Ірванець написав альтернативну історію України - Культура - dt.ua

Ірванець написав альтернативну історію України

26 травня, 2017, 17:16 Роздрукувати Випуск №20, 27 травня-2 червня

Цьогорічний "Книжковий Арсенал" презентував десятки нових українських видань: розбігалися очі. Лише про деякі нові книжки, які варті уваги читачів, у цьому огляді: альтернативна історія він Олександра Ірванця, львівські рефлексії від Остапа Дроздова, таємний роман від Леся Подерв'янського. 

Олександр Ірванець

Цьогорічний "Книжковий Арсенал" презентував десятки нових українських видань: розбігалися очі. Лише про деякі нові книжки, які варті уваги читачів, у цьому огляді: альтернативна історія він Олександра Ірванця, львівські рефлексії від Остапа Дроздова, таємний роман від Леся Подерв'янського. 

Ірванець Олександр. Харків. 1938 (К.: Laurus)

Уявімо перемогу патріотичних українських сил над більшовиками у 1918 році. Що тоді було б? Столицею України тривалий час — за версією одного з корифеїв "Бу-Ба-Бу" Олександра Ірванця — залишався б Харків. Президент — Євген Коновалець, духовний лідер — Микола Хвильовий. У недалекій Німеччині замість Гітлера цілком міг би прийти до влади Ернст Тельман. 

Ірванець у властивому йому дражливо-іронічному дусі порушує складні історичні питання, грайливо нібито обходячи увагою головне: навіщо все це? 

Навіщо уявляти, а що могло б бути? Чи є в цьому сенс? 

"Харків. 1938" — легка для прочитання сповнена легко впізнаваних підтекстів і персонажів книжка. Смішна й майстерна. У цьому тексті немає нічого зайвого. Немає й кінця. Що ніби підказує: далі буде. Невже?! 

Отже, новий роман про Війну (хтозна, як її назвуть)? Війну, в якій Україна й Німеччина стануть союзницями і поділять між собою Польщу? А там — і пройдуться тріумфальним парадом по Красній площі? Принаймні про імперські зазіхання українців на сторінках роману (хоч і в гумористичному контексті) йдеться неодноразово. Чудова книжка Олександра Ірванця, безперечно, є хітом першої половини 2017 року і задасть тон десяткам епігонів. Та головне: що далі? 

Акерман Елліот. Зелені проти синіх. — Переклад Лукії Зурнаджи (К.: Дуліби)

В Україні війна. І за три роки — чимало людей, які намагаються повернутися до нормального життя після служби. Не завжди їм це вдається. Не всі вони професійні військові, як Елліот Акерман, не всі можуть, які він, переповісти свій непростий шлях і свої драматичні враження віртуозною літературною мовою. 

Елліот Акерман уперше відвідав Україну півтора року тому в рамках візиту письменників зі штату Айова — і, напевно, саме тоді з'явилась ідея перекласти його найвідомішу книжку. Акерман — колишній морський піхотинець, служив в Іраку й Афганістані, нині як журналіст висвітлює події в Сирії. Має кілька військових нагород. Не просто автор — боєць! І красень. "Зелені проти синіх" — два роки тому цей роман став бестселером. Це правдива, подекуди жорстока історія про сучасну війну. Цікаво читати буде тим, хто знає історію афганського конфлікту лише через радянську призму сприйняття. Тут геть американський погляд. Досить гуманний. Уважний до релігійних деталей. Тут недоречне слово "толерантність". Радше саме "увага", трепетне сприйняття. Свого роду Ерік-Емманюель Шмітт, але мілітарного зразка. 

Дроздов Остап. №2 (Л.: Видавництво Анетти Антоненко)

Є люди, які не здатні бути типовими. Такий — Остап Дроздов, відомий телеведучий, а тепер іще й письменник. Його новий роман називається просто — "№2". Перший також звався лаконічно — "№1". І в цьому є логіка. Адже байдуже, якого жанру текст, скільки частин, розділів і абзаців — ти пишеш ТЕКСТ. Тільки це й важить. 

Текст іде з тебе і про тебе. Шматками. Саме так — із Дроздовим. Він, безперечно, пише про себе. І про свою країну. Про батьківщину — велику й маленьку. 

Маленькою батьківщиною Дроздова є Львів. Автор — безжальний. Він не любить роздавати компліменти. Його перо — гостре, мов лезо. Цей роман варто читати всім, кому набридли вітчизняні ЗМІ і кому здається, що ще трохи — і ось воно, божевілля. 

Герой роману — скептик. Він мордує Мрію — ще не до кінця сформовану Українську Мрію, таке собі недоношене дитя, яке в романі Дроздова намагаються "вбити" під час "аборту". Або врятувати. Як правильно — вирішувати читачеві. 

Мельниченко Настя. #ЯНеБоюсьСказати (Х.: Фоліо) 

Задум книжки виник більш як рік тому, коли просторами українського Фейсбуку прокотилася акція #янебоюсьсказати. Користувачі поділилися на дві ворожі групи: про це можна і треба говорити — ні, про це говорити не можна! Про що саме? Про насильство. Яке чинять над нами. 

Про насильство, яке траплялося в житті майже кожного — байдуже, чоловік ви чи жінка. 

Хештег запустила київська журналістка і громадська діячка Настя Мельниченко. На неї буквально впала злива трагічних історій тисяч людей. Проаналізувавши їх, Мельниченко склала своєрідний посібник про те, як не піддаватися насильству, як боротися проти нього. Про те, що необхідно мати власні фізичні й духовні кордони, про репродуктивне насильство і сексуальний булінг, про хейт-спіч і про міфи, якими оповита тема сексу. 

Це книжка для нас усіх. Вона проста — але при цьому дуже сильна. Її можна час від часу гортати, нагадуючи собі: мовчати не можна! Треба говорити — вголос! 

Міллер Ф., Маццуккеллі Д. Бетмен. Рік перший; Мур А., Болланд Б. Бетмен. Убивчий жарт. — Переклад Євгена Музиченка (К.: Рідна мова)

Ми чекали свого Бетмена. Україна — держава, яка вже четвертий рік поспіль доводить, що є країною героїв, — нарешті дочекалася головного глянсового героя світової культури українською мовою. Прекрасне ошатне видання з чудовим перекладом. "Убивчий жарт" з моторошним Джокером у головній ролі — це чи не один з найулюбленіших екшнів усіх часів і народів. Джокер — незабутній персонаж, увічнений свого часу Джеком Ніколсоном і Джаредом Лето. 

Історія народилася далекого 1940 року і досі мандрує сторінками й екранами. Дивовижно, але ця мальована історія з першої ж сторінки викликає відчуття справжньої літератури, багатошаровості. 

Бетмен є одним з чільних символів нашого часу. І оскільки нічого випадкового немає, то поява саме цього коміксу саме в цей час більш ніж закономірна. 

Михед Олександр. Транзишн (Х.: Vivat) 

Олександр Михед працює навіть не зі словом — він працює з образом, з картинкою. Кожна його книжка більшою чи меншою мірою тісно пов'язана з ілюстративним рядом. І недаремно, адже Олександр є куратором багатьох мистецьких проектів, натхненно працює над книжковими арт-серіями. В оформленні нової збірки оповідань Олександра використано чорно-білі фотографії Владислава Краснощока, представника харківської арт-групи "Шило". 

Самі тексти — як завжди, лаконічні — також відштовхуються від візуальних образів. Чудовисько з екскрементів Онан, людина, яка 41 годину провела в замкненому ліфті і т.п. 

Таке враження, що побував на виставці сучасного мистецтва і надивився дуже сильних робіт (обов'язково з поясненнями — інакше в сучасному мистецтві і бути не може). Так само, як і у випадку зі збіркою "Понтиїзм", Михед вигадує нове поняття — "транзишн" (себто нашою мовою — перехід). Транзишн — це "квест крізь час і простір із точки А в точку Б… Телепортація між минулим і теперішнім… вибудовування нового тіла… Очікування своєї долі в чистилищі…" 

Подервянский Лесь. Таинственный Амбал (Київ)

Безперечно, на цю книжку очікували. Цитати з творів Подерв'янського давно пішли в народ і перетворилися на меми. А сам автор — усебічно обдарована людина, художник, фотограф, перекладач. 

Кажуть, що Подерв'янський не збирався писати цей роман. Але з написаного складається враження, що рукою Автора водило "щось". Якась сутність. 

Книжку поділено на п'ять частин — "Земля", "Вода", "Пламя", "Ветер", "Пустота". Написано двома мовами — російською і українською. Слід зауважити — знаковий прийом. Проілюстровано книжку картинами доньки Автора — Анастасії Подерв'янської, фотографіями самого письменника і старовинними японськими гравюрами. 

Цей "роман" (бо, як на мене, це текст, який має ознаки різних жанрів) нагадує вдалу спробу освоїти величезний культурний шар, який став базисом для світовідчуття сучасних українців, нас із вами. Хоча автори літературного експерименту під назвою "Таинственный Амбал" і зазначають, що текст цей — "для втаємниченого кола читачів", насправді це твір для якнайширшого прочитання, більше того — для читання із задоволенням. 

Соціальний арт-проект Parasol (Л.: Видавництво Старого Лева)

Будь-який вид мистецтва є невіддільним від соціуму. І реагує (принаймні мусить реагувати) на найболісніші проблеми суспільства. Так, група українських письменників узяла участь у соціальному арт-проекті Parasol, відгукнувшись на одну з найнеприємніших болячок будь-якого, не лише українського, соціуму: проблему паліативної допомоги. Ідеться про медичну, психологічну і духовну підтримку хворих у термінальній стадії. Коли нічого вже не допоможе. 

Написати про це так, щоби читач замислився — але щоб і бажання жити в нього не відпало — складне завдання. І автори, серед яких Сергій Жадан, Юрій Ярема, Марина Єщенко, Зоя Казанжи, Олег Короташ, Юлія Ілюха та інші, впорались із цим блискуче. Кожен написав по-своєму — а в результаті маємо багатогранне висвітлення проблеми. У доповненні з картинами від таких відомих художників як Олександр Ройтбурд, Матвій Вайсберг, Олекса Манн, Нікіта Тітов та інші книжка стала потужним інструментом подолання проблеми. Соціальний арт-проект Parasol (парасолька є всесвітнім символом паліативу) ініційований Міжнародним фондом "Відродження". Наприкінці травня книжка вирушає в тур містами України. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №15, 20 квітня-25 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво