Канада Україні подарувала суперарт. Вартість унікальної колекції, переданої нашій країні, оцінюють у 850 тис. доларів - Культура - dt.ua

Канада Україні подарувала суперарт. Вартість унікальної колекції, переданої нашій країні, оцінюють у 850 тис. доларів

13 березня, 2009, 13:56 Роздрукувати Випуск №9, 13 березня-20 березня

В Українському домі на тлі Великого скульптурного салону днями відбулася ще одна знакова арт-подія...

В Українському домі на тлі Великого скульптурного салону днями відбулася ще одна знакова арт-подія. У малому виставковому залі презентували колекцію картин (загалом — 119 полотен) пензля видатних вітчизняних художників із далекого зарубіжжя. Їх подарувала Україні громадянка Канади Галина Горюн-Левицька. Це найбільший (на сьогодні) арт-подарунок нашій країні від приватних осіб. Картини відтепер стануть окрасою колекції львівського Національного музею ім. Андрея Шептицького.

«Збірка Галини Горюн-Ле­вицької — дар пам’яті Мирона-мистця» була передана Україні ще 12 лютого в будинку Гене­рального консульства в Торонто. А вже 19 лютого указом президента України за цей доброчинний акт на ниві збереження української художньо-культурної спадщини меценатку Горюн-Левицьку нагородили орденом Княгині Ольги III ступеня.

І ось картини в Україні. За оцінками експертів, загальна вартість робіт — близько 850 тис. доларів. Власниця скарбів (їй 83 роки) до Києва не приїхала, але обіцяла прибути до Львова на відкриття експозиції наприкінці року.

Це арт-зібрання становить 77 полотен чоловіка Галини — Мирона Левицького. Ще 42 роботи — відомих художників ХХ століття: Олекси Грищенка, Любослава Гуцалюка, Едварда Козака, Михайла Кміта, Василя і Миколи Кричевських, Галини Мазепи, Василя Хмелюка. Роботи різні, інколи навіть контрастні за художніми стилями та технікою. Тематично картини також різнопланові (є натюрморти, пейзажі, портрети).

Сама пані Галина родом із Волині. 18-річною дівчиною змушена була покинути Україну. Але батьківщини не забувала. І крок за кроком протягом не одного десятиліття формувалося її художнє зібрання.

Причому Галина Горюн-Левицька свідомо «обмежила» свою колекцію до україністики. До тих художників, які творили за межами рідної батьківщини, оскільки або ж були заборонені, або ж свідомо «не помічалися» в Україні.

Напевно, це і є те, що називається «осмисленим мотивом зібрання». Причому «осмисленість» колекціонера в тому, що пані Галина формувала свою колекцію зовсім не для того, щоб потішити своє самолюбство, а навпаки — щоб передати її на батьківщину. І ніби приєднати втрачену художню частину до великого вітчизняного материка.

Художник Мирон Левицький присвятив цій жінці не одну картину. Тому закономірно, що серце її зібрання — саме роботи Левицького. Вони дають можливість крок за кроком заглибитися в життя цього живописця (1913—1993). Нелегке життя...

Народився він у Львові. На­вчався у школі мистецтв О.Нова­ківського. Працював ілюстратором книжок у видавництві «Бать­ківщина». Під час німецької окупації в 1942—1943 роках трудився в Українському видавництві. У 1943—1944 роках був військовим кореспондентом газети «До перемоги». 1949-го емігрував до Канади (спочатку у Вінніпег, потім — у Торонто, де став творчим керівником кіностудії «Орбіт», яка документувала українські поселення у світі).

В арсеналі Левицького — сот­ні олійних картин, дереворитів, ікон та фресок... Художник два роки провів у Парижі. І ці роки стали визначальними для формування його стилю, в якому домінували колірні геометричні площини.

Наприклад, картина «Бики при заході сонця» принесла художнику визнання і заслужений успіх на виставці в галереї Рор Вольмар у Парижі. А його «Бого­родиця», за оцінками експертів, увійшла до шедеврів українського іконопису.

У багатьох картинах Левиць­кого чітко простежується «жіноча тема»: «Орфей і Евридика», «Три грації», «Пробудження», «Лінивий ранок», «Сварка на Олімпі», «Венера і Вулкан».

— Роботи Левицького пронизані духом витонченого малюнка, повітря, вони рухаються, одне слово — живі, — каже скульптор Олег Пінчук. — Я бачу його стан і настрій — це поетичний піднесений позитив. Добре, що роботи повернулися на батьківщину. Інакше б вони розпорошилися по світу, по різних приватних колекціях або просто лежали б у сховищах.

* * *

У колекції Галини Горюн-Левицької є й робота художника Василя Кричевського («Алушта, Крим», 1924 р.). Серед цінних полотен — «Квітка» (1974 р.) Якова Гніздовського, «Жінка в білому» (1944 р.) Василя Хмелюка та багато інших. А розглядаючи роботи Любослава Гуцелюка, взагалі можна сказати, що це особлива естетика живопису, яка пропонує по-новому поглянути на мистецт­во України…

Директор Національного музею ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан зізнався «ДТ»:

— У нас уже є приміщення для цих картин. Є й договір нашого музею з пані Галиною, в якому зазначено, хто з її боку контролюватиме норми зберігання полотен (це сам адвокат Володимир Лялька та ще деякі особи).

— Переговори з пані Галиною та українською стороною про передачу картин тривали два роки. Чому так довго?

— Уявіть себе на місці цієї жінки. Тут грає роль ще й моральний чинник. Адже вона все життя збирала свою колекцію. Ці твори завжди були перед її очима. Вона ними милувалася, спілкувалася з ними, частенько вони полегшували їй життя. Це спосіб життя людини і її мислення. І уявіть: одного дня всі вони зникають, залишаються лише голі стіни.

Я казав пані Галині, що, мовляв, навіть мені тяжко і болить серце, а як буде їй після того, як картини поїдуть в Україну? Але вона була непохитна: «Я все вирішила...»

Так сталося, що частина життя цієї жінки пов’язана зі Львовом, із Рівним. У Львові вона навчалася, але більш свідоме життя пройшло поза ним. А найкращі роки Мирона Левиць­кого, навпаки, минули в цьому місті. 1991-го ця пара приїхала до Львова. І тоді Галина ніби наново закохалася в наше місто.

— Очевидно, не багато прізвищ художників із цієї колекції відомі широкому колу цінителів українського живопису...

— Це тому, що прізвища цих художників були вилучені з історії нашого мистецтва. А в Горюн-Левицької принциповий підхід до формування експозиції. Вона збирала роботи саме тих художників, про котрих було заборонено навіть згадувати в Україні у 60—70-ті роки.

— Але, судячи з картин, тут немає нічого політичного.

— Так, начебто немає. Але, наприклад, художника Миколу Неділка, родом із Полтавщини, послали у Львів навчати львівських художників соцреалізму. А він там залишився, з головою занурився у творчий процес і, навпаки, став навчатися у львівських художників. Потім виїхав в Аргентину, а наприкінці 50-х — в Америку, де і проявив себе. І всі побачили, який це талант.

— Що в експозиції, на ваш погляд, становить особливу цінність?

— Ми так не розглядаємо цю експозицію. Втім, «Богородиця» Мирона Левицького — унікальна робота. Високо цінуються роботи Грищенка, Хмелюка, того ж таки Неділка. Слід сказати, що половина колекції Горюн-Левиць­кої увійде в постійну експозицію нашого музею десь через два-три роки, коли закінчаться ремонтні роботи і ми знову відкриємо зал «Мистецтво ХХ—XXI століть». Доти експозиція зберігатиметься в окремому фондосховищі.

— Відомо, що Мирон Левицький і Андрій Шептицький перетиналися по житті.

— Річ у тому, що Левицький навчався у творчій школі Олекси Новаківського. Там читав лекції з історії мистецтв Андрей Шептицький. Таким чином вони й познайомилися. Тепер наш святий обов’язок — популяризувати колекцію, показувати її в різних містах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво