлікт поколінь і смерть — претендують на законний плин життя. Неземна, здавалося б, картинка оператора Еммануеля Любецкі — його шалені ширококутники (око боже?) і безмежне світло (освЯчення сущого) — сама по собі покликана явити мудрість. Хоч би що там не казав закадровий ліричний або патетичний герой Маліка.

Теренс Малік, професор філософії та одіозний відлюдник, для Америки — свого роду Тарковський. Гранично серйозний у творчості, що йде (хоча б на рівні міфу) всупереч місцевій кіноідеології, насправді тільки підтримує її своїм винятковим статусом. Одного Маліка — визнаного генія, кінофілософа, чиї екранні медитації тягнуть на мільйонні бюджети, заокеанська системна «пилорама» готова милувати, терпіти, спонсорувати... І тримати за пазухою на випадок чергового «ребрендінгу» своєї могутності. До слова, знаєте, як називається національний американський павільйон цього року на арт-бієнале? Коротко і по суті — «Слава». Тож «Золота пальмова гілка» за кінопроповідь про суще тривалістю у дві з половиною години, — цілком у тренді. «Славу» супроводжують обожнювання і ненависть, а «Древо життя» — свист і оплески не найдурнішої каннської публіки, яка пережила на своєму віку не один «багатовимірний» фільм. Що ж, для Бога у людини теж — або все, або нічого... А Малік — він посередині: в порожнечі, в горезвісних «Пустищах», де його рай, де його віра... І як мінімум — кінематограф.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво