І паломництво на власні терени - Культура - dt.ua

І паломництво на власні терени

17 березня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №10, 17 березня-24 березня

Маршрут рекламного кінного туру для італійців проходив через Полтаву. Звичайно, екскурсантів вивели на центральну площу міста — Круглу...

Маршрут рекламного кінного туру для італійців проходив через Полтаву. Звичайно, екскурсантів вивели на центральну площу міста — Круглу. Екскурсоводу було що розказати італійським гостям і про її незвичну форму, і про схожість архітектурної забудови Круглої площі із забудовами обох імператорських столиць, і про споруди ХVІІІ—ХІХ століть... А в групі був командир кінної гвардії Італії, аристократ не в першому поколінні. Слухав він слухав, потім обняв екскурсовода і сказав: «Гарні пам’ятки... Та я в будинку ХІІІ століття живу...».

Над цим епізодом із екскурсійної практики першого проректора Інституту туризму Федерації профспілок України Сергія Поповича ми спочатку посміялися. Потім задумалися. Про привабливість України для іноземних туристів. Про акценти в туризмі. І про іміджеформуючу роль екскурсійної діяльності. До нашої розмови долучилися проректор цього ж інституту Геннадій Науменко та декан факультету туристичного менеджменту Олег Коляда.

Від Світлофора-моргайка
до глибин буття

Сергій ПОПОВИЧ — Нова влада проголосила переорієнтацію туристичної галузі на внутрішній і в’їзний туризм. А що таке, за великим рахунком, внутрішній туризм? Це екскурсія. Смажитися голічерева на пляжі — не туризм. Без пізнавальної складової — екскурсії — туризм перетворюється на просте переміщення фізичного тіла з однієї географічної точки в іншу.

Геннадій НАУМЕНКО — Образно кажучи, екскурсія — це освіта засобами туризму. На світанку радянської держави вона стала складовою боротьби із неписьменністю, безпритульністю й відіграла величезну роль у перетворенні неграмотної країни в освічену.

С.П. — Компартія недарма приділяла серйозну увагу розвиткові екскурсійної справи — оскільки екскурсійна аудиторія була (та й нині залишається) чи не наймасовішою, а форми подачі екскурсійної інформації — доступні, дієві та результативні. Згідно з дослідженнями, почуте запам’ятовується на 10 відсотків, побачене — на 50, а зроблене власноруч — на 90. Отже, під час екскурсії людина може запам’ятати 50 відсотків інформації.

Наприкінці 1980-х років в Україні діяло майже 4500 екскурсійних маршрутів — 4500 тем. Їздили школярі й пенсіонери, домогосподарки й шахтарі, механізатори й учителі... Десь відсотків 20 екскурсій на кшталт «За рядком рішення партз’їзду» чи «Радянська Конституція в дії» розроблялося суто для системи партполітпросвіти. Решта ж — класні пізнавальні екскурсії. Сьогодні цих тем набереться, максимум, тисячі півтори.

— Чому? Адже, відкинувши 20 заідеологізованих відсотків із 4500, одержимо зовсім іншу цифру?

С.П. — За час незалежності невмілі менеджери від туризму вирішили, що в ринкових умовах екскурсійна справа малоприбуткова, нерентабельна. Виїзди за кордон — ось прибуток. Тому перша половина 90-х стала складним періодом для екскурсійної справи, туризму, та й суспільства загалом. Розвалювалися осередки екскурсійної діяльності — бюро подорожей та екскурсій...

Г.Н. — Екскурсоводів звільняли з роботи в першу чергу, навіть у такій потужній системі з найрозвиненішою екскурсійно-методичною діяльністю як «Укрпрофтур». Але потім його фахівці все ж підрахували: якщо рентабельність власної матеріально-технічної бази (турбаз, готелів, кемпінгів, мотелів) становить
5 відсотків, то екскурсійної діяльності — 12, тобто вона є найрентабільнішою складовою їхнього турпродукту.

Коли ви приїжджаєте до Єгипту, купивши путівку за 350 доларів, там залишаєте ще 500—700 доларів на екскурсіях. Якщо матеріальну базу треба утримувати — ремонтувати, стежити за теплопостачанням, охороняти, то екскурсія не потребує такої кількості затрат: створив якісний екскурспродукт, зібрав групу — поїхав. Тому в умілих руках екскурсійна справа розвивається.

Але сьогодні інтерес до екскурсій упав. І причина цього не тільки в подорожчанні перевезень та низькій платоспроможності населення. Якщо раніше шкільна освіта з першого по десятий клас була тісно пов’язана з комплексною програмою екскурсійного обслуговування школярів, то до пізнання світу екскурсійно-туристичними засобами діти привчалися змалечку, систематично, від простого — Світлофора-моргайка (правил поведінки на дорозі) у першому класі до складних літературознавчих екскурсій у випускному.

— До речі, засилля у туристичних центрах лже-екскурсоводів теж додало скепсису у ставленні до екскурсії як до об’єктивного засобу пізнання світу. Тоді ж, принаймні в Києві, навіть говорили про створення туристичної поліції на кшталт зарубіжної…

С.П. — Бо за роки незалежності екскурсоводів на підвищення кваліфікації вперше зібрали в Києві у 2002 році. Раніше це робилося раз на три роки плюс обов’язкові щорічні цільові семінари.

Г.Н. — Видати посвідчення екскурсовода та бейджик причепити — не головне. Потрібно підготувати фахівця-екскурсовода. І тоді його не туристична поліція розшукуватиме, а роботодавці навперебій запрошуватимуть на роботу. Три роки тому рішенням Держтурадміністрації на базі нашого інституту було створено екскурсійно-методичний центр. Його й досі ще не ліквідовано. Але матеріально діяльність зазначеного центру не підтримували. Все, що ми робимо у цьому плані, — за власні, нами ж зароблені кошти. До речі, не шкодуємо, оскільки працюємо на перспективу заради розвитку українського екскурсійного мистецтва.

С.П. — Якщо екскурсовод не знатиме технологічного процесу створення екскурсійного продукту, не допоможе й туристична поліція. Насамперед потрібно відродити українську екскурсійно-методичну школу, яка, за відгуками фахівців, була однією з найкращих у світі. По-друге, внести зміни до державного «Класифікатора професій» (ДК 003-95), який констатує, що професія екскурсовода «вимагає повної загальної середньої та професійної освіти чи повної загальної середньої освіти та професійної підготовки на виробництві». Хотілося б запитати у розробників цього класифікатора, чи були б вони задоволені екскурсією, яку їм провів би вчорашній школяр, що пройшов «професійну підготовку на виробництві»? Яка була б якість цієї екскурсії? Наприклад, у нас в інституті після ретельного відбору і тривалої підготовки максимум п’ятеро випускників, крім диплома, отримують ще й посвідчення про присвоєння кваліфікації «екскурсовод». І ми відповідаємо за кожен такий виданий документ.

— Якими, на ваш погляд, повинні бути першочергові кроки з відродження інтересу до екскурсій, які, до речі, не просто навчають, а ще й виховують таке не зайве сьогодні почуття патріотизму?

Г.Н. — Ставити питання, щоб уся програма навчання у школі, з першого по останній клас, була пронизана екскурсійними програмами. Затим виникне потреба в екскурсоводі. До речі, якщо уважно прочитати діючу освітню програму, там цілком можна побачити місце екскурсійної роботи.

С.П. — Скажімо, 14 квітня у 7-б класі конкретної київської школи шість уроків. Серед цих шести уроків є й урок історії, на якому йтиметься про гетьманів. Невже у рамках цих уроків не можна організувати екскурсію до Музею гетьманства? А наступного разу естафету прийме урок біології чи літератури, і ще цілий ряд предметів може забезпечуватися й екскурсійними методами, аж до виробничих екскурсій. І не потрібно на це виділяти багато днів — достатньо кількох на початку й наприкінці року та ще день-два для однієї подорожі чи краєзнавчо-туристичного походу…

Г.Н. —Найкращими екскурсоводами попервах стануть самі викладачі. Збираючи гербарій, учителька розповість про рослини тощо. Між іншим, екскурсоводами в основному працювали позаштатно, в першу чергу вчителі, інженери, медики.

Олег КОЛЯДА — Щоб розворушити, підняти сьогоднішнє молоде покоління, походи, поїздки вкрай потрібні. Але батьки переважно неплатоспроможні. Сьогодні замовлення екскурсійного автобуса «Ікарус» або «Неоплан» обійдеться у 4 грн. кілометр. Можливо, варто подумати про пільги на транспортні перевезення туристів-школярів чи для турфірм, які обслуговують учнів?

Патент на досвід

— Екскурсовод — перш за все ерудит чи людина, яка безмежно любить свою країну?

Г.Н. — Самої любові мало. Хіба металург не повинен любити свою країну? Екскурсовод — це еліта туризму, найінтелектуальніша складова його кадрового корпусу. Йому потрібні неабиякі знання. До речі, не кожен академік без навичок розробить екскурсію. А ось навчений студент — так.

— Чи патентуєте ви свій екскурсійний продукт? Власне, це інтелектуальна власність…

С.П. — Навіть не переймаємося цими питаннями. Скажімо, підготували ми оглядову автобусну екскурсію по Києву. Одержали на неї авторське право, і що... після нас уже ніхто не має права аналогічну розробляти? А якщо в нас погано вийшло? Здоровий глузд підказує, що авторське право в екскурсійній справі — річ не обов’язкова. Навпаки, ми своїми розробками ділимося — вони доступні будь-кому в інститутській бібліотеці. Зробите краще — ми у вас повчимося.

Згідно з «Міждержавним стандартом на туристсько-екскурсійне обслуговування», введеним у дію 1 січня 1997 року, результатом створення екскурсійного продукту є технологічна карта, контрольний текст, матеріали «портфеля екскурсовода», схема траси маршруту автобусної екскурсії. І якщо з цього списку на щось і отримувати авторське право, то це на визначальний документ — технологічну карту. Оскільки вона — методичне підґрунтя й інструментарій підготовки та проведення будь-якої екскурсії.

— Чи регулює якість екскурсій такий природний чинник як ринок?

С.П. — Останнім часом почав регулювати. Але недостатньо. Бо, скажімо, якщо пан Іваненко в якомусь місті погано проводить екскурсію, то кращого там все одно немає. У курортних місцях, де вибір більший, турист часто «ведеться» на краще оформлений стенд і на нижчі ціни. Це вже потім розбереться щодо неякісного продукту…

— Можливо, допоможе в цьому плані організація всеукраїнського конкурсу на кращу екскурсію?

С.П. — Так, бо це один із засобів відродження славетної української екскурсійно-методичної школи. Ми й оголошуємо їх. Спочатку в масштабах Києва. А два роки тому провели перший у масштабах України. Люди присилали свої екскурсії. Різного рівня — були серед них такі, що скидаються на студентську контрольну, а були й прекрасні. Дуже цікаві екскурсії переможців із Полтави, Євпаторії, Львова, Кременчука і Ялти — де існують екскурсійні школи. Виділили зі своїх коштів і грошові премії — невеликі, правда, бо інститут наш небагатий. Хоча, власне, це справа держави.

Та навіть якщо держава нас і не підтримає, нинішнього року з 1 січня ми знову оголосили — вже другий — Всеукраїнський конкурс на кращу тематичну екскурсію. Матеріали і документи чекаємо до 15 вересня. До складу журі входять представники Державної служби туризму і курортів, Інституту туризму ФПУ, фахівці та науковці.

До активізації екскурсійного руху значною мірою долучаються й громадські організації, передусім такі як Полтавська та Київська ліги екскурсоводів і нещодавно створена Всеукраїнська спілка екскурсоводів.

— Яка на сьогодні кількісна потреба в екскурсоводах?

С.П. — Як на мене, чим більше — тим краще. При відновленні системи шкільних екскурсій і з охопленням екскурсіями всіх категорій населення — тисяч 8—10 для початку буде достатньо. Наразі маємо в Україні сотень зо три штатних екскурсоводів. Наприклад, у штаті столичних турфірм їх одиниці. Є на постійній роботі екскурсоводи у курортних центрах — Трускавці, Моршині, Східниці, Ялті, Миргороді та ін. У середньому екскурсоводам сьогодні — 58—64 роки. Це золотий фонд Києва та вітчизняного туризму. Але вік…

— Хто прийде на зміну? І скільки часу її треба готувати?

С.П. — Раніше на курси підготовки екскурсоводів приймали осіб, як правило, з вищою освітою і за 288 навчальних годин готували фахових екскурсоводів. Нині на курсову підготовку екскурсовода відводиться понад 1000 годин, але прийти на курси може навіть сімнадцятилітня особа відразу після школи. На нашу думку, у такий спосіб підготувати екскурсовода-ерудита неможливо. Тому доцільно поновити курсову систему підготовки екскурсоводів на базі вищої освіти. І за десять років буде підготовлено тисячі кваліфікованих екскурсоводів.

Г.Н. — Раніше в різних куточках України діяло 60—80 курсів підготовки екскурсоводів, які щорічно випускали понад тисячу фахівців екскурсійної справи.

С.П. — Сьогодні в Україні багато людей із вищою освітою, справжніх інтелектуалів, не байдужих до своєї країни, її історії та культури, поневіряються у пошуках роботи й підробітку. Вони могли б пройти підготовку на курсах екскурсоводів і нести в широкі верстви українства потрібну й корисну інформацію, підвищувати освітній рівень населення, сприяти зростанню патріотизму та національної свідомості. Але за 1000 годин навчання потрібно сплатити понад 4 тис. грн. Не у кожного вчителя чи безробітного вони знайдуться. Якщо проводити курсову підготовку екскурсоводів на базі вищої освіти, тоді можна буде і вчитися лише 288 годин, і платити — близько 800 грн. А вже методистів та менеджерів екскурсійної діяльності, екскурсознавців має, звичайно, готувати вищий навчальний заклад упродовж 4—5 років.

— Статистика щодо середнього віку працюючих екскурсоводів доволі сумна. Чи є шанси на помолодшання рядів?

С.П. — За попередніх 15 років у молодого покоління сформувалося хибне уявлення, що екскурсовод — це не еліта туризму, а такий собі обслуговуючий персонал, праця якого непрестижна, непочесна і до того ж низькооплачувана. Щоб повернути престиж професії, потрібен комплекс дій — коли рік за роком, крок за кроком почнуть змінювати, у тому числі й ЗМІ, не кажучи вже про школу, ВНЗ, державу, суспільство в цілому, ставлення до екскурсовода як до особистості та професіонала. Коли прийде розуміння, що це просвітник, вихователь, педагог.

Повага зовнішня починається із самоповаги

С.П. — Кожна розвинена у туристичному плані країна починала розбудову туристичної галузі саме з розвитку внутрішнього туризму. І мушу сказати, що зойки з приводу буцімто загибелі нашого внутрішнього туризму безпідставні. Ви б побачили, який наплив туристів улітку в будні дні у Підгірцях та Олеську, Чернігові та Золочеві! Перспектива є.

На робочій нараді під головуванням віце-прем’єра В.Кириленка і за участі міністра культури і туризму І.Ліхового, що відбулася у Батурині, наш інститут презентував «Основні тематичні напрями туристично-екскурсійних маршрутів України». Серед напрямів — «По давньоруських містах», «Козацькими шляхами», «Гетьманські столиці», «Святими місцями України» «Палацово-паркові ансамблі», «Тарас Шевченко — великий син України», «Літературна Україна», «Народне мистецтво України», «Відпочинок в українському селі», «Античні міста Північного Причорномор’я», «До витоків трипільської культури», «Крим туристичний», «Маршрути активного туризму». З кожного цього напряму можна напрацювати десятки і сотні маршрутів. А тоді, звичайно, будуть і шляхи будуватися, й інфраструктура розвиватися.

— Що потрібно на цьому етапі від держави?

О.К. — Створити правила гри у сфері туризму. Зрозумілі, послідовні, недвозначні. Більш нічого не потрібно. Ніяких функцій контролю. Зняти 20 відсотків ПДВ на в’їзний туризм, щоб іноземний турист нас не жахався і не їхав за меншу ціну дивитися піраміди. Щоб ціноутворення в наших готелях було хоча б на рівні європейських... І тоді багато іноземних туристів поїдуть до нас.

Не так складається, як гадається

— У залученні іноземних туристів екскурсоводи могли б відігравати значну роль.

С.П. — Не тільки могли б, а й чимало роблять для того, щоб задовольнити найвишуканіші смаки найвибагливіших іноземних туристів у якісному екскурсійно-інформаційному продукті про нашу країну. Іноді це доволі непросто. Зокрема, коли заходить мова про розвиток в’їзного туризму, часто-густо, як головний аргумент, із високих трибун звучить одна й та ж теза: Україна надзвичайно багата унікальними пам’ятками історії та культури. Ніхто й не заперечує. У нас справді налічується понад 170 тис. історико-культурних об’єктів. І всі вони для нас є надзвичайно цінними, а іноді й священними реліквіями. А ось щодо цінності та привабливості для іноземців — давайте розберемося. У них свої смаки й уподобання. Ну не бажає пересічний іноземний турист оглядати пам’ятники Леніну та іншим більшовицьким вождям, яких у нас тисячі, без особливого інтересу оглядатиме пам’ятки у вигляді гармат, танків, літаків та інших зразків військової техніки, встановлених на постаментах. Тому розробляти пізнавальні маршрути для іноземних гостей надзвичайно складно. Фахівці туризму визначили близько восьми тисяч історико-культурних та природних пам’яток, що є атрактивними — тобто привабливими для закордонних туристів. Саме їх передусім можна й потрібно включати в екскурсійні маршрути.

О.К. — Для нас Світязь — унікальне озеро, для американців — звичайне, бо у Сполучених Штатах таких озер сотні. Але американцям — громадянам молодої в архітектурному сенсі країни — цікаві наші споруди ХІ—ХІІІ ст. Іноземців важко здивувати музеями, проте їх зацікавлять самобутні експозиції національних музеїв — українського образотворчого та прикладного мистецтва, української ікони, архітектури та побуту під відкритим небом та ін.

С.П. — Чи зацікавить пересічного європейця трипільська культура так, як цікавить нас, українців? Певно що ні. Проте в кожній європейській країні знайдуться науковці й аматори історії та старожитностей, які здатні поцінувати нашу спадщину і які захочуть на власні очі побачити залишки поселень та пам’ятки Трипілля. А з усієї Європи на цей тур набереться не один десяток груп. Сформується кілька груп, скажімо, шведів, які захочуть пройти місцями Карла ХІІ в Україні, або англійців, яких зацікавить Кримська війна. Когось приваблять пам’ятки природи чи музейні реліквії, а хтось приїде на могилу загиблого пращура. Тому нагальною стає потреба готувати й просувати на світовий ринок туризму спеціалізовані програмні тури для різних категорій іноземних туристів.

О.К. — І слід мати на увазі, що суто археологічних, суто етнографічних турів узагалі не існує. Навіть ті ж археологи, які куплять спеціалізований тур на розкопки в Криму чи поселень трипільської культури, обов’язково захочуть ознайомитися з нашою культурою в цілому — поїдуть на оглядові екскурсії, відвідають музеї та театри.

Г.Н. — Навіть невіглас знає, де знаходяться піраміди, і мріє їх побачити. Україна — так склалося історично — не Єгипет і не Туреччина. Пірамід не має, у Криму купальний сезон триває два, у кращому разі — три місяці. Тож чи варто сліпо копіювати єгипетський досвід або будувати українську Анталію на Кримському узбережжі? Економічно невигідно. На чому ж ми можемо виграти? На транзиті і все-таки на своїй історико-культурній спадщині...

С.П. — І ще одне. Потрібно нам уже позбутися ілюзій щодо місця та ролі України у світовому туристичному процесі. Сьогодні, на жаль, наша країна не є туристичною Меккою для іноземців. Варто це визнати й наполегливо працювати на реальне перетворення її на стабільну, середньої руки розвинену туристичну державу. І якщо через десяток років Україна замикатиме тридцятку найрозвиненіших у туристичному плані країн — це буде чудовим результатом і справжнім проривом на міжнародний туристичний ринок.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво