І на «Ялті» будуть яблуні цвісти

На Південному узбережжі Криму — в Ялті — завершився 8-й міжнародний кінофестиваль. Головний приз — «Велике золоте яблуко» — здобув російський фільм «Плюс один» режисера Оксани Бичкової. А «найкращим режисером» на форумі «Кіно Ялта 2008» названо Романа Балаяна за його останню роботу «Райські птахи». Цей фест покликаний зміцнювати дружбу народів. Зокрема російського і українського — у галузі кіно. Та оскільки останні політичні аномалії впливають і на «найважливіше з мистецтв», то деякі українські творці іноді скаржаться, ніби їм стало надходити менше замовлень з країни березового ситцю.

З одного боку, те, що менше замовлень з Білокам’яної, — дуже навіть добре. Для мистецтва зокрема. Бо тоді наші багатоверстатники й серіальники заощадять свої творчі потенції, можливо, для якихось більш глобальних творів, а не для безглуздого ТБ-муві.

З іншого боку, ці люди вже просто звикли заробляти на дурницях шалені й невмотивовані гроші. Тепер і побоюються, що Путін перекриє не тільки газову трубу, а й золоті джерела їхнього кінодоходу. Не виключено.

Проте в Ялті російська і українська делегації демонстрували повну й остаточну взаємозакоханість. Головою журі був Павло Чухрай, режисер «Злодія» і «Водія для Віри», син геніального Григорія Чухрая («Балада про солдата»), життя котрого тісно пов’язане з Україною. До журі від України ввійшли телемодель Олексій Дівєєв-Церковний, актриса Ольга Сумська і президент Асоціації продюсерів України Олексій Сєрков. Росіян представляли, крім Чухрая, знамениті режисери Бахтієр Худойназаров і Георгій Шенгелія. Останній хоча й грузин, але в дужках зазначено — Росія.

Фестивальні церемонії також не оминули мотивів дружби. Режисер Олексій Агранович придумав спеціальний символ відкриття форуму. Ним стала російська береза, на якій ростуть яблука з довженківського саду. Образ, звичайно, злегка двозначний, якщо згадати вербу, на якій росли груші. Але пан церемоніймейстер переконаний у протилежному: «У кіно все можна — навіть склеїти розрізане яблуко... Адже це спільне яблуко — радянський кінематограф, який об’єднував українців і росіян».

Посильну ношу у справі організації форуму взяла на себе Асоціація продюсерів України. Вона ж координувала й питання, пов’язані з показом наших фільмів у конкурсній програмі. З українських картин до цієї обойми ввійшли ті самі назви, які були заявлені на всіх інших кінофестивалях країн близького і далекого зарубіжжя — іншого просто не дано. Це — «Райські птахи» Романа Балаяна, «Ілюзія страху» Саші Кирієнка (за мотивами книжки О.Турчинова), «13 місяців» Іллі Ноябрьова (за мотивами начебто «Живого трупа» Л.Толстого і за гроші Е.Прутника), «Прикольна казка» Романа Ширмана, створена разом із прибалтами.

Перемога російського фільму «Плюс один», судячи з усього, не дружній реверанс великому братові, а об’єктивна оцінка «добре зробленої картини». Добре, але не відмінно. Таких картин узагалі останнім часом обмаль. Фільм Бичкової, творця молодіжної прогулянкової стрічки «Пітер-FM», на перший погляд, апелює до пам’яті інтелігенції, якій до душі розумні мелодрами про розумних і не дуже щасливих людей, колись оспіваних Рязановим, Данелією, Криштофовичем. У картині з’єднуються дві протилежності як частина єдиного цілого. Вона — перекладач Маша (у цій ролі дивовижно талановита й злочинно незатребувана в кіно акторка театру Петра Фоменка Мадлен Джабраїлова). Він — лялькар Том (Джетро Скіннер). Між не дуже молодими людьми виникають «труднощі перекладу». Головному героєві потрібний персональний перекладач, а головній героїні — незрозуміло що... Дві ці частинки впродовж фільму й наближаються одна до одної. Як і годиться, «негарна», але розумна — помалу розкривається. Як і годиться, лялькових справ майстер — не тільки мастак в іграшкових забавах. Крім пред’явленої демонстративної «якості» (начебто й нема до чого присікатися в картині), є в ній і одна — але головна — вада... В інтелігентських мелодрамах такого роду бажано, щоб глядач час од часу дивувався якимсь несподіваним метаморфозам і парадоксам, які відбувалися б із героями. А тут дивуватися немає чому. Усе піде за планом. І цей «план» — найголовніша вада... У мистецтві, якщо ми про нього ще пам’ятаємо, планове господарство ніколи не доводило до добра і не було прерогативою людей творчих професій.