ІРОНІЯ ФЕДІРКА, АБО З ПОВЕРНЕННЯМ У СОСНОВИЙ БІР - Культура - dt.ua

ІРОНІЯ ФЕДІРКА, АБО З ПОВЕРНЕННЯМ У СОСНОВИЙ БІР

3 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 3 жовтня-10 жовтня

Чернівцям вистачає потрясінь і проблем. До зсувів і обвалів додався ще скандальний Федірко зі своїм артглобалізмом, розхитуючи і без того нетривкі основи виховання і естетичних уподобань місцевого бомонду...

Чернівцям вистачає потрясінь і проблем. До зсувів і обвалів додався ще скандальний Федірко зі своїм артглобалізмом, розхитуючи і без того нетривкі основи виховання і естетичних уподобань місцевого бомонду.

Креатив Федіркових виставок і перфоменсів завжди навдивовижу точно збігається з віяннями часу. Його черговий артпроект «Радянський музей» із воланням до підсвідомості колишніх громадян соцтабору розпочався у Чернівцях саме тоді, коли в житті міста і області з’явилися призабуті радянські реалії. На засіданнях облдержадміністрації раптом прозвучало уже зникле, здавалося, назавжди, слово «продрозверстка» в контексті гучних розмов влади про наведення порядку на продовольчому ринку. З приходом нової команди керівників «з людським обличчям» (до такої метафоричної образності навряд чи додумалися б сусловські апологети) місцевий інформаційний простір (навіть ще вчора опозиційні його сегменти) заполонили портрети і не зовсім грамотно-розбірливі промови перших владних осіб, як у вікопомні радянські часи. Святкування у чернівецьких готелях ювілеїв новітніх партійних вождів (із гучними бенкетами, даруванням породистих цуценят і звань заслужених героїв) перевершило схожі заходи кремлівської еліти. Основними ж критеріями влаштування на службу народу стала, як і колись, відданість конкретній партії та бажання мати непогану пенсію держслужбовця. А ми, наївні, думали, що це вже музейні експонати!

«Радянський музей» був витриманий у дусі часу і життєвих (не лише творчих) концепцій Анатолія Федірка. Розвішані тут і там таблички «Вход» і «Входа нет» регулювали рух публіки виставковою залою обласного осередку Спілки художників України, не обтяженою звичними експонатами. Великі жовті панно на стінах, де зазвичай вішають картини (вдалий колірний символ, хоча, можливо, просто у художника не було іншої фарби), прикрашали написи афористично-аферистичного змісту на кшталт: «Ты думаешь, что разбираешься в искусстве? Наивный (ая)».

«Що за виставка? Де експонати?», — обурювались запрошені, не здогадуючись, що самі й були головною частиною експозиції зі своїми «радянськими» виразами облич, на яких відбився увесь спектр інтелектуальної напруги, притаманної відвідувачам музеїв доби недобудованого комунізму. Від глибокого розуміння того, що взагалі не піддається поясненню, до здивування на зразок: «Оце авангард? Геть цю буржуйську мазанину!»

Між тим Федірко пояснював:

— Я довго шукав художній символ радянської доби, через який можна було б зачепити колективну свідомість соціуму. І знайшов. Це воістину народна картина Шишкіна «Ранок у сосновому бору», яку загал перехрестив на «Трьох ведмедів». Тут сконцентрований увесь дух епохи, з якої ми вийшли і яка до кінця житиме з нами. Ведмідь — символ Росії, Сибіру, Московської олімпіади. Лісоповал, що асоціюється з гулагівськими таборами, косомольськими будовами, які профільтрували і простерелізували розум, честь і совість народу. І разом із тим це солодкі спогади дитинства. Чудові, але дорогі цукерки з шишкінськими персонажами на обгортці — рідкісне свято для радянських дітей і селянсько-пролетарського походження, і з родин, як тоді казали, гнилої інтелігенції. Шишкін — це дешеві килимки (символ родинного затишку, а часто і достатку) над дитячими ліжками і, врешті, плюшевий ведмедик — іграшковий друг докомп’ютерної доби.

Репродукція «Трьох ведмедів» у вигляді напівпрочиненого вікна посідала коронне місце у залі. А родзинкою програми було відкриття на будинку, де проходила виставка і де минули дитячі роки художника, першої у світі прижиттєвої і переносної меморіальної дошки, зрозуміло, Анатолія Федірка, з його барельєфом і електронною адресою замість звичних дат.

«Ще треба розібратися з цією виставкою, — замислено сказав у привітальному слові голова обласної організації Національної спілки художників країни Іван Гордіца. — Чи то Федірко хотів нас принизити, позбиткуватися, чи то ми чогось ще не зрозуміли в цьому психологічному мистецтві».

Залишивши чернівчан копирсатися у власних проблемах і комплексах, Анатолій одразу після відкриття свого «Радянського музею» поїхав у Польщу на світову художню тусовку графіків, де йому мали вручати премію за творчу перемогу у Краківському триєнале — одну з десяти на 1015 художників із 75 країн світу. Він узяв її своїм проектом «Залежність».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво