І цілого світу мало? Конкурс імені Гмирі лише «прорубує» вікно до Європи

Поява в Україні нового музичного конкурсу завжди подія. Удвічі приємно, що музичний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі (проходить у Києві вдруге, перший відбувся 2004-го) з цього року по-справжньому міжнародний. У журі світові величини вокального мистецтва: Валентин Пивоваров, Олександр Ведерников, Валерій Буймистер, Бернадетт Манка ді Нісса, Вільям Матеуцці.

Міністерство культури і туризму України, а також Київська міськдержадміністрація виділили на проведення музичного змагання небувалу суму — близько двох мільйонів гривень. Та й призовий фонд конкурсу відповідає високим зарубіжним стандартам: Гран-прі становить 20 тис. доларів.

Про перспективи цього конкурсу і проблеми в його організації ексклюзивно для «ДТ» розповіли члени журі, котрі приїхали до України з Італії, — у минулому солістка міланського театру «Ла Скала», володарка чарівного контральто Бернадетт Манка ді Нісса і відомий вокаліст, у репертуарі якого практично всі тенорові партії класичного оперного репертуару, Вільям Матеуцці.

— Пані Бернадетт, яке у вас враження про рівень конкурсантів, зокрема українських?

— Практично всі співаки, які беруть участь у цьому конкурсі, щедро обдаровані природою. Але сам по собі голос — всього лише чудовий матеріал, з яким потрібно працювати. Причому працювати серйозно, зосереджено, крок за кроком виробляючи техніку співу, освоюючи стилістику виконання творів різних епох. Загалом можу сказати, що в багатьох конкурсних виступах відчувається спільний недолік: погане розуміння стилю.

Багатьом також бракує технічної досконалості у володінні голосом, яку можна виховати на стилі бельканто, музиці Моцарта, Россіні, Белліні. Якби ці педагогічні діри були заповнені, можна було б почути глибше прочитання багатьох складних творів. І арія Баха (обов’язковий твір конкурсу), і романси німецьких і російських композиторів, і народна пісня були б поставлені в рамки відповідної виконавської культури. Підкреслю: вирішення проблем потрібно починати з технічних моментів — наскільки голос готовий до виконання певної музики, і тільки потім можуть підключатися емоції, особисте ставлення до мелодії та тексту. Щоправда, для багатьох учасників учнівський етап уже давно пройдений. Це справжні артисти, і їхні виступи, як мінімум, захоплюють.

— Пане Матеуцці, а наскільки переконливими є тенори?

— Звісно, підкорює сама природа високих слов’янських чоловічих голосів. Я це відзначив і на конкурсі, і на майстер-класах, які проводилися в Національній музичній академії України. Цим гідним хлопцям хочу побажати одного: знаходити в собі сили для постійного вдосконалення майстерності. Щоб, як це часто трапляється, не просто «кричати верхню ноту». Хочу, щоб конкурс імені Бориса Гмирі відкрив їм перспективи для подальшого професійного зростання.

— Пані Бернардетт, чи сподобалася вам організація конкурсу?

— Спочатку була вражена браком інформації про цей конкурс у Європі. У наш час, коли наявність інформації про подію становить половину успіху, здається досить дивним, що цей конкурс погано рекламується в навчальних закладах Європи і, зокрема, в моїй рідній Італії. Адже проходить він уже не вперше, а заявлені премії — ласий шматочок для молодого співака.

Зрозумійте, це чудово, що багато українців беруть участь у змаганні. Але де решта світу? Чи я все ж таки присутня не на міжнародному конкурсі вокалістів?!

Сподіваюся, що на третє проведення конкурсу організаторам буде до снаги гідно проінформувати музичний світ про своє дітище. З такими преміями конкурс може і мусить стати вагомим європейським змаганням. За такого фінансування в конкурсі не може бути всього лише 52 учасники — до Києва мають приїжджати тисячі вокалістів!

Розумію, що організація будь-якого заходу — складний процес, який потребує багатьох зусиль: емоційних, фізичних і розумових.

До того ж організація вражає безладністю. Як можна вписати в програму майстер-клас із моєю участю, заздалегідь не домовившись про це зі мною?! Мені неважко провести майстер-клас, але я хотіла б знати про нього заздалегідь! Неприємний осад залишило також проведення майстер-класу Вільяма Матеуцці. Його також заздалегідь не попередили, потім майстер-клас було скасовано. Далі, завдяки зусиллям декількох людей, він все ж таки відбувся і мав успіх.

— (Вільям Матеуцці) Річ не в грошах, я із задоволенням подарував би майстер-клас, просто не звик до такої манери спілкування і поведінки...

Вибачився за це лише голова журі. І тільки після двох турів конкурсу на званому обіді у квартирі-музеї Б.Гмирі ми почули слова вибачення від співзасновника конкурсу.

Водночас вирішення багатьох суто формальних моментів оточене помпою. До цього важко звикнути... Прохання надати мені як майбутньому членові журі партитур українських і російських композиторів, які виконуються конкурсантами, було виконане лише частково. Мене мало цікавлять титули виконавців й інша інформація з буклету — мене хвилює жива музика, з якою перед оцінюванням виконання я повинен ознайомитися сам. Після багаторазових прохань мені передали для ознайомлення деякі з творів.

Головне ж розчарування полягає в іншому: один із організаторів конкурсу виставляє оцінки конкурсантам!? У Європі таке неможливе. З етичних міркувань сторона-організатор не може й не повинна брати участі в голосуванні. Її представники не мають права бути навіть присутніми в залі, де радиться журі. Адже з таких «подробиць» формується репутація будь-якого музичного конкурсу.