Хрещені батьки занапастили закоханих - Культура - dt.ua

Хрещені батьки занапастили закоханих

11 листопада, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 11 листопада-18 листопада

Кількість Ромео та Джульєт на душу київського театрального населення невблаганно зростає... Шексп...

Кількість Ромео та Джульєт на душу київського театрального населення невблаганно зростає... Шекспірівський сюжет недавно здобув своє чергове життя на сцені Київського академічного Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра (у режисурі Олексія Лисовця). І наразі це одна з найвдаліших адаптацій класичної трагедії на столичних підмостках.

З’явився ще один привід для порівняння... Недавню ТЮГівську постановку «Ромео і Джульєтти» (реж. В.Гирич) було вирішено в реалістичній, «класичній» манері. Найсумніша повість у світі на підмостках Театру ім. Франка (реж. В.Козьменко-Делінде) воістину сумна та скорботна через слабкість постановки... Хочеться вірити, що школяр, котрий прийшов на цю прем’єру, назавжди забуде побачене й після франківського спектаклю схопиться за томик Шекспіра в надії осягнути істину самостійно. А коли ні? Коли залишиться в цілковитій омані, що ось це й є «отой самий Шекспір»? Тоді через певний час попросить, як недавно попросила мене людина, не зовсім далека від культури: «Нагадай сюжет «Ромео і Джульєтти»... Успішно канув у Лету спектакль Молодого театру (реж. І.Тихомиров): і Ромео, і Джульєтта виявилися незатребуваними молодою аудиторією. А ще десь на обрії маячить майбутня постановка в Національному театрі російської драми ім. Лесі Українки. Отож, із «сумними повістями» не заскучаємо.

От і новий спектакль у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра...

Визначенням «версія» Лисовець певною мірою хоче захистити себе від будь-яких претензій. Начебто це не хрестоматійний Шекспір, а лише одна з версій прочитання його твору. Та либонь кожен спектакль — і є режисерська версія тексту. Головний сенс у тому, аби спроба скласти свою історію (версію) даного тексту була переконливою, талановитою й такою, де першоджерело є основою основ.

Куди тільки не переносили сюжет про Ромео та Джульєтту... Лисовець залишає «нещасливих закоханих» у рідний Вероні. Тільки перекидає події в інший час. На два-три століття ближче до нас — в епоху італійської мафії, про яку писав Маріо П’юзо в «Хрещеному батьку». Контраст шекспірівського тексту (переклад Б.Пастернака) з виглядом представників сімей, котрі його виголошують, Монтеккі й Капулетті (до речі, зроблено легкий натяк на відмінність соціального становища родин), несподівано змушує по-новому відчути слово... Пишномовність стилю, з’ясувалося, анітрохи не застаріла, не ріже вухо, а навпаки, сприймається свіжо й доречно. На героях — традиційні чорні костюми: коміри білих сорочок назовні, кепки а-ля ранній Челентано, вгадуваний стиль 50-х двадцятого століття. Зав’язка також у дусі сучасності: поліцейські сирени, самі правоохоронці, обгороджений простір вулиці й накриті жертви чергової з’ясувки. Веронський князь Ескал — інспектор поліції в цивільному (В.Мовчан) укотре грізно закликає вгамувати кровопролиття. Старий сюжет, але в новому інтер’єрі.

Сценографічне рішення (художник І.Несміянов) — відсутність декорацій як таких. Місце дії змінює гра світла (художник по світлу Т.Кислицька). Стильно й образно. Ніщо не заважає зосередитися на акторах. Посередині на заднику (у прорізу між площинами) — щось на кшталт гільйотини... Воно, як невблаганна доля, загрозливо опускається раз у раз дедалі нижче й нижче й нарешті закриє видимий отвір у жахливому склепі.

Але раніше пролетять головні події. Їхній ланцюг ніде не збивається з заданої режисером стилістики. (У цьому ж руслі музичне рішення, зроблене самим О.Лисовцем, з угадуваними й характерними італійськими мотивами тих років, манера гри акторів, колірна гама костюмів із переважним контрастом чорного й білого).

…Не відкриття, що братися за цю п’єсу можна лише за умови наявності гідних виконавців. У спектаклі Театру драми і комедії вони є. За задумом режисера, сприйнятим акторами й органічно ними втіленим, Ромео (Ахтем Сеїтаблаєв) і Джульєтта (Ольга Лукьяненко), немов білі ворони у зграях своїх ворогуючих родичів і друзів. Пропущено тему кохання Ромео до Розалінди. А перша поява Ромео-Сеїтаблаєва видає його особливість. Замислений, серйозний, із книжкою в руках і філософськими розмовами на вустах. Анітрохи не романтичний, скоріше з прихованою пристрасністю натури.

Джульєтта-Лукьяненко — цілковита дитина, із кривляннями, пустотливістю й безпосередністю підлітка. Її дитячість режисер підкреслює милим штрихом — Годувальниця (Олеся Жураковська) носить за нею пляшечку молока з соскою. І чарівне дівчатко з задоволенням п’є молоко та слухає розмови дорослих.

Перша ключова сцена спектаклю — зустріч Ромео та Джульєтти на карнавалі. Тут — справжнє народне гуляння, з танцями, жартами, загальним єднанням. Переодягнені чоловіки Монтеккі, Ромео в тому числі — у жіночих сукнях, жінки Капулетті — у чоловічому вбранні. Джульєтта — в образі потішного Чарлі Чапліна. І раптовий погляд, що вирішив усе... Стерши намальовані вусики, Джульєтта опиняється на стільці, туди ж злітає і Ромео. І перший поцілунок — у цій відірваності від землі, на хисткому й нестійкому стільці. Жарт на карнавалі! Але ж — народилося кохання, та ще й яке...

Було цікаво, як вирішить режисер знамениту сцену на балконі. Тим паче що в такій сценографії балкон передбачити непросто. Ясна річ, обплетені плющем середньовічні колони — це не про «тут», але як же? Ромео вивіз з-за лаштунків двох’ярусну конструкцію. На цьому «ліжку» внизу спала Годувальниця, нагорі — Джульєтта. Це й був «балкон». Утім, хіба небайдуже, який цей балкон на вигляд. Важливо, як і що там відбувається. Якщо актори переконливі, глядач повірить у будь-які запропоновані обставини. Можливо, це найкрасивіша сцена спектаклю. Знову нагорі (та сама відірваність від землі) — ширяння почуттів. Ромео та Джульєтта — жагучі, їхнє кохання без перепон виривається назовні. Ромео навіть стає страшно тому, що він викликав у цій майже дівчинці таке почуття. Вона цілує його руки... Психологізм і емоційність цієї сцени — на найвищій позначці. Умовність і реалізм гармонійно зазвучали в унісон.

Дуже цікава Олеся Жураковська в ролі Годувальниці. Вона вибудовує роль, відходячи від звичних рішень образу. Актриса створила колоритний образ — із гумором, наївом, щирістю, разючою органікою. Із несподіваного ракурсу подивився Дмитро Лук’янов на Капулетті, зробивши його таким собі хрещеним батьком. Жорстким, по-своєму справедливим і страждаючим. Причина страждань серйозного авторитета в тому, що, тримаючи в руках увесь клан, він не здатний упоратися з власною дружиною, леді Капулетті (Ірина Мак).

Сцену прощання Ромео та Джульєтти вирішено в стилі італійського кінематографічного неореалізму. Ромео з фібровою валізою в руках та у накинутій на плечі темній хустці — Джульєтта, котра за короткий час подорослішала й немов змирилася з неминучістю розлуки. Сидять обидва на валізі, у руках Джульєтти букет лілій, подарованих коханим. І лунають відомі слова про жайворонка, провісника ранку. Трагізм прощання не явний, пронизливість розв’язки ще попереду. Але слова про любов вічні. Старі й нові водночас.

Цілісність спектаклю, виразність і переконливість його рішення, чітке стикування всіх складових дозволяє говорити про режисерський успіх Олексія Лисовця. Режисера не підвів внутрішній слух. Не підвів він і акторів, котрі втілили задумане постановником.

Знаменитої фрази про те, що немає повісті сумнішої у світі, у спектаклі, до речі, немає. Є великий щит із написом італійською: «Із Верони, із любов’ю!» та з намальованими кумедними фігурами, в яких замість голів — порожні отвори, куди кожен може підставити своє обличчя. Цей щит по-своєму символічний. Адже в порожніх отворах за незмінних фігур можливі нові обличчя...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво