У столичному Молодому театрі відіграли прем’єру «Любовні листи до Сталіна» - про листування «батька народів» та творця «Майстра і Маргарити». Автор п’єси, відомий іспанський драматург Хуан Майорга (професор драматургії і філософії в Королівській школі драматичних мистецтв у Мадриді, лауреат престижних театральних премій) в ексклюзивному інтерв’ю DT.UA розповів про своє сприйняття творчості й особистості Булгакова, а також під час діалогу заявив: «Будь-якому тиранові необхідне визнання поета»!
- Синьйоре Хуан, коли ви вперше дізналися про Булгакова?
- Уперше іспанською прочитав його «Театральний роман». Книжка була в домашній бібліотеці мого батька. А потім мені до рук потрапили видані, знову-таки - іспанською, листи Булгакова. Купив на книжковій товкучці, дуже дешево.
- Вибачте, а хто ваш батько, якщо в його домашній бібліотеці можна запросто знайти книжки Михайла Афанасійовича?
- У нього була спеціальна серія зі 100 книжок... Серед інших томів у ній виявився й булгаковський. У 1997-му, коли я в букіністичному магазині підшукував літературу, мене зацікавила одна назва - «Листи до Сталіна».
Почав гортати томик. А сам думаю: «Це ж треба, як дивно: письменник пише, розраховуючи на одну-єдину людину!» На одній зі сторінок була примітка: буцімто зі слів Булгакова… Про телефонну розмову зі Сталіним, яка перервалася.
Ця інформація мене зацікавила. Врешті-решт, купив «Листи…» і вийшов з магазину, впевнений, що неодмінно напишу на цю тему.
- Що ще, крім «Театрального роману», ви читали з Булгакова?
- «Білу гвардію» - англійською (я просто не знаю доброго перекладу іспанською), «Майстра і Маргариту», «Собаче серце», а також «Багряний острів», «Фатальні яйця» - іспанською. Читав тексти періоду, коли Булгаков працював лікарем, - вони в нас у країні видані окремою книжкою.
- В Іспанії добре знають Булгакова, чи це персонально ви такий місіонер його творчості?
- Він у нас дуже відомий. Можна сказати, навіть культовий письменник. Звісно, серед інтелектуалів. В Іспанії є вислів «булгаковський стиль». Буває, у рецензіях на книжки того чи іншого автора зазначають - мовляв, він «пише в манері Булгакова». І читачі розуміють, про що йдеться.
- Ваша п’єса «Любовні листи до Сталіна», на перший погляд, про взаємини художника і влади…
- Коли починав писати, ця тема й справді була основною. Проте вже по завершенні роботи над листами й після перегляду різних постановок у різних країнах я зрозумів, що основне питання п’єси - «Хто пише за мене мої слова?» Це питання стосується як художників, так і будь-якої людини у принципі. Хто «впливає» на мої слова?
Хто керує моїм дискурсом?
Зазначена проблема тісно пов’язана з проблемою художника і влади. Сама того не усвідомлюючи, людина здатна підігравати владі… Так само людина може вважати себе й дисидентом. Або принаймні незалежною особистістю…
- Ви з подивом говорите про факт листування письменника й диктатора. А хіба в Іспанії творча інтелігенція свого часу не писала послання Франко, намагаючись вирішити свої питання?
- У тандемі Булгаков-Сталін цікаве інше: з часом виникає їхня взаємозалежність. У принципі, поету влада потрібна для соціалізації, щоб не залишитися поза суспільством. А тирани, своєю чергою, теж потребують визнання з боку поетів.
Ні, в Іспанії таких стосунків, як між Булгаковим і Сталіним, бути не могло! По-перше, Франко не цікавила культура! Тому він і тримався осторонь її процесів. І не шукав підтримки в інтелектуалів.
Дисиденти в Іспанії належали до певного кола - дисидентів.
А в СРСР пропаганда так подавала зв’язок між лідером та суспільством, що дисидент перетворювався на аутсайдера, прокаженого.
На мою думку, коли Булгаков у пошуках визнання звертається до Сталіна - насправді він прагне повернути собі визнання суспільства. Повернутися в соціум. Тоді навколо Булгакова була абсолютна порожнеча…
Ні, іспанці ніколи ні з чим подібним справи не мали! Диктатура в Іспанії була брутальною. Але, можливо, не такою ефективною. Може, вона була більш всепроникною?..
- Ваша особиста думка: інтелігенція може залишатися осторонь політики?
- Художник, інтелектуал, як і будь-який громадянин, має бути політизованим. Але це не означає необхідності участі в політичній боротьбі. Система партій має тенденцію до спрощення. А інтелектуали показують справжню складність тієї чи іншої ситуації. Саме в цьому й полягає їхня «політична» місія.
Однак їхнє найперше завдання - не дати себе втягнути в дискусії професійних політиків!
Крім того: питання політики - це ще й питання мови. Художник, тобто той, хто має справу з мовою, мусить звертати увагу на те, як мова використовується політиками, як проституюється ними. Адже художник - еталонний носій, тому повинен боротися зі стандартними словами, висловами, штампами мислення.
Свобода не може бути риторичним гаслом, її має втілювати творчість. Тому творити вільне мистецтво - це вже сама собою політика.
Мені б хотілося, щоб який-небудь глядач - який-небудь, не всі! - вийшовши з театру, подумав… Про себе самого. Озираючись навколо себе. Якщо для нього три персонажі п’єси - Булгаков, його дружина та Сталін - виявляться трьома іпостасями однієї людської істоти.
Кожен із нас у якийсь момент - зацькований Булгаков в очікуванні телефонного дзвінка від Сталіна… В інший момент це вже - Сталін, репресивний і авторитарний.
І, нарешті, кожен може стати, як дружина Булгакова - Олена Андріївна, раціоналістом, котрий бореться з привидом. Глядач, вийшовши після спектаклю, може запитати себе: «А якою мірою я - Сталін? Якою мірою Сталіни - всі люди навколо мене?..»
- Сталіна у вашій п’єсі сам Булгаков неодноразово називає Дияволом. До речі, вам відома версія, буцім «Майстра і Маргариту» Михайло Афанасійович теж писав «для Сталіна», якого, до того ж, і вивів у романі в образі Воланда?
- Так, це відома теорія.
- В Україні тим часом неоднозначне ставлення до деяких поглядів Булгакова… Зокрема, відомо, що Михайло Афанасійович не дуже-то любив і українську мову, і Українську державу…
- Мені цікаво все, що стосується Булгакова! Те, що ми можемо сказати про минуле, важливіше, ніж те, що минуле може сказати про нас.
Якщо вслухатися в Булгакова, замислюєшся над тим, що сучасні люди точно так само (тільки це має трохи інший вигляд) живуть при тоталітаризмі. І в Україні, і в Іспанії - це відбувається повсюди.
Отже, ми не можемо бути по-справжньому задоволені своїм життям?
…Потрібно бути пильними: авторитаризм завжди чатує на людину. Він хитрий і підступний.
- У Мадриді, в Інституті філософії вищої ради з наукових досліджень, ви ведете семінар на тему «Пам’ять і думка в сучасному театрі». Про що розповідаєте своїм студентам?
- Театр може і повинен складатися з процесу усвідомлення. З іншого боку, театр, як і інші види мистецтва, у змозі ставити запитання, над якими філософія досі не замислювалася... Запитання, проблеми, парадокси, для яких у філософському дискурсі ще не знайшли слів, можуть бути поставлені на сцені.
Жодна філософська думка не може виникнути в стані амнезії, - вона мусить підживлюватися пам’яттю. Свій семінар я веду для групи людей, перед котрими можна ставити такі проблеми. І розмірковувати над їх вирішенням спільно.
Редакція висловлює подяку за допомогу в організації інтерв’ю перекладачеві Сергію Борщевському.