ХУДОЖНИК, ЯКИЙ 20 РОКІВ У ПІДВАЛІ МАЛЮВАВ НАШУ ІСТОРІЮ

Нині у Львові функціонує виставка, яку відвідали понад 500 тисяч чоловік з усіх регіонів України. За кількістю поціновувачів мистецтва, які побували на ній, її можна, як на теперішній час, сміливо заносити до «Книги рекордів Гіннесса».

Напевно, якихось 20—25 років тому таке і не снилося львівському художнику Володимиру Липовому. Скромний і мовчазний, він не жадав гучної слави, не намагався «застовпити» своє ім’я в картинах «на потребу дня» або, навпаки, проповідуючи якісь супермодерністські напрями в художній творчості. Він малював для душі. Його героями були лицарі, повстанці-гайдамаки, козаки-запорожці, письменники-будителі, вчені-просвітники, оборонці, співці рідної землі, святої волі, носії народної правди й честі. Це — Данило Галицький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Петро Могила, Богдан Хмельницький, Григорій Сковорода, Іван Мазепа та багато інших. Народжувалися полотна після кропіткого і натхненного вивчення матеріалу в архівах, бібліотеках, музеях. Усього було створено 150 картин, частину з яких уже придбали для своїх експозицій музеї в Україні та за кордоном. Сьогодні все це надбання поділено на відповідні цикли: «Київська Русь», «Герби земель українських», «Гетьмани України», «Діячі історії та культури».

Але для того, щоб надбання побачило світ, знадобилося 20 років, а зберігалися ці величезні за розмірами полотна там же, де й писалися, у підвалі, і були представлені лише невеликому колу друзів митця. Тоді про багато речей годі було й заїкатися, не кажучи вже про те, що більше ста полотен, присвячених далекій історії України, не потребував жоден із можновладців. Однак і після проголошення Україною незалежності Володимиру Липовому доводилося несолодко зі своєю спадщиною, хоча, здавалося, стрепенулася національна самосвідомість, ми починали смакувати свою історію.

— Хоч як намагався, я не зміг організувати персональної виставки, — розповідає художник. — І раптом несподівано зустрівся з Анатолієм Мацневим, президентом фірми «Турист», великим шанувальником і мистецтва, і Львова. Побачивши мої картини у майстерні, він сказав: «Це мають бачити люди...» А невдовзі Анатолій Максимович допоміг організувати і мою першу персональну виставку. Тоді все й почалося. Потім мене запросили до Києва, у «Народний дім». Саме там народилася ідея показати картини, об’єднані під назвою «Україна в серці», в усіх регіонах України.

І коли Володимир Липовий привіз свою виставку до Харкова, де проходили дні Львова, він сам здивувався кількості людей, котрі побували на ній протягом місяця. І так — у кожному місті, області, де експонувалися картини. Наприклад, у запорізькій міській газеті в рецензії на виставку творів львівського митця було написано: «Колосально, і більше немає слів...».

Вже в перший момент експозиція приголомшує, дивує, може, навіть тисне на тебе, адже полотна — величезні. І всі «напоєні» якоюсь дивовижною енергією та динамікою. Буйство барв у незвичному поєднанні. І все дуже монументально.

— Твори цього художника, ввібравши в себе традиційні риси мистецтва Західної України ХХ століття, переосмислилися у його свідомості в якомусь калейдоскопі і набули абсолютно нових, небачених досі граней, — сказав народний художник України Дмитро Крвавич. — Його образне мислення — це філософська заглибленість, епічність і романтизм. Але всі ці риси постали перед нами в сучасних, модифікованих через нетрадиційний творчий спосіб мислення формах.

На великих трейлерах Володимир Липовий і його добровільні помічники перевозили картини (у важких рамах і під склом) з одного міста в інше, з однієї області — в іншу. Це була титанічна праця. Митець упродовж цих років посивів. Нерідко експозиція монтувалася вночі, адже на ранок було призначено відкриття виставки. І так тривало більше п’яти років. Сьогодні картини художника Липового у Львові, у його рідному місті, з якого почався їхній тріумфальний шлях.

І ще одна виставка, пов’язана з нашою історією, неповторною архітектурою та красою рідного краю, функціонує у Львові. Це виставка львівського художника Олександра Крохмалюка, і вона присвячена рідному місту. Більшість полотен Олександра — освідчення в любові своєму Львову, його неповторності, його непоясненній і всепоглинаючій аурі. Може, тому всі картини митця просякнуті особливим світлом, висвітлені зсередини і сприймаються зовсім не так, як твори інших майстрів пензля, котрі багато й охоче малюють Львів. У картинах Крохмалюка ми справді «провалюємося» в імпресіонізм світла, а давно відомі й улюблені куточки стародавнього міста виявляються по-новому, розкриваються цікавіше і стають ближчими. Як сказав хтось із відвідувачів виставки, творчість митця — це ліки для стомленої душі. Картини справді дають заспокоєння. Художник пише густими мазками, нерідко шорсткими згустками, але, попри все, «мова» ця завжди залишається на полотні життєствердною, емоційною і глибоко переконливою. Олександр Крохмалюк любить вести діалог із довколишнім світом сам на сам...