Історична довідка від «Всесвіту»

Перші одиничні публікації з японської революційної літератури на сторінках журналу іноземної літератури «Всесвіт» з’явилися ще в 1920-х роках. Тоді ж японістика почала розвиватися завдяки діяльності Української асоціації сходознавства і журналу «Східний світ». Однак «згори» цей напрям визнали неперспективним для України і силовими методами фактично ліквідували. Критичне ставлення керівництва до японістики в Україні було викликане і тим, що на Далекому Сході в 1917—1930 роках пробуджувалася до національно-культурного життя чисельна українська діаспора, яка мала контакти з японськими колами. З’явилися українські культурні товариства, преса, видавнича діяльність, зокрема в Маньчжурії, і це зумовило відповідну реакцію в Москві. Тоді виник навіть термін «українсько-японський націоналізм».

Перші книжки японських авторів були видані в Україні в 30-х роках (Н.Токунага. Вулиця без сонця; В.Хосої. Текстильник Кодзі; Т.Кобаясі. Крабоконсервна факторія). Тематика цих книжок — робітничо-революційна. Ще була книжечка японської поезії, вилучена з усіх бібліотек.

Лише через десять років після закінчення Другої світової війни українські видавництва починають потроху видавати перекладну літературу. Перші переклади з японської здійснювалися через російський варіант (С.Токунага. Тихі гори; Т.Такакура. Води Хаконе).

У Харбіні 1944 року був виданий перший в історії українсько-японський словник, про який у Радянській Україні не знали або боялися згадати. Як і про працю Івана Світа «Українсько-японські взаємини 1903—1945. Історичний огляд і спостереження» (Нью-Йорк, 1972).

У 1960-х роках української японістики майже не було. На сторінках «Всесвіту» переклади романів друкувалися через проміжний російський варіант. У науково-дослідних інститутах теми, пов’язані з Японією, розроблялися дуже рідко. Однак із 70—80-х років ситуація почала повільно, але змінюватися. На сторінках «Всесвіту» з’явилася японська поезія, перекладена з оригіналу Геннадієм Турковим, Мироном Федоришиним. Друкувалися прозові твори, які переклали безпосередньо з японської мови на українську:

Іван Дзюб. (Т.Фукунага. Острів смерті, 1983; К.Абе. Людина-коробка, 1975; Р.Акутагава. Оповідання, 1970);

Ігор Дубінський (К. Ое. Історія М/Т і лісового дива), 1989;
Ю. Місіма. Сповідь маски, 1991; Ю.Місіма. Маркіза де Сад, 2001);

Мирон Федоришин (Я.Кавабата. Сплячі красуні, 1992).

Два роки тому відбувся проект «Рік Японії у «Всесвіті», який треба вважати цілком успішним, якщо розглянути його в загальному контексті українсько-японських культурних (зокрема літературних) взаємин. Ідея «Року Японії» виникла під час бесіди з Послом Японії в Україні К.Амае. Проект підтримав Посол України в Японії Ю.Костенко та його дружина. До участі запросили всіх японістів України (на жаль, їх не так багато).

Проект мав на меті показати сьогоднішнє культурне обличчя цієї могутньої і все ще значною мірою загадкової для нас країни. За рік «Всесвіт» познайомив читачів, по-перше, з масивом японської поезії VIII—XX ст. у перекладах І.Бондаренка та В.Резаненка.

Із прозаїків ми публікували:

Харукі Муракамі. Поїздка до Таїланду. Пер. І.Дзюб.

Банана Йошімото. Цугумі. Пер. О.Забуранна.

Ясунарі Кавабата. Любовні новели. Пер. М.Федоришин.

Нацуме Сосекі. Серце. Пер. М.Федоришин.

Рюноске Акутагава. Оповідання. Пер. О.Дебейко, О.Прилипко.

Ротаро Абе. Коли палала гірська брама. Уривок з книги «Кривава історія Японії». Пер. О.Капранова, А.Третяк.

Поряд з відомими перекладачами (І.Бондаренко, І.Дзюб, М.Федоришин), заявили про себе молоді перекладачі з японської.

Рік Японії у «Всесвіті» ми вважаємо безперечним успіхом, хоча, звичайно, говорити, що ми дали вичерпну картину японської культури й духовного життя країни було б надто сміливо. Культура Японії заслуговує глибшої й постійної уваги.

Була в нас ідея зробити бібліотечку японської літератури і вже готувалися дві книжки: Т.Фукунага «Острів смерті» і Н.Сосекі «Серце» та «Ваш покірний слуга кіт». Проте далі попередньої роботи справа не пішла.