Інша мова - Культура - dt.ua

Інша мова

11 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 11 лютого-18 лютого

Понеділок почався з того, що задзвонив знайомий журналіст, якому йшлося про коротке інтерв’ю. «Мене цікавлять засади нової культурної політики в нашій країні», —сказав він...

Понеділок почався з того, що задзвонив знайомий журналіст, якому йшлося про коротке інтерв’ю. «Мене цікавлять засади нової культурної політики в нашій країні», —сказав він. «А що я про них знаю?» — запитав я. «Ну як, ви ж мали на цю тему зустріч із… (далі йшло запаморочливе прізвище одного з найвищих посадовців країни) — я про це в Інтернеті читав!». Він про це вже читав, а я про це ще навіть не чув і на жодній такій зустрічі не бував, про що його й повідомив, додавши, що все це брррехня (саме так, для більшої переконливості люто рррозкочуючи звук «р»). «Ага, — зрозумів він, — то до Москви ви теж не з Ющенком літали?». — «Ні, не з Ющенком», — відповів я. Хоч міг би й пожартувати, що з Ющенком, але у серці. «Ну, тоді й інтерв’ю нема про що робити», — зітхнув журналіст, і я з ним погодився.

Насправді ж я літав до Москви для того, щоб зустрітися з тамтешніми «культурними героями» й розповісти їм про те, що трапилося в нас наприкінці року Божого 2004-го. Бо їм про це відомо переважно від їхніх же політтехнологів, а ті такого нарозказують, що краще б не знати. До того ж медіа — такій об’єктивності, як російська, лише позаздрити. Пам’ятаю, десь за тиждень перед нашим «третім туром» я випадково наштовхнувся на РТР-івський фільм «про події в Києві», і мене нарешті просвітили, що помаранчевий колір вигадав Сорос. А потім показали великим планом якихось беззубих бомжів і запевнили, що ось вони і є ті, хто за Ющенка.

Так от, мої московські друзі вирішили влаштувати «круглий стіл» про мистецтво й революцію і — спершу дуже несміливо — запросили мене. Я зненацька погодився, і вони посміливішали. Бо вони чомусь думали, що я злий на Росію і не захочу з ними більше знатися. «Ви ж тепер ідете від нас до Європи», — періодично кажуть вони з таким собачим сумом в очах, ніби це і справді якийсь проклятий любовний трикутник — Україна, Росія, Європа.

А я подумав: чому б і не поїхати? І чого не зробиш заради діалогу? Якщо він узагалі можливий.

Таким чином у саму що не є заметіль я знову потрапив до міста, яке свого часу просто прожив, а потім прожив удруге — романом. Герой якого навіть мріяв про те, щоб зрівняти це місто з землею, насадити знову дрімучі фінські ліси, розвести ведмедів, лосів, косуль — хай пасуться довкола порослих мохами кремлівських уламків. Звісно, це він так жартома мріяв, не по-справжньому. У кожному разі, Москва для мене більшою і кращою своєю частиною перебуває в минулому.

І тепер, упродовж кількох січневих днів мого в ній гостювання, тіні цього минулого, себто герої інших прекрасних епох, наче повиходили мені назустріч зі своїх закапелків, і ми врешті почали про щось розмовляти. І був Макаревич, Андрій, хоч Віктор Єрофеєв і називає його «Макаром» — цілком комфортний, телевізійний, із пляшкою щойно запатентованої власної горілки «Смак!», виробництво якої вже, виявляється, поставлене на конвеєр. І був Дмітрій Александровіч Прігов, який трохи сердито говорив про те, що митець завжди повинен іти проти влади, бо влада завжди «отвратительна» (він не сказав «как руки брадобрея», але я розпізнав цитату). А потім виявилося, що він не такий уже й сердитий, а навпаки — дуже лагідний, здатний дарувати книжки і всміхатися. І був Бунімович, який сказав, що від осені не носить улюбленого помаранчевого светра, щоб не виглядати прихильником конкретної політичної тенденції, — така от громадянська мужність.

Натомість Ілля Кормільцев — той, що писав тексти для «Наутілуса Помпіліуса», — згадав про 1991 рік (зрештою, не тільки він його в той вечір згадував). І про те, що революції не буває без зміни культурних формацій. Тобто в 1991-му революція не відбулася, тому що не вбили Пугачову. Ні, він не хотів її крові, це була метафора. Яка спонукала мене замислитися над тим, коли в нас наступний концерт Кобзона у Палаці «Україна».

Всі інші говорили переважно про гроші і про американські технології. Адже це Сорос вигадав слово «Майдан».

Не було Лімонова, не прийшов Ґельман. Ґельман, кажуть, тому що боягуз. Він нібито побоювався — мабуть, за свою честь. А Лімонов намагався очолити рух повсталих пенсіонерів, і йому було не до «круглих столів».

Обох я застукав через день у кафе Центрального будинку художника, причому за одним столиком і в довірливій бесіді, — і дедалі більше схожого на всесоюзного старосту Лімонова, і дедалі більше ні на що не схожого Ґельмана. І тоді я зрозумів, що в Росії таки справді вже не лишилося нічого святого — навіть заклятих ворогів не лишилося. Поруч проплив маєстатно якийсь харизмат зі зразковим слов’янським обличчям і окладистою бородою. «Глянь, та це ж Дуґін!» — стрепенувся мій приятель і супутник, пітерський поет на прізвисько «Драгомот». «А хто він такий?» — запитав я. «Ну як? Це ж наш головний фашист!» — просвітив «Драгомот», мій провідник у пеклі.

І тоді я подумав, роззираючись надовкіл, що їх тут, у цьому кафе, взагалі до біса — і більшовиків, і фашистів, і всіляких кріейторів, і різних інших богошукачів-технологів, на кого не глянь — фізія з ґлянцевої обкладинки, і всі з усіма щось перетирають, про щось добазарюються. Бо насправді це така маленька-премаленька сімейка, і всі з усіма тут уже давно переспали, і розмови всі в них лише про те, кому Гусинський подарував ТУ-154 і пів-Кіпру під аеродром на додачу. І тому їм уже ніколи не зрозуміти того, що трапилося в нас наприкінці року Божого 2004-го.

А тепер уявіть собі тридцятиповерховий житловий будинок десь на Крилатському і мене, який іде в гості. Машинально прочитуючи написи на стінах під’їзду, я роблю п’ять кроків за інерцією і зупиняюся. «Стоп! — кажу я собі. — Це не Франківськ і навіть не Київ, це Москва». Я роблю п’ять кроків назад і читаю на стіні чистісінькою українською: «З НОВИМ РОКОМ! З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ! Я КОХАЮ ТЕБЕ!».

Це мова наших. Так можуть писати тільки вони — ті, що кохають.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво