ІНТЕРВ’Ю З САМИМ СОБОЮ

Час від часу в кожного з нас трапляються знакові події. Вони спонукають зупинитися, оглянутися й підвести якусь риску прожитому. Це не означає, що після подібної ретроспекції слід зректися минулого, особливо, якщо в житті не все склалося вдало. Відступитися від минулого, нехай і з безліччю безглуздих помилок, надій, що не збулися, отже, залишити за собою порожнечу. І тоді втрачається сенс подальшого існування, що немов втратило опору, фундамент набутого життєвого досвіду.

Ось і в мене сталася подія, коли виникла необхідність оглянути своє життя, щоб визначитися: чи досяг я мети, яку колись перед собою поставив.

Перечитуючи нещодавно свої нотатники, я знайшов цікаві записи, на жаль, без зазначення джерел і авторства, про дві тріади, що пояснюють природу успішних людей, які залишили слід у світовій цивілізації.

Одна з тріад — це своєчасно розпізнати в собі талант, надзвичайна працьовитість, що сприяє реалізації цього таланту, здобуті великі знання. Інша тріада більш лаконічна, якоюсь мірою навіть абстрактна: ідея, воля, удача. Ці тріади немов і не перетинаються, надаючи кожному з нас можливість вибору та маневру.

Вибравши для себе чимало років тому творчість письменницьку, я, на перший погляд, не виявив особливої оригінальності. Багато хто, читаючи чужі тексти, ловить себе на тому, що й самі могли б так написати, та матінка-лінь не дає розгорнутися. Однак є й такі, що долають лінь і пробують себе, витрачаючи чорнило й папір, розлючені на всіх і вся, що їх не визнали.

Психологію творчості, особливо письменницької, намагалися пояснити ще з давніх часів. Так, Платон вустами Сократа в його діалогах указував на якусь божественну силу, божественне натхнення та навіть одержимість, що змушували людей творити.

У наш час найпопулярніше спробував визначити схильність до творчості психоаналітик, який став уже хрестоматійним. На його переконання, до творчості прагнуть люди, глибоко незадоволені своїм становищем у суспільстві, та ще ті, кого розпирають приховані бажання та честолюбство. Якщо в них виявляються здібності й щось виходить, то вони вже без утоми намагаються домогтися ще більшої пошани, слави, багатства й кохання жінок/чоловіків.

Я був би нещирим, якщо б став переконувати, що ні про що подібне не думав. Навпаки, це навіть стимулювало мої творчі пориви, не дозволяло в хвилини невдач опускати руки. Лише згодом я дійшов мудрого висновку, що найдорожчий сам творчий процес. Той, хто пізнав надмірну славу й статок, уже не належить самому собі, він постійно думає, як усе це зберегти і як довести оточуючим, що все це прийшло до нього не лише тому, що обласканий можновладцями, що просто опинився у фаворі...

Особисто для мене заняття літературою було своєрідною схованкою. У періоди життєвих знегод я з головою занурювався в життя своїх літературних героїв, і саме вони повсякчас повертали мене в реальність оновленим і натхненним.

Та найпарадоксальнішим у моєму житті було те, що навіть після закінчення Літературного інституту мої письменницькі устремління так і залишилися хобі. Літературі я мав можливість присвятити лише неділі, відпустки, інколи ночі. А основний, найпродуктивніший час приносився в жертву зовсім не творчій роботі, яка давала мені та моїй сім’ї хліб насущний. Так і не спробувавши жодного разу у своєму житті так звані вільні творчі хліба, я послідовно перебував кадровим військовим, механіком на заводі, машинобудівником, чиновником АПК, журналістом, видавцем...

Нинішня подія, що сталася в моєму житті, знаменна ще й тим, що нарешті я отримав можливість повністю присвятити себе творчості. І результатом має стати головна моя книжка, що може увінчати все ще не досягнуту мною мету. По суті, ця книжка немов існує в начерках, розрізнених записах — залишилося лише послідовно зібрати все воєдино. Питання тільки в одному: скільки ще відпущено часу, чи не підкачає здоров’я.

На одне сподіваюся — творча мета не тільки наповнює життя сенсом і інтересом до неї, а нерідко є цілителем, воскрешаючи життєві сили для свого втілення.