Художник у тумані. Юрій Норштейн: «Не хочу мати з Росією жодних взаємин… Незабаром там навіть Путін радитиметься із Ксюшою Собчак щодо питань культури» - Культура - dt.ua

Художник у тумані. Юрій Норштейн: «Не хочу мати з Росією жодних взаємин… Незабаром там навіть Путін радитиметься із Ксюшою Собчак щодо питань культури»

19 жовтня, 2007, 13:49 Роздрукувати Випуск №39, 19 жовтня-26 жовтня

Абсолютний геній — інших характеристик для Юрія Норштейна, гадаю, годі й шукати. Художник, чию «Ка...

Абсолютний геній — інших характеристик для Юрія Норштейна, гадаю, годі й шукати. Художник, чию «Казку казок» (1979 р.) Академія кіномистецтва разом з АСІФА-Голлівуд визнали «найкращим анімаційним фільмом усіх часів і народів» ще 1984 року, останнім часом опинився ніби осторонь «магістрального процесу». Він закінчує книжку. Завдяки одному банку має можливість працювати на студії. І все ніяк не завершить свою легендарну «Шинель» за Гоголем. Напевне, час іще не настав? Адже сьогодення Норштейна відверто не тішить. Він суворий до нього, суворий, дуже критичний — іноді просто нещадний… І навіть в ексклюзивному інтерв’ю «ДТ» заявив, що в Росії заробляє копійки, а основний його прибуток — тільки лекції за кордоном.

— Юрію Борисовичу, ви досить давно зайняли жорстку позицію, категорично засуджуючи комерціалізацію анімації (і кінематографа загалом). Але ж можна знайти і якісь позитивні сторони в усьому цьому «періоді накопичення»?

— Позитивна сторона в тому, що ці часи змушують людину бути активнішою. Автори навчилися метикувати, стали більш виверткими. Проте для творчої людини це згубно.

— Але ж і в ці важкі смутні часи багато кінематографістів не просто живуть, а процвітають — знімають що хочуть, досягають успіху, визнання. Зокрема і в авторській ніші.

— Чи є випадки авторських фільмів без спроби компромісу? Напевно, є! Тільки я таких не знаю. Якщо ж казати про ігрове кіно, то найгучніший успіх останнього часу дістався Спілбергу. Наприклад, його «Списку Шиндлера». Кажуть, що цей фільм поєднує художню висоту та комерційний успіх. Але це американське бачення. Для них це — результат сам по собі. На мій погляд, цей результат посилений самою історією. Справжньої висоти в сенсі відкриттів у фільмі немає! Зрештою, якщо ми тільки цими мірками почнемо судити про творчий рівень, як тоді бути з Матісом, котрого я часто люблю цитувати: «Художник вимірюється кількістю нових знаків, які він увів у мистецтво». А там, повторюю, відкриттів немає! Мабуть, тільки Чапліна назву — у нього є художня висота й абсолютний комерційний успіх.

— Припускаю, що ви не дуже високо оцінюєте, скажімо, «Льодовиковий період» чи «Шрека»... Та либонь хоч щось радісне іноді відбувається у світі анімації?

— У мене погляд на новизну і творчу індивідуальність досить простий. Кожна людина неповторна, і, якщо ця неповторність буде там, на екрані, вона й стане певним творчим досягненням. Звісно, сюди ж треба додати талант, уміння глибоко переживати, бачити деталі, плюс уміння показати власне ставлення до того, що відбувається. Можна назвати ще з десяток причин, через які людина в принципі має право реалізувати себе саме в цій сфері. Та хіба нині ми можемо назвати щось рівне тому, що створив Дісней? Він створив власну «державу». Він своїм генієм і, звісно ж, надзвичайними здібностями зміг перетворити свій внутрішній світ на певний різновид держави! Притому він умудрявся вкладати гроші в проекти, які приносили дохід. І це були досить цікаві проекти. Пам’ятається, він знаходив можливість давати гроші й іншим режисерам, аби ті могли реалізувати свої музичні задуми. Та вони йому грошей не принесли, зате принесли славу. Він умів передчувати й поєднувати. Але ми нині не можемо «поєднувати», бо треба спочатку створити цю державу, щоб у ній можна було створювати фільми. Для цього потрібні інші умови. Має бути поступовість руху, яка супроводжувала б розвиток капіталізму в усіх країнах. У нас цього немає! У нас усе — злодійським шляхом. От чому з огляду на це я не вірю, що в нинішніх економічних умовах можна створити шедевр. Тут кожен б’ється сам по собі, поодинці.

— Проте є приклад студії Олександра Татарського, коли нехай не все, але багато чого вдалося?

— Те, що вдалося створити Татарському, — випадок унікальний, але він же й надірвався на цьому. Він величезну енергію затратив. Хоча я не можу сказати, що його студія побудована виключно на комерційному обороті. Йому все-таки держава допомогла. Звісно, були і з його боку якісь вливання, завдяки яким вдалося всередині цієї студії робити індивідуальні фільми. Татарський поєднав у собі режисерське бачення і комерційну менеджерську жилку — це неабияка здатність, але й неабияка відповідальність.

Проте «Пілот» смішно порівнювати з «Діснеєм». Діснеївську державу можна порівняти тільки зі студією «Союзмультфільм». А це була велика дер­жавна студія. І ми всі працювали за державні гроші. І тому не сушили собі голову, де б їх дістати.

До речі, тоді до Сашка і при­йшла слава. Це було ще за радянської влади. А гроші він одержав, уже маючи ім’я. І невідомо, як би за інших умов склалася його доля. Я здивувався, коли після його смерті в російській пресі з’явилося: «Він був затятим борцем із комунізмом». Як на мене, ні з чим він не боровся. Та й узагалі з комунізмом не треба було б боротися, якби він пристойно розвивався за законами ним же писаними.

Інша річ, що біля керма опинилися ті, хто захотів загребти під себе все! Зокрема й людську свободу. На чому зламалася наша колишня країна — СРСР? На непомірних військових витратах і підтримці повстанських загонів. Ще не опубліковано ці цифри. Боюся, якби ми їх побачили, то здригнулися б. При всьому цьому не треба забувати, скільки коштів виділялося на розвиток науки, медицини, культури. Я іноді дивлюся на своїх колег... Вони намагаються приндитися, як це робив і Сашко Татарський, вигадавши затію зі студією. Поки сам не переконався, що вона існує буквально на межі фолу. Це як підневільна людина перебивається від зарплати до зарплати. Виплатять невчасно — крах. Хоча знаю, що «пілотівці» бралися за якісь комерційні речі для телебачення. Навіть одержували гроші, на той момент пристойні. Та я не можу визнати те, що вони робили, високою худож­ньою мовою.

— Російська анімація, між іншим, досить активно торує собі шлях у прокаті. Той-таки «Альоша Попович і Тугарин Змій»...

— Я в цьому процесі участі не беру, але чудово усвідомлюю, що в цьому сенсі немає пристойних ринкових відносин. Це в селянина з картоплею усе по Марксу. Посадив. Виростив. Продав. Виручив гроші. Є додана вартість. Є чим годувати сім’ю і на насіння на наступний урожай залишилося. У нас нічого такого не відбувається. Ми навіть не одержуємо гроші за фільми, які колись зробили і з яких стрижуть купони всі, крім авторів. Це ганьба — ті гроші, які видають за рік. Приміром, мої фільми досить часто демонструють по телебаченню. Ми разом із дружиною (вона художник) за рік на двох одержали шість тисяч рублів. На мою думку, це принизливо! Я від цих грошей письмово відмовився. Мої колеги кажуть: «Краще б одержав і віддав жебракам». Я ж хочу, щоб вони знали — це моя позиція. Сам я гроші зароблю — виступлю де-небудь із лекціями.

— Отже, лекції для вас нині — основне джерело доходу?

— Так. Тільки лекції за кордоном. У Росії я копійки заробляю.

— Важко повірити. У вас є ім’я. Не може бути, що нічого не пропонують. Ви, мабуть, зайняли якусь певну позицію — стосовно...

— Так, і моя позиція непримиренна. Я не хочу мати з Росією жодних взаємин. Я навіть почав себе ловити на тому, що кажу не «наша країна», а «ця країна». Народ для неї ніщо. Нині там котирується тільки Ксюша Собчак. І незабаром навіть Путін із нею радитиметься щодо питань культури. А подивіться, хто в Росії засідає в комітеті з культури! Вони там усі заможні й надзаможні. Що чи хто їх цікавить? Якщо вони дають гроші, то буквально на те, щоб вижити. А творчій людині потрібно більше — щоб творити.

— А російський аніматор Петров, який нещодавно здобув «Оскара»? Це виняток із правил?

— Йому просто пощастило. Йому ярославська влада побудувала студію. Він не сплачує оренду. Він у них національний герой. Міська знаменитість! Сидить собі тихо у Ярославлі, а на новий фільм йому підкинули японці,
2-й канал телебачення щось додав. Тож у Петрова все гаразд. У мене справи гірші.

— Ще 1981 року ви розпочали роботу над «Шинеллю» за повістю Гоголя. І, як відомо, всі в захваті від тих ваших ескізів. Але чому ж ідею досі не реалізовано?

— Це була не лише ідея. І там було що показати. У мене відзняті двадцять хвилин. Усе заглухло, щойно почалися «перетворення» в Росії. Багато хто досі не вірить, що я не зміг знайти гроші на продовження. 1990 року, коли нам на студії довго не платили зарплату й уже жерти стало нічого, нас підтримав Віктор Тінаєв, із яким ми потім потоваришували. Це була освічена людина. Він усерйоз займався літературою. Переклав «Слово о полку Ігоревім». Відвідував поетичні семінари Сельвінського. Та це рідкість, щоб у людині поєдналося і те, й це. Тінаєв загинув 1999 року. Потрапив у автокатастрофу. Подейкують, що її підстроїли...

Я ж хочу бути вільним і говорити те, що думаю. Для мене ліпша така позиція, ніж бігати на цирлах перед можновладцями. А вони ще на тебе дивитимуться примружившись: «Дати цьому чи не дати?» Це мерзенна система. Гроші дають слухняним посередностям. По-перше, такі їх повернуть, у вигляді відкоту. По-друге, дають тим, у кого немає власної позиції.

— Багато ваших колег виживали на рекламі. Для вас це було неприйнятним?

— Чому ж? Я займався рекламою. Але, повірте, це стільки часу забирає! За рік ми чотири реклами зробили. І справді вижили за рахунок них, але, загалом, це не вихід. Звісно, можна собі дозволити півроку займатися рекламою, але щоб заробити бодай на рік, щоб якийсь час не думати про гроші. Та й тут немає жодної економічної очевидності. Ти витратив гроші, й вони паралельно йдуть із прагненням творчих сил, але в результаті ти знову приходиш із невеликим наваром. Тепер одиниці здатні зберегти себе. Сподіваюся тільки, що ще працює закон, який вищий за політику. Це закон генетичної сталості. Гадаю, ми виживемо, поки ще не сягнули дна. Ми ще відчуваємо, переживаємо. Щось нам не дає заснути.

— У програмі фестивалю «Крок» помітно побільшало анімації з розпачливими мотивами смерті. Це випадковість?

— А куди ж подітися? Твоє власне зникнення — постійне питання. Жодна релігія від смерті не врятує. Раніше була іронія, уїдливість, тяжкість від заглядання «туди». Хоча гра з питанням смерті є так само огидною, як і бажання не звертати уваги на це питання. Тематика фільмів справді змінилася. Вони стали більш філософськими й ліричними. Так і має бути. Мистецтво має служити останнім відтинком, тим, до чого ти дійшов у результаті міркувань. Пригадайте фільм Назарова «Жив собі пес». Це веселий фільм? Та водночас це й сумний фільм!

— Відомо, що ви не є прихильником комп’ютерної анімації. А що саме вас відвертає від неї?

— Можна в короткі терміни зробити легкий фільм. Швидко заробити. Та, як на мене, не треба в цьому разі мультиплікацію виділяти в окрему сферу, не пов’язану з узвичаєними цінностями. Мені це прикро. Я саме й намагаюся віднайти паралелі із загальнокультурними цінностями. Є поняття «ручна праця» й «конвеєр». Досить прочитати три рядки Басьо із сімнадцятого століття, аби зрозуміти, що ми не прогресуємо порівняно з тим, що було створено тоді. Мені здається, що ми вкладаємо неправильний зміст у поняття «прогрес у мистецтві». Незабаром має вийти моя книжка, яку допоможе випустити Ощадбанк Росії. Цей самий банк допоміг мені зі студією (принаймні поки що є де працювати...) До чого я це згадав? До того, що президент банку — людина освічена. Він дивиться кіно, читає книжки, може відрізнити хороший фільм від поганого. Звідси мій висновок: біля економічної влади має стояти освічена людина. Якщо ж вона сама неук, то мають бути хоча б грамотні референти, здатні підказати, що є істинним, а що мнимим, де справжнє, а де підробка.

Із досьє

Юрій Норштейн народився 15 вересня 1941 року в селі Андріївка Пензенської області, коли його батьки перебували в евакуації. Виріс у Москві, в Мар’їній Рощі. Закінчив дворічні курси мультиплікаторів, 1961 року влаштувався на кіностудію «Союзмультфільм». Як художник-мультиплікатор працював із відомим режисером Іваном Івановим-Вано. Спеціальної вищої освіти не має, тому багато років йому не довіряли самостійно робити мультфільми. В анімації Норштейн використовує спеціальну техніку багатоярусного перекладання зображення, що надає мультфільмам ефект тривимірності, і геть відмовляється користуватися анімаційною комп’ютерною графікою. Протягом багатьох років він працює разом зі своєю дружиною, художником-мультиплікатором Франческою Ярбусовою і оператором Олександром Жуковським. Фільмографія: 1968 — «25-те, перший день», (разом із Аркадієм Тюріним); 1971 — «Битва при Керженці» (разом із Іваном Івановим-Вано); 1973 — «Лисиця і заєць»; 1974 — «Чапля і журавель»; 1975 — «Їжачок у тумані»; 1979 — «Казка казок»; 2003 — «Зимові дні». Нечисленні фільми майстра принесли йому десятки найпрестижніших нагород на різних міжнародних кінофорумах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво