Ім'я Кармен - Культура - dt.ua

Ім'я Кармен

27 квітня, 2017, 17:35 Роздрукувати Випуск №16, 27 квітня-12 травня

"Кармен" Жоржа Бізе — опера, яку майже півтора століття виконують чи не найбільше у світі. Вона заслуговує своєї популярності, бо її сюжет і музика зрозумілі й близькі серцям мільйонів слухачів — воістину народні. Однак історія її сходження далека від благополучно-однозначного визнання сучасників — співвітчизників композитора. 

Опера "Кармен" (у її нинішній версії) іде на сцені Гамбурзького театру з січня 2014-го. Все "як у Бізе", тільки дію перенесено на сто років уперед. 

"Кармен" Жоржа Бізе — опера, яку майже півтора століття виконують чи не найбільше у світі. Вона заслуговує своєї популярності, бо її сюжет і музика зрозумілі й близькі серцям мільйонів слухачів — воістину народні. Однак історія її сходження далека від благополучно-однозначного визнання сучасників — співвітчизників композитора. 

Прем'єра "Кармен" відбулася 3 березня 1875 року у паризькому театрі Opéra-Comique. Тоді вистава із тріском провалилася. Публіка і преса були обурені свободою реалістично показаних повадок героїні… 

Бізе пережив глибокий стрес і в розпачі через три місяці помер від серцевого нападу, упевнений у несправедливості прийому свого твору… Попри все це, невдовзі музика опери стала надзвичайно популярною в різних куточках планети. Немає, напевно, людини, навіть далекої від професійної музики, яка би не знала хабанери Кармен або куплетів Ескамільйо. Опера Бізе принесла широку популярність і новелі Проспера Меріме, за якою її написано, і досі багато хто знайомиться з оперою раніше, ніж прочитає першоджерело. 

"Кармен" — так звана розмовна лірична опера. Жанр, у якому розвиток сюжету відбувається в немузичних діалогах персонажів, які чергуються з оркестровими, хоровими, ансамблевими й сольними номерами. Так її написав Бізе. На пострадянських теренах опера йшла і продовжує йти в редакції, яку після смерті композитора здійснив його друг Ернест Гіро, замінивши розмовні діалоги речитативами. 

У Гамбурзі ставлять авторські версії: наприклад, без осучаснених скорочень виконується величезна партитура "Дона Карлоса". В авторському варіанті йде й "Кармен", у якій чергування розмов і співу захоплює і посилює сприйняття, вносить певне інтонаційне й драматургічне різноманіття. Слухати сценічну мову акторів цікаво, у глядачів не виникає пересиченості і втоми. 

Художник Матіс Нейдхардт переніс час дії на сто років уперед. Про це говорять костюми й зачіски героїв: в Ескамільйо на голові копія хаєра Елвіса Преслі, у дівчат вбрання й волосся а-ля 1960-ті, так само вдягнені дітлахи. Хор вуличних хлопчаків і дівчиськ чудово впорався із завданням, він виходив на сцену кілька разів, і діти співали бездоганно, грали, як справжні Гавроші ХХ століття (дитячий колектив "Шпачки Альстера", керівник Юрген Лун). 

Головні партії виконали троє вже відомих після "Дона Карлоса" запрошених солістів: Кармен — російське меццо-сопрано Олена Жидкова, Хозе — чеський тенор Павел Чернох і Ескамільйо — угорський бас-баритон Габор Бретц (відповідно — Еболі, Дон Карлос і король Філіпп у Верді). Партію Мікаели досконало проспівала сопрано з Південної Кореї Ха Янг Лі, яка постійно працює в штаті Гамбурзької опери з 2005 року. 

Режисер Єнс-Даніель Герцог домігся яскравого, багатогранного показу характерів. Особливе враження справив Хозе, партію якого виконав чеський тенор Павел Чернох. Його трансформація протягом опери від скромного, дисциплінованого солдата — простого сільського хлопця спочатку — до контрабандиста й убивці наприкінці тримає в напрузі всю виставу. Чернох має м'який ліричний тенор, проте його голос, досить рухливий і сильний, блискуче тримався розвитку образу. 

Олена Жидкова — темпераментна і яскрава співачка — з першого виходу на сцену привернула до себе увагу харизмою й утримувала її до самого кінця. Її Кармен — фатальна спокусниця, хижачка, що живе тільки за своїми правилами. Це суще стерво, яке нікого не кохає по-справжньому, не щадить і з легкістю кидає на догоду своїм примхам. І коли Хозе вбиває кохану в пориві жагучих ревнощів, фінал сприймається як закономірна розплата за її підступність і зраду. 

Габор Бретц нагородив Ескамільйо рухливим, глибоким тембром. Його, як на мене, трохи "півнячий" вигляд — жовтогарячий блискучий напівспортивний костюм із каптуром і зачіска "тупієм" — створив образ самозакоханого, не вельми розумного провінційного мачо. 

Артисти другого плану не відставали. Легкий, рухливий і тембристий голос виконавиці партії Мікаели Ха Янг Лі звучав бездоганно. Вона мала чи не найбільш захоплений і заслужений прийом публіки, а її скромна боязка героїня викликала щиру симпатію і співчуття. 

Образ Цуніги, що запам'ятовується завдяки яскравому, імперативному звучанню голосу, створив Флоріан Шпісс. 

Випускник класу хорового диригування НМАУ ім. П.Чайковського і вокального факультету лондонської Королівської академії баритон Віктор Рудь, який працює в штаті опери Гамбурга сім сезонів, досконало, темпераментно, яскраво проспівав і зіграв роль контрабандиста Данкайро. Для мене (грішна — все-таки співвітчизник) він був у виставі найкращим. Добре відтіняли головну героїню дві її не надто високоморальні подружки — Фраскіта (Хезер Енгебретсон) і Мерседес (Надія Карязіна).

Живим і рухливим виявився хор, що зображує то робітниць тютюнової фабрики й солдатів охорони, то контрабандистів, то юрбу шанувальників кориди (хормейстер Еберхард Фрідріх). 

Махина музичної драматургії вистави легко і дуже динамічно корилася диригентській волі музичного керівника постановки Патріка Фурнільє — досвідченого, широко відомого в європейському музичному театрі маестро з Франції. 

Це була "рядова" вистава. Але висока якість оркестру і хору, прекрасні голоси й гра виконавців створюють відчуття свята.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №24, 22 червня-25 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво