І знову він вперед рушав без стриму… - Культура - dt.ua

І знову він вперед рушав без стриму…

22 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 22 грудня-29 грудня

Указ Президента України Віктора Ющенка «Про відзначення 100-річчя від дня народження Святослава Го...

Указ Президента України Віктора Ющенка «Про відзначення 100-річчя від дня народження Святослава Гординського», виданий недавно, напевно ж змусив навіть багатьох людей мистецтва невизначено стенути плечима: хто ж він такий, цей Гординський? Тим часом в указі передбачено доволі серйозні заходи з нагоди близького ювілею видатного письменника і художника — науково-практичні конференції в Києві, Львові та Івано-Франківську (але чомусь не в Коломиї, де він народився), створення документального фільму про митця, введення в обіг ювілейних монети, поштової марки і конверта… Вирішено також «опрацювати питання щодо спорудження протягом 2007—2008 років пам’ятника С.Гординському у м. Львові».

З’являється впевненість, що той, хто виводив українську культуру на вселюдський овид, повертається нарешті додому. Повертається до народу, який явив світові чимало талантів і нових естетичних вартостей, так і не зумівши зробити для себе в цьому належних висновків.

Париж, 1931 рік. У салоні товариства митців-декораторів та «Інтернаціональному салоні мистецтва книги» виставляє свої твори нікому не відомий львівський маляр Святослав Гординський. Правда, хоч скільки гортай нині пожовклі від часу каталоги обох виставок, ні прізвища прибульця зі Львова, ні списку репрезентованих ним творів не знайти. Річ у тому, що митці розміщувалися там за державним принципом, отож львів’янинові запропонували у престижному салоні декораторів прилучитися до польського відділу. Гординський запротестував. У салоні мистецької книжки, почувши, що він українець, художника підвели до стенда УРСР (відкритого з ініціативи Миколи Глущенка). Гординський і тут запротестував. І вимушений був задовольнятися тим, що під його експонатами стояли тільки картки з прізвищем та назвою твору.

Проте ця обставина аніскільки не завадила широкому розголосові про твори прибульця з Галичини. Найкращий на ту пору лондонський мистецький часопис Studio зауважив серед тисячі експонатів у Ґран Пале саме його танцюристку, помістивши кольорову репродукцію з неї на всю сторінку. А в салоні декораторів графікою Гординського так перейнявся віденський мистецтвознавець Вольфґанґ Борн, що присвятив їй у провідному німецькому часописі величеньку статтю з 14 репродукціями. А пізніше написав авторові схвильованого листа.

Тоді, навесні 1931-го, художникові не виповнилось і 25. Ще важко було передбачити, що Святославу — найстаршому синові знаної в Галичині родини Гординських, яка походила із здрібнілої української шляхти, — судилося стати і найзнаменитішим. Однак усе йшло до того. Минуло якихось два роки після тріумфу на виставках у світовій столиці культури, і молодий художник видає у Львові поетичну збірку «Барви і лінії». Не можна сказати, що модерна поезія не відомого досі віршувальника зачепила читацьку публіку за живе. Збірка розходилася мляво, і відомий карикатурист Еко (Едвард Козак) навіть опублікував у тодішньому часописі «Комар» шарж на автора «Барв і ліній»: Гординський запопадливо продає львівським міщанам ковбаси, а на доважок — свою першу збірочку.

Але даремно глузував Еко з поета-початківця. Минуло небагато часу, і Гординський отримав сатисфакцію — Товариство українських письменників і журналістів ім. Івана Франка присудило йому за цю збірку літературну премію. А вже значно пізніше, на вечорі з нагоди 70-ї річниці поета в Нью-Йорку, Григорій Костюк скаже: «Тодішня критика, що позитивно оцінила збірку, якось не звернула уваги на джерела, звідки ті позитиви приходили й у творчій лабораторії С.Гординського перетворювалися на його власний ориґінальний стиль… А йшло це, з одного боку, від французьких романтиків, парнасців (Ш.Бодлер, Ж.М.Ередія) через символістів (П.Верлен, Малярме, Поль Валері) аж до сюрреалістів (Бретон, Елюар)… З другого боку, від українських неокласиків (М.Зеров, М.Рильський, П.Филипович) й активних романтиків (О.Влизько, Ю.Яновський, М.Бажан)».

Ці два потужні творчі потоки — малярський і поетичний — нуртували в душі Гординського все його довге й неспокійне життя. Сформувавшись як художник у Мистецькій школі Олекси Новаківського, він мав чудову можливість поглибити свої студії в Західній Європі, щоб згодом відчутно європеїзувати українське мистецтво. Олівець і пензель служили йому в найрізноманітніших жанрах — чи то живопис, чи екслібрис, чи графіка… Лише за 40 післявоєнних років перебування у США Гординський прикрасив, за словами Р.Лубківського, своїми вітражами й іконостасами понад 50 українських церков. Досить сказати, що в головному храмі УГКЦ за кордоном — соборі святої Софії в Римі — створена ним мозаїка займає площу 400 кв. м.

Сповна розкрився Гординський і як поет. Після пам’ятних «Барв і ліній» він видав у різних видавництвах світу ще понад десять поетичних збірок, його заслужено ставлять в один ряд із такими прославленими творцями сонетів, як Франко, Рильський, Павличко… Причому жодної статики у версифікації! Сьогодні він проникливий сонетист, завтра з-під його пера виходить вишуканий верлібр, післязавтра творить поему «Сім літ»… Бог щедро обдарував талантами цього глухого з раннього дитинства чоловіка, що понад усе любив експеримент — як у малярстві, так і в поезії, ба навіть у літературно-критичних працях та численних перекладах із Горація, Байрона, Війона, Ґете… А переспів Гординського «Слова про Ігорів похід» і дослідницька праця про «Слово…», над якою він трудився, сидячи у мюнхенському бомбосховищі, літературознавці взагалі вважають творчим подвигом.

Мабуть, зайве нагадувати, що творчість Святослава Гординського була в УРСР під забороною. Недостатньо широко відома вона й нині, хоча пелену мовчання прорвала 1990-го, ще за його життя, видана у Львові збірка «І переливи барв, і динамічність ліній…» У ній знайшлося місце як найкращим поезіям Гординського, опублікованим у зарубіжних виданнях, так і поемам «Сновидів», «Леґенди гір», тому ж переспіву «Слова…» На жаль, до пересічного читача ні названа збірка, ні поодинокі статті про цю енциклопедичну особистість, розкидані в малотиражних газетах та журналах, просто не дійшли. Інакше не доводилося б чути зовсім недавно від мешканців будинків на вулиці Гординського в Коломиї сумніви з приводу доцільності перейменування їхньої вулиці (до 1994 р. вона носила ім’я українського радянського письменника Ю.Мельничука).

Що ж, сподіватимемося, що президентський указ про відзначення століття видатного культурно-мистецького діяча української діаспори послужить справі остаточного повернення Святослава Гординського нації, заради якої він жив і творив у далекій чужині. Чудово усвідомлюючи, що в житті значно важливіше не так здобути, як здобувати. Інакше не написав би ще далекого 1937-го, коли майже всі його літературні побратими на Великій Україні канули в небуття:

І знову я
вперед рушав без стриму,

Казав собі: нехай і не дійти,

Аби лише на синіх крилах диму

Мій огник плив у далину мети…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво