Хто є хто і хто був із ким? - Культура - dt.ua

Хто є хто і хто був із ким?

21 січня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 21 січня-28 січня

До Києва не їде Сергій Лук’яненко, палко любимий молоддю і підлітками московський письменник-фантаст, автор гучного «Нічного дозору»...

До Києва не їде Сергій Лук’яненко, палко любимий молоддю і підлітками московський письменник-фантаст, автор гучного «Нічного дозору». Організатори запланованої ще на грудень акції «Магія дозорів» тепер усерйоз побоюються, що метра не вдасться вирвати з рук юних шанувальників неушкодженим тілесно. Вірніше, колишніх шанувальників.

— Що там коїться в Інтернеті? — дивується продавець із Петрівки. — Усі як змовилися: «Не буду я більше цього Лук’яненка купувати!»

А нічого особливого. Фантаст усього лише привітав «своїх українських читачів» із виборами президента. Чого, не будучи главою іноземної держави, цілком міг і не робити. Однак вважав за потрібне.

«Я радий, що взяла гору думка молодих, міцних, веселих студентів, які замість нудних занять провели місяць на Майдані, а не «брудних шахтарів, котрі копошаться під землею і звикли до рабства». Я радий, що тепер культуру України відродять люди, котрі твердо знають, що російська мова — «мова блатняка і попси...»

Вибух відповідного інтернет-обурення учорашніх фанів Лук’яненко здебільшого непридатний для цитування. Не варто цитувати й самого автора «Нічного дозору» і «привітання» українців, якби не важливий момент, котрий стосується далеко не тільки його одного.

Переміщуючись у минуле, помаранчеві події в Україні дедалі наполегливіше порушують питання: хто був ким у цій зовсім ще свіжій, але вже історії? З ким був, як повівся, як позиціонувався? Питання тим гостріше, що більший масштаб постаті, якій воно адресоване.

Першими його порушили — ще до закінчення революції — журналісти, і в медійній же сфері знайшлися перші (не виключено, що й останні), кому довелося на нього відповісти. Благо, одіозні постаті на кшталт Корчинського, Піховшека та Кисельова встигли настільки вжитися в образ «телекілерів», що про якесь двоїсте трактування їхньої позиції не могло бути й мови. Втім, попит на «роботу» подібного роду є завжди, а справжніх професіоналів, хоч як дивно, бракує.

З політиками ще простіше: від публічних діячів цієї сфери ніхто ніколи й не чекає вірності якимсь ідеалам і кольору улюбленого шарфика. Гадаю, не помилюся, припустивши, що, попри всі заклики до люстрації, у майбутньому на владному олімпі й біля його підніжжя замиготять ті ж самі обличчя.

Естрадні зірки, по котрих вододіл пройшов найбільш показово, дане питання за бажання можуть і взагалі проігнорувати. Вони грають на іншому полі, полі шоу-бізнесу, саме визначення якого передбачає ставити гроші наріжним каменем. І якщо рейтинг Руслани та «Океану Ельзи» під революцію підскочив до небес, а хлопці з групи «Гринджоли» будуть, м’яко кажучи, не дуже розумними, якщо прогавлять свій шанс, — то Білик, Могилевська і Повалій можуть хіба що підрахувати втрачену вигоду, але не більше того. Споживачі подібної музики завжди знали ціну залежно від «політичної позиції» своїх кумирів. І не збираються пам’ятати про неї до наступного сезону.

У значно складнішому становищі опинилися ті, хто дійсно претендує на роль діячів культури у високому, нехай і трохи заяложеному сенсі. На роль моральних авторитетів нації. Для кожного з них у розпал подій рано чи пізно настав момент, коли промовчати, не подати свій дійсно вагомий голос на підтримку тієї чи іншої сторони було б рівносильно відмежуванню від власного народу.

Творчі люди рідко можуть похвалитися тим, що добре орієнтуються в політичних процесах. Я прекрасно розумію тих, хто саме з цієї причини обрав позицію «над» і «поза» політикою. Однак навряд чи навіть найталановитіші письменники, поети, художники, режисери, чиї імена ніяк не прозвучали в переломний для країни момент, можуть вважатися її моральними авторитетами.

З іншого ж боку, у ті дні, коли воістину вирішувалося все, коли всі питання стояли найгострішим ребром, коли ми розуміли, що «на війні як на війні», — далеко не кожен міг і вважав за потрібне формулювати свої думки і погляди виважено, з оглядкою на оцінку історії. І Юрію Андруховичу з однодумцями ще не раз доведеться доводити всім, хто живе на північному сході України, що під «мовою блатняка і попси» вони мали на увазі зовсім не те, про що всі там чомусь подумали. І Марку Захарову, котрий тоді різко відреагував на це, ще довго не відмитися від тавра «російського шовініста». Ніби не його страшний і чесний фільм про свободу і несвободу «Убити дракона» ми не один раз переглянули за час революції...

Запитання «із ким ви, майстри культури?» сьогодні повністю втратило свою риторичність. «Я була тоді з моїм народом», — опосередковано відповідала колись на нього Анна Ахматова...

У часи потрясінь нам дуже хочеться, щоб ті, кому ми віримо, були з нами. Але любимо їх усе ж таки не за це.

…А Сергій Лук’яненко, теж моральний авторитет для багатьох, хто недавно отримав право голосу й відстояв його на Майдані, напевно, усе-таки приїде до Києва. Навесні, на фантастичний конгрес «Портал». І, гадаю, на той час фани вже передумають закидати метра апельсинами й іншими тупими предметами.

Можливо, йому розкажуть, що «Нічною вартою» називалася програма в ніч виборів на «5 каналі». І охоронці наметового містечка в помаранчевих балахонах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво