Іще ковток — і ми дізнаємося багато правди... - Культура - dt.ua

Іще ковток — і ми дізнаємося багато правди...

24 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 24 червня-1 липня

«Чудесны свойстваэтого напитка. Он веселит, возносит,трогает до слез, Он вечен и молод одновременно, И даже мертвый он живой»...

«Дом пам’яті»
«Дом пам’яті»

«Чудесны свойства
этого напитка.

Он веселит, возносит,
трогает до слез,

Он вечен и молод одновременно,

И даже мертвый он живой».

Як про улюблений напій подумалося про театр на Фестивалі сучасної американської драматургії в Луїсвіллі — столиці штату Кентуккі, батьківщині американського віскі. 29 років — пристойна витримка для віскі та вік традицій для фестивалю, що незмінно засвідчує гострий погляд, акцентування нових рис, відтінків, призвуків і присмаків сьогодення.

Мені пощастило тричі. Завдяки Посольству США в Україні я побував у самісінькому центрі пошуків сучасної американської драматургії цієї весни, і так само, як 7 і 12 років тому, був сп’янений новаторством і майстерністю, захоплений точністю спостережень і безкомпромісністю висловлювань, протвережений гіркотою висновків і усвідомлень.

1993-го хітом фестивалю був спектакль нью-йоркського театру «Ла Мама» «Перебудова», основні теми: диктатура й демократія, людина й держава.

1998-го говорили про СНІД і кохання (не про СНІД і секс — підкреслюю). Зична декларація фестивалю: кохання не може бути пороком, навіть якщо воно нетрадиційне, а всі традиційні фобії нікчемні й ганебні. Традиційна сім’я розпадається або стає іншою. Будьте толерантні й відкриті, аби зрозуміти.

У нинішньому фестивалі кожна п’єса — нова ситуація, гостре запитання, несподіваний ракурс. Об’єднував ж усі спектаклі не висловлений, не сформульований, а всюдисущий острах сутності життя, що не змінюється. Якщо ми не кращаємо, то навіщо ми приходимо в цей світ? Аби удосконалювати комп’ютери? Це ковток істини чи помилка?

Забавно, що емігранти і СРСР тричі опинилися в центрі уваги.

Мати й донька з «Дому пам’яті» Кесмін Толан, скоріше, самі приходять до примирення, хоча зовнішньо матір весь спектакль мирить доньку, котра дорослішала в Америці, з її бойфрендом. Відмінність життєвих цінностей така велика, що здається, ніби між цими найближчими за природою істотами дистанція не в десятиліття, а в покоління. І мало не до розриву напружуються дві людські сутності, два дитинства та два материнства, аби зберегти найтоншу ниточку духовного зв’язку поколінь. Поколінь, котрі виросли на різних книжках, спектаклях, фільмах. Поколінь, які нічого не передають одне одному й нічого не приймають одне в одного. Навіть подумалося: а либонь всі ми певною мірою емігранти з СРСР. І крига й полум’я цієї пам’яті можуть розтанути та згаснути лише з останньою краплею нашого життя.

Емігрантка з Одеси попиває віскі з фляги, спостерігаючи за наростаючою істерією батьків своєї підопічної. Хвора на церебральний параліч (ця проблема — частина особистого життя автора п’єси «Нервова посмішка» Джона Бєллусо) дівчина стає для родини то вгадуваною відплатою, то виправданням усіх лих і пороків. Вона з’явиться лише в фіналі, коли запаковані речі виносять із будинку. І тут вибухає монологом осиротіла забута одеситка. Їй нема для кого більше жити. Вона нікому не потрібна. А навіщо потрібний світ, у якому ніхто нікому не потрібен?

Це запитання пролунало ще в кількох спектаклях про сім’ю, кохання, дім. Зрозуміло, що шлюб уже не може триматися на страху самітності та старечій безпорадності. Знайдеться кому подати склянку води й навіть віскі. А от навіщо ми потрібні одне одному, у чому сенс нашого не стільки існування, скільки співіснування на цій планеті й у цьому домі, у цей час і цієї миті — це вже не риторичне запитання, а критична константа буття.

Молода журналістка з п’єси «Спірний кур’єр» Кін Корсрон домагається відрядження в Ірак. Ставши солдатом із диктофоном і олівцем, бажаючи лише дізнатися правду, вона трощить наймогутніші лінії оборони. З’ясувалося, американська демократія далеко не бездоганна, а в умовах іракської війни демократія як така чи то взагалі вже не демократія, чи то щось таке, що різко змінює наші традиційні уявлення. І от п’єса, задумана як дискусія про громадянські ідеали Сполучених Штатів, на сцені набуває характеру диспуту різних культур про подальший шлях розвитку земної цивілізації. Вибір, який би влаштував усіх, зараз і відразу, — однаково що виграшний квиток для людства.

І як репліка в риму чи оливка до віскі — міні-п’єса Стіва Мулдса «Біля автоматів». Бабуся-гравець (третя радянська емігрантка) з молодятами, котрі втекли з весільного бенкету, опиняються в компанії «одноруких бандитів». За десять хвилин глядачу подається коктейль пристрастей. Зал сміявся, реготав, ридав і схлипував. Бабусю, що грала з юнацьким азартом, виграш перелякав до смерті. А нова сім’я, спустивши всі подаровані гроші, відразу розвалилася.

Невеликий фестиваль. Лише три дні. Але в показаних дев’яти повнометражних і семи міні-спектаклях — багата палітра проблем, хвилювань, рефлексій і передчуттів сучасного американського суспільства. П’єси, за якими їх поставлено, напій, який ще не настоявся, і до міцності віскі йому далеко, але кожен ковток уже вдаряє в голову, народжує думки, прочищає мізки. У цьому принадність сучасної драматургії. Живий діалог Автора й Театру викликає захоплення розуміння таємниці буття споконвічного, сьогоднішнього й вічного.

Зазвичай змалювання іноземного досвіду закінчується вигуком: «От би й нам таке!». У даному разі доречніше зітхання: «А либонь у нас таке було». Були республіканські огляди спектаклів сучасної драматургії. Виділялися кошти на сценічні першочитання. Але найголовніше залишилося й живе — драматургічний процес. У непоставленому й неопублікованому є багато мудрості й, можливо, ще ковток свободи. А отже, завдяки чи усупереч воно прозвучить. Так хто ж проти? Відповідь проста: той, хто не за.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво