ІЛЮСТРОВАНИЙ КАЛЕНДАР У СЕРПАНТИНІ ІСТОРІЇ - Культура - dt.ua

ІЛЮСТРОВАНИЙ КАЛЕНДАР У СЕРПАНТИНІ ІСТОРІЇ

27 грудня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №50, 27 грудня-10 січня

555-річчя — дата не те щоб кругла, але дуже примітна — і на слух, і в графічному накресленні. Здатна й...

Брати Лімбург, «Пори року» Франція, ХV ст.
Брати Лімбург, «Пори року» Франція, ХV ст.

555-річчя — дата не те щоб кругла, але дуже примітна — і на слух, і в графічному накресленні. Здатна й вона (без нулів), лише доторкнися, замотати в себе, як вогненний новорічний серпантин або, якщо завгодно, як «спіраль Бруно». 555 років тому світ побачив перший друкований календар, виданий Йоганном Гутенбергом. «Астрономічний календар» на 1448 рік, маючи розміри 67х72 см., був, по суті, календарем настінним. Про його художні достоїнства говорити важко, але ми знаємо: перші майстри друкованого мистецтва орнаменту та буквиці ілюмінували — розфарбовували вручну, маючи як зразки календарі часословів — манускрипти, прикрашені чудовими мініатюрами.

Євген Найдєн, «Пори року» Черкаси, ХIХ ст.

«Король» манускриптів

Жили на світі три брати — Поль, Ерман і Жеаннікен. Їхнє справжнє прізвище Малуель, але історії культури вони відомі як брати Лімбург. Біографічні відомості про них настільки мізерні, що й час їхнього життя дослідники вказують як спільний (народ. після 1385 — помер. близько 1416). Достеменно відомо, що походять вони із сім’ї нідерландських художників; навчалися в Парижі, працювали при дворі двох герцогів; залишили нам мініатюри — ілюстрації до Біблії і кількох часословів. Загинули брати молодими, ймовірно, від чуми; старшому — Полю — було, мабуть, трохи більше 30 років. Слова «мабуть» і «ймовірно» доречні при коректній розмові про приватне життя в середньовічний Європі: нас розділяють безпросвітні дими багатьох пожеж.

Мистецтво — це своєрідна нитка Аріадни: веде крізь вогненні безодні. Коли ми думаємо про священні камені Європи, нас дивує одне протиріччя. Нам зримо видно крихкість людського життя в котлі, що бродить, нескінченно кривавих війн та епідемій, при загальній жорстокості звичаїв і непевності в завтрашньому дні, з одного боку. А з іншого боку — очевидна зворушлива пристрасть можновладців до меценатства, а не просто до божевільної розкоші, неприхована їхня спрямованість до інтелектуальної, витонченої витонченості. Енергія, закладена в цьому протиріччі, створить і Відродження, і єдину Французьку державу, і — на останньому видиху — нинішню Європу.

Король Франції Іоанн Добрий був найбільшим меценатом і бібліофілом. При його дворі жили найвідоміші творці європейської культури (у тому числі Петрарка). Свою любов до образотворчих мистецтв Іоанн прищепив синам. Всі вони — майбутній король Карл V, герцоги Філіп Сміливий, Луї Орлеанський і Жан Беррійський — показали себе в історії Європи не лише політичними діячами (звичайно, суперечливими), а й активними покровителями мистецтв. А Філіп Сміливий і Жан Беррійський уже були навіть і колекціонерами в кращому значенні цього слова.

Брати Лімбург, залишивши батьківщину, охоплену епідемією чуми, опинилися в 1399 р. у Парижі. Турботу про братів тут узяв на себе їхній дядько, відомий придворний живописець Жан Малуель (нині його роботи зберігаються в Луврі). Судячи з того, що в 1402 р. брати поступають на службу до герцога Бургундського Філіпа Сміливого, щоб прикрасити Біблію, їхня репутація як мініатюристів була вже досить міцною. Після смерті Філіпа Сміливого (1404) брати опиняються при дворі герцога Беррійського. Останній (1340—1416) залишив Париж (де при загостренні відносин між Францією і Бургундією зруйнували його будинок), жив у своїх замках, присвячуючи дозвілля не лише бенкетам і полюванню, а й мистецтву. Він не сумнівався в геніальності молодих живописців: Полю як старшому і, мабуть, найталановитішому, він згодом надав престижне звання камердинера; братам дарували коштовності та нерухомість. Основним жанром у живописі тієї епохи була мініатюра, а новим і модним жанром у книжковому мистецтві — часослови. Ці молитовники, призначені для світських людей, як правило, розпочиналися з календарів. У величезній бібліотеці Жана Беррійського було кілька прикрашених мініатюрами часословів. Їм давали імена. Вершиною збірки став «Чудовий Часослов герцога Беррійського», визнаний нащадками абсолютною і безумовною творчою вершиною людського генія. Часослов виконаний братами в 1409—1416 рр., зберігається — після вікових мандрівок — у французькому замку Шантийї (музей Конде). Дослідник XIX ст. Леопольд Деділь, який відкрив новому часу «Поля та його братів», назвав цю книжку «королем манускриптів».

Творчість братів не вкладається в рамки «інтернаціональної готики», як, власне, і в будь-які інші — стильові, національні чи навіть хронологічні. Їхній шедевр — «Пори року» у «Чудовому Часослові», які присвячені різноманітним сезонним трудам і не менше різноманітним розвагам простого люду та знаті, — явно створений генієм моцартіанського типу. 12 місяців — 12 мініатюр. Розмір акварелей 29х21 см. Гострота погляду живописця при зображенні ландшафтів і жанрових сцен, переломлена в кришталиках добродушного гумору генія, змушує подовгу вдивлятися в деталі. Піднесене й витончене тут не винищують поглиблену зосереджену думку, та при цьому залишиться місце й для «низького». Чого варті пози купальщиків у «Серпні», чи розімлілі жінки біля палаючого каміна у «Лютому», або деякі деталі модних костюмів слуг і собачки лівретки, що пасуться на банкетному столі, у «Січні»! Особливий погляд автора надає цим реалістичним картинам відсвіт казковості. Через фарби, які світяться ніби у вітражах, глядачу відкривається небесна любов до всього сущого. Мабуть, саме подібне сприйняття світу тільки й могло породити та утвердити в народі казкову віру в те, що Францію врятує проста селянська дівчина! Справді, як інакше могло утвердитися серед суворих і сильних чоловіків це повір’я? Коли брати померли, Жанні д’Арк уже виповнилося чотири роки.

Безодню перейшли

Брати Лімбург — сучасники Андрія Рубльова. «Троїця» створена в той самий час (1411), що і «Чудовий Часослов». Та в це майже неможливо повірити! Різні цивілізації...

Черговий якісний стрибок у художньо-ілюстративній справі в Росії пов’язаний з ім’ям Германа Гоппе (1836—1885). Свою юність він присвятив обгрунтованому вивченню книжкової та журнальної справи в Європі. В його знаменитому журналі «Всесвітня ілюстрація», що виходив із 1869 р., співпрацювали Айвазовський, Васнєцов, Верещагін, Суриков, Шишкін, а всього близько 50 художників. На журнал працювало 12 граверних майстерень. Журнал створив поліграфічну базу, на якій надалі видавництво Гоппе випускало подарункові альбоми та календарі. Розкішний «Цар-дзвін. Ілюстрований календар-альманах» знаходив свого покупця і тоді, коли ринок був уже заповнений дешевими яскраво оформленими календарями, які випускає видавництво Ситіна. Іван Ситін (1851—1934) вже старий, як висококласний професіонал посприяв плідному розвитку радянської видавничої справи. У його друкарні вийшов перший «Радянський календар» на 1919 р.

У стабільні роки ілюстрований календар для багатьох радянських сімей був щомісяця, а то й двічі на місяць, домашньою виставкою, що оновлюється, виставкою однієї картини. Безумовною «зіркою» серед календарів того часу був настінний календар «У світі прекрасного». Ах, що це був за календар! Двосторонній, він містив багато десятків відмінних репродукцій і сотні статей з живопису та музики. Календар був своєрідною й унікальною енциклопедією. І радянська дитина чудовими зимовими вечорами, сидячи за столом (у квартирі, у бараку, у хаті), вдивлялася, вчитувалася, вдумувалася...

Сумною особливістю «червоного» часу є те, що можновладці хотіли бачити плоди мистецтва не своїми очима, які адекватно сприймають щастя і жах життя, а немов муміфікованими очима Леніна. Ідеологічна катаракта — погляд через мертві кришталики «кремлівського мрійника» — вимагала, і це об’єктивно, оперативного втручання. При цьому — за м’яких часів — художники могли собі дозволити (при дешевизні продуктів) не залежати від влади, працюючи кочегарами чи санітарами, тобто маючи відому свободу, ще й улаштовуючи виставки (жахливо підпільні, звісно). Ці художники не могли розраховувати на офіційне визнання, у тому числі й на публікацію в календарі. Та в їхній творчості «нитка Аріадни» не вела цілеспрямовано від годівниці до годівниці. За великим рахунком цим може похвалитися не кожна епоха.

Берег усього

У Черкасах одна моя знайома всім гостям славнозвісного міста пропонує відвідати «Макдональдс». Люди на це реагують по-різному. Американці, приміром, із жахом округляють очі: «Макдональдс»? (Тобто ми правильно зрозуміли?) Їм з посмішкою пояснюють, мовляв, це просто екскурсія, там висять картини одного місцевого живописця, без них вам, заморським гостям, міста не зрозуміти. Ім’я художника — Євген Найдєн (р.н. 1943). «Вау!!! — радісно вигукують гості. — Якщо екскурсія, тоді о’кей!»

Слід сказати, що картини Найдєна прикрашають інтер’єри не лише центральної черкаської харчевні, а й стіни деяких посольств, музеїв, галерей, не кажучи вже про приватні зібрання, що, як відомо, розкидані по світу без будь-якої системи. І ось нещодавно побачив світ барвистий настінний календар (плід комп’ютерної майстерності), ілюстрований репродукціями робіт Є.Найдєна. Це види старих Черкас. 12 місяців — 12 видів...

Років десять тому Є.Найдєн видав книжку, назва — із Гоголя: «Берег усього». Це про Черкаси, коли покоління Найдєна було молоде і коли «всі немов ніяковіли через місто, в якому існували. Богемні хлопчики, якщо вже вимовляли вимушено, що я, мовляв, із Черкас, то не інакше, як «із Черкасов», так, тимчасово, дорогою до Парижа затримався». Та й національно орієнтовані обдарування теж не поважали місто. «Село давало незрівнянно більше поживи їхній музі. До того ж аміачний смог... У всьому світі це місто любили лише два чоловіки...»

Тепер — більше. Черкаси, побачені через кришталики трохи наївних очей Найдєна, легко полюбити; і як не полюбити ці криві спуски до Дніпра, які веснами зникають у бузковому вибуху, а зимами носять дітей на картонках, це ємне повітря, ці подвір’я і будинки, цих людей і неодмінну козу, яку він, здається, взяв у Пікассо... Є.Найдєн найчеркасьніший художник на світі. Блиск Києва, Пітера та Єлісейських Полів, безсумнівно, не дуже цікавий йому; він каже, що йому час на поїздки шкода витрачати. Та й навіщо? Якщо тут у майстерні на п’ятому з вікнами в небо на північний захід саме й міститься гармонійний центр всесвіту, а за сумісництвом і берег усього?

Стик XIV—XV століть — «золоте століття» рукописних видань. Кінець ХХ — початок XХI століття — «комп’ютерне століття», яке відкрило перед видавцями нові далі. А чи зіставлять творчість «золотого» століття і «комп’ютерного» в іншому контексті, ніж у цих записках, з’ясується дуже скоро, і ста років не мине.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво