Хто винуватий? - Культура - dt.ua

Хто винуватий?

1 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 1 липня-8 липня

Деякі романи англійських і американсь ких письменників, що з’явилися в них на батьківщині років 10...

Деякі романи англійських і американсь ких письменників, що з’явилися в них на батьківщині років 10 тому, описують дуже непривабливу модель суспільного життя: реклама, телебачення, кіно й злочинність взаємопроникають, просочуючи одне одного, формуючи нову силу соціального впливу — засоби мас-медіа з кримінальним душком. У романах викриттям «злочинів» сучасних засобів масової інформації займаються справжні злочинці. Нам пропонують три типажі: рекламник, що кається, експериментатор-художник, безпринципний працівник мас-медіа та романтичний парія — злочинець-обвинувач, рейтинги котрого стрімко зростають.

Події роману американського письменника Д.К.Фауста «Дияволи Фермана» розгортаються в нашому недалекому майбутньому. Автор у дусі Хольма ван Зайчика розповідає про існування СМД (Союзу монгольських держав), переконує, що білоруські фільми беруть по три «Оскари», що є терористи з групи захисту тварин, що вже доведено — інопланетян не існує, нетрадиційна сексуальна орієнтація — це пережитки, вже створені технології продовження життя й усе так само здрастує велика Америка, яка вижила, щоправда, за рахунок освоєння ринків третього світу. Головний герой — керівник творчого відділу найбільшої рекламної корпорації «Пембрук-Холл», Боддеккер, мріє у своєму техногенному світі майбутнього про затишний будинок, сім’ю, красиву дружину. Всі ці прості й найважливіші людські радості знаходяться від нього на відстані витягнутої руки, та... спочатку треба заробити трохи грошей.

В один не дуже прекрасний день керівники рекламної корпорації повідомляють, оскільки загострилась конкуренція, про прийдешній кінець світу, а значить, про те, що конче потрібно змінювати стратегію компанії. Всім співробітникам дається настанова — не досить просто розповісти про товар, «завдання реклами — змусити людей захотіти цей товар, побажати його всією душею, божеволіти за ним»! Саме цим принципом мають надихатися кріейтори, роблячи ролик для чудесного прального порошку однієї відомої фірми «Світ нанотехнологій».

Головними діючими особами ролика, придуманого Боддеккером, мають стати члени вуличної банди. Оскільки рівень злочинності в Америці майбутнього колосальний, то такий сюжет у рекламі буде близький і зрозумілий кожному громадянину. А запросивши на зйомку справжню банду, Боддеккер у такий спосіб рятує своє життя, тому що якось, необережно попавши в руки «Дияволів Фермана», він зумів уникнути смерті, пообіцявши зняти їх в одному зі своїх рекламних роликів.

Пропозицію взяти на головні ролі «непрофесійних кваліфікованих» акторів зустрічає в глави компанії гаряче схвалення. Прораховуючи ефективність такого ризикованого кроку, «старійшини» корпорації дійдуть висновку, що навіть у випадку провалу, вони створять собі рекламу епатажністю й скандальністю, а також набудуть публічності. Адже вся історія розвитку фірми «Пембрук-Холл» — це скандальна популярність. Шляхетною мотивацією настільки нетрадиційного маркетингового кроку для чутливих натур став порятунок знедолених суспільством людей наданням їм роботи.

Як і слід було очікувати, члени вуличної банди не мають наміру поводитися на зйомках як слухняні діти — вони влаштовують бійку, яку розторопний режисер знімає на камеру й збирається використати при монтажі ролика. Ніякий актор не зможе бути реальнішим реальності — пояснює він. Треба віддати належне нашому героєві — він виступає проти використання справжніх сцен насильства в рекламі, але представники мас-медіа й керівництво компанії швидко його переконують.

Нова реклама зі своїм завданням справилася — продаж зріс, пральний порошок опановує розумом людей. При цьому розкручувалися не тільки нова марка порошку, але й нові імена — бренд банди «Дияволи Фермана». Тому на такому етапі рекламної кампанії керівництво агентства пропонує «хлопчикам» на дуже вигідних умовах працювати тільки на «Пембрук-Холл», адже справжня вулична банда — це надто цінний товар, щоб від нього відмовлятися. У такий спосіб завершується процес асиміляції компанії зі злочинним світом.

Сюжет роману — це реалістично й просто описана успішна рекламна кампанія. Шкода тільки, що члени вуличної банди виявилися персонажами з категорії романтичних знедолених. Вони, звичайно, під гарячу руку й кістки переламати можуть, і зграєю ходять, але... один із них музикант, інший — синок багатих батьків, який утік із дому, ну а сам Ферман — справжній справедливий керманич, котрий зав’язав би з вулицею, якби знайшов справжню дівчину, та й живуть вони в напівзруйнованій церкві — одне слово, відпалі янголи! А рекламний бізнес і мас-медіа виступають у ролі «акули імперіалізму», такою собі величезною бандою, що поглинає дрібнішу рибку.

Варіант того, як можуть розвиватися стосунки між «співробітниками»-бандитами й представниками мас-медіа, показано в романі «Попкорн» Бена Елтона, прозаїка, сценариста та комедіографа, одного з модних англійських письменників, якого найбільш читають, із кількома книжками якого — «Дзвоник із минулого» і «Смерть за склом» — ми вже мали можливість познайомитися.

Улюблені теми режисера Брюса Деламітрі, головного героя твору, — вбивство й секс (близько 60 злочинів на фільм). Більшість глядачів таке видовище, та ще й приправлене «чорним» гумором, заводить, але дехто — церква й матері вбитих дітей (група «Матері проти смерті») — обвинувачують митців у причетності до ситуації в кримінальному світі, що все більше загострюється. На їхню думку, кіно насильства надихає людей на вчинення злочину. Режисер же парирує: мистецтво лише відбиває проблеми суспільства, і провина за вчинення злочину лежить тільки на самих злочинцях. Якщо суспільство — на межі кризи, і в цьому терміново потрібно кого-небудь обвинуватити, воно шукає козлів відпущення, якими виявилися працівники індустрії розваг. На думку Брюса, вбивство в Америці — рід занять, такий же варіант кар’єри, як викладання й медицина. А назва чергового його фільму «Звичайні американці» в афористичній формі має висловити його ідею.

Але якщо режисер одержує вигоду від злочинця, роблячи його «експлуатованим хворим», то й убивці хочеться одержати вигоду від ситуації, що склалася. Яким чином? Домогтися виправдання — адже рано чи пізно його вистежать, і тоді йому треба буде рятувати своє життя! Якщо митець візьме провину за вчинені злочини на себе й визнає себе провокатором, злочинців буде виправдано. А беручи до уваги те, як в Америці розвинене судочинство, і що в цій країні, за словами героя книжки, «ніхто ні в чому не винен і ніхто ні за що не відповідає». Усі жертви — все залежні, але ні за що не відповідають, навкруги різномасті «-голики» (алко-, сексо- тощо)

Саме цього — узяти провину на себе — й хочуть домогтися від Брюса Деламітрі, котрий тільки-но одержав «Оскара», двоє серійних убивць — громило Уейн, пристрасний фанат його фільмів, і тендітна дівчина з очима Бембі. Вони проникають у дім до зірки й беруть його, його коханку, дружину, дочку й агента в заручники, а щоб здійснити свій план — шоу покаяння режисера, їм потрібні ще двоє телеведучих. Сцена, сповнена «чорного» гумору — оператор і журналістка в негліже асистують режисерові-вбивці. Їх транслюють усі головні канали, рейтинги новин стрімко зростають...

«Хто винуватий?» — так звично для тих, хто знайомий із російською літературою, — назве свою книжку Брюс Деламітрі — єдиний із усіх заручників, що врятувався після штурму будинку поліцією. Судячи з логіки розвитку сюжету, винні усі, але особливо... телебачення. Телебачення — от хто відповідає за всі пороки сучасної цивілізації: «телебачення надає форму подіям, а події робляться заради телебачення; якщо раніш про події не можна було дізнатися без телебачення, то тепер без телебачення вони не існували».

На жаль, у ролі викривача «злочинного» світу мас-медіа виступили... вбивці. Що ж, і в цій книжці злочинець виявляється більш привабливим персонажем, ніж загін безхребетних інтелігентів і глядачів, що вимагають видовища? Адже Уейн стріляв, коли бачив, що глядачі припали до екранів і з трепетною увагою спостерігають за його маніпуляціями. Виявивши рейтинги програми, що колосально зростають, він пішов на експеримент, своєрідне маркетингове дослідження, пообіцявши відпустити заручників, якщо глядачі вимкнуть телевізори. А вони продовжували чекати шоу...

Джо Кліффорд Фауст. Дияволи Фермана. — М.: ТОВ «Видавництво АСТ», 2004. — (Альтернатива).

Бен Елтон. Попкорн. — М.: Іноземка, 2004. — (За ілюмінатором).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво