ХОРОШИЙ «АРТ» У МОСКВІ

Поділитися
Пояснюється зацікавленість «Арт-Москвою» просто. Ярмарок галерей, який щорічно відкривається нап...
О.Бродський «Сіра речовина». Фрагмент. Вогнестійка глина

Пояснюється зацікавленість «Арт-Москвою» просто. Ярмарок галерей, який щорічно відкривається наприкінці квітня — початку травня в московському Центральному будинку художників, — одне з небагатьох, доступних безпосередньому сприйняттю подій міжнародної художньої сцени. З огляду на зміну профілю заходу — поступово воно перетворюється на фестиваль некомерційних проектів, фінансованих Регіональним фондом підтримки художніх проектів. Утім, комерційний блок заходу також не викликає відрази. Російський художній ринок — інший. На відміну, приміром, від київського арт-фестивалю, право виставитися на продаж одержує не будь-який третьосортний салон, що заплатив за місце, а запрошені елітарні галереї актуального мистецтва — і не марно, його купують. Доказом чого є виставка із зібрань московських колекціонерів — Д.Коваленка, М.Царьова, О.Слуцкер, П.Броше, В.Назіна. Тонкий тактичний хід — таку значну в системі арт-ринку постать колекціонера оточують заслуженими почестями.

Але не цим привертає до себе «Арт-Москва», а розумністю погляду на сучасне мистецтво як делокалізований феномен, феномен глобального порядку. Це те, про що говорить Поль Віріліо в одному з інтерв’ю: «Бути дислокованим, делокалізованим — не значить переміщатися кудись в інше місце, це значить бути ніде. Делокалізація вже не припускає ніякої основи. Мистецтво нині усюди, воно існує лише у формі прийому і трансляції сигналів між глядачем і твором — у формі зворотного зв’язку. Мистецтво віртуальної епохи — це і є мистецтво зворотного зв’язку».

Найвдаліше подібне розуміння того, що відбувається, втілилося в кураторському проекті В.Мізіано та І.Бакштейна «Убік екрану. Відеомистецтво 90-х». Віддамо належне фаховому добору робіт — не за принципом політкоректності, а за надточним відчуттям часу — не обійдено увагою ані модних у Нью-Йорку зірок останньої азіатської хвилі, ані Центральну, ані Східну Європу. За умови прагнення кожного автора до максимально чіткої етнічної, культурної, полоролевої ідентифікації, твори «перебувають ніде», у просторі чистої енергетичної взаємодії між глядачем і екраном.

Відеоінсталяція «Знову і знову» Б’єрна Мельхуса, котрий живе в Берліні, складається з восьми моніторів. Мельхус, блондин, який «косить» під Уорхола, тішиться нарцисизмом, розмножуючи власне зображення з якихось зелених спор. Схоже, легковажний тон осмислення панування невідомо чим загрожуючих людству монстрів — нової антропології, віртуальної реальності — допомагає художнику справитися з панікою, спричиненою перспективами прийдешнього тотального клонування.

Художниця іранського походження Ширін Нешат, котра нині живе в Нью-Йорку, стала всесвітньо відомою після того, як її інсталяція «Turbulent» одержала в 1999-му приз Венеціанської бієнале за «силу критичного й емоційного протистояння соціально встановленим культурним моделям». Підгрунтям знятих Нешат сцен є заборона, накладена мусульманством на жіночий спів. Дві проекції — «чоловіча» і «жіноча» — розташовані одна навпроти одної. Солоденький спів чоловіка прихильні слухачі вітають оплесками, драматичні переходи між хрипом і вереском жінки відлунюють у порожньому залі. Відео кореянки з Нью-Йорка Кім Соої — документація розіграного нею самою на вулицях Токіо, Куанджу, Нью-Делі, Стамбула перформансу «Жінка-голка». Соляним стовпом, голкою застигла в натовпі спиною до глядача, Кім здається віссю рушійної світобудови. Незбагненним чином — адже вона дистанційована від усього — Сооя заражає глядача, оточеного чотирма великими екранами, знайомим почуттям самотності в натовпі.

У перформансі Соої та перформансі Яна Томміка з Таллінна «Батько і син» (відомство «посттехнологічного шаманізму») вловлюєш подібність, яку відразу не сформулюєш. Оголена людина біжить на ковзанах по припорошеному льоду Балтійської затоки — більш похмурий пейзаж, що навіває думки про занедбаність, важко уявити. Томмік і Сооя маніпулюють почуттям самотності, справжнім або уявним. Той, хто біжить, насправді не самотній, його рух наповнює змістом ритуальний спів сина, що лунає за кадром.

Ідеально співзвучні зроблені за принципом «нарізки» цитат кінокласики «Obsession» Мачі Топоровича (Польща) і «Флеш рояль» Гліба Катчука й Ольги Кашимбекової (Україна). «Obsession» — серія Кельвіна Кляйна, в утрируваній «тілесності» рекламної кампанії якої Топорович побачив запозичення мотивів нацистської естетики, із характерним культом тіла. Свої підозри він підкріплює низкою візуальних аналогій рекламних знімків із кадрами з «Олімпії» Ріфеншталь, «Загибелі богів» Вісконті, «120 днів Содому» Пазоліні тощо. Шанувальники старого доброго кіно — від Ріфеншталь до Ейзенштейна, — Катчук і Кашимбекова способом перемонтажу вичавлюють із нього густий, солодкий екстракт естетизму...

Нову глобальну модель мистецтва демонструє міжнародний проект віденської Галереї Кноля (куратор російської частини К.Бохоров) «Суб’єкт і влада — ліричний голос», що скасовує всі і відразу демаркаційні поняття — «кордонів», «центру» і «периферії». У величезному напівпорожньому залі, зяючому експозиційними дірами, роботи кишенькового формату губляться десь біля плінтусів, як поглинутий імперативною вимогою влади слабкий голос суб’єкта. Є пізнавальним антропологічне дослідження Тетяни Хенгстлер, котра фотографує рідну міліцію. «Обличчя» нижчої ланки влади, рішуче настроєної нікого нікуди «не пущать», вражають градусом тупості і лютості. Псевдографіті (олівцева імітація на папері) Олександра Бренера і Барбари Шурц — рентген колись подавленої і мовчки з усім згодної, а нині голосно протестуючої проти всіх форм дискримінації «постколоніальної» свідомості. Графіті традиційно інтерпретуються як мітки агресивної самості, що вигукує світові: «Я є».

Осмисленню незручностей і переваг свого існування в «світовому селі» і найгуманнішому суспільстві соціального забезпечення присвячений проект «Hypnosis сім шведських історій» (художники П.Гешвінд, Г.Клінбергер, П.Йохансен, А.Ларссон). Можна припустити, що цей поширений у світі гібрид художнього проекту і соціологічного дослідження незабаром приживеться й у пострадянському просторі, який прагне не чистого, а «потрібного» мистецтва.

Зворотний бік нової глобалістської орієнтації «Арт-Москви» — доліковування совкових комплексів. Куратори Юлія Демиденко і Катерина Дьоготь у казарменому побуті минулого знаходять невичерпне джерело психологічного дискомфорту — «людяна», але абсолютно потворна кустарна білизна, першообразом якої в 20-х стало спіднє «перемігшого класу». На виставку «Пам’ять тіла. Нижня білизна радянської епохи» публіка натовпом сунула. Її приваблювали не стільки оригінали безрозмірних, усіх кольорів веселки панталон із начосом, колгот, що висять мішком, майок, давно перетворених на ганчірки, які за нагодою стали твором мистецтва, скільки витягнутий із глибини душі сучасних художників давній досвід тіла, жорстоко понівеченого радянською легкою промисловістю, — у якій би формі він не виражався — мемуарній чи художній. Можливо тому, що кожен із нас у певному потаємному кутку свідомості соромливо береже вантаж таких самих «білизняних» спогадів. Дуже хороші фото Тетяни Ліберман — із відбитками «тісних кайданів» на зів’ялих старечих тілах.

Нема лиха без добра, і навпаки. На загальному тлі менш адекватного розуміння актуальних культурних процесів раптом вистрілює первісне почуття ненависті до чужого. Мілітаристська агітація та пропаганда в проекті галереї Марата Гельмана «Чечня» має мало спільного з мистецтвом — як і будь-яка агітація і пропаганда, вона виконує прикладну роль. Тут і богатирі, котрі доблесно перемагають ворогів, у «бойовику» Володимира Дубосарського й Олександра Виноградова, які пропонують свій сяючий яскравими фарбами пензель до послуг новоруської ідеології. І «кулінарний» плакат Анатолія Осмоловського із закликом не дати порізати себе на чеченський шашлик. І «Ісламський проект» групи АЄС (Тетяна Арзамасова, Лев Євзович, Євген Святський). З віконечок строкатого шатра кочівників пропонується зазирнути в майбутнє світу — коли європейські столиці прикрасяться мечетями і мінаретами, а їхніми вулицями потечуть натовпи в тюрбанах. Охоче включився в ці кон’юнктурні «чеченські» ігри й Арсен Савадов, котрий намагається бути радикальнішим від московських радикалів, ловлячи момент, поки ці самі радикали, втомлені від екстремізму, видихнуться. Так Олег Кулик у «Х-L» виставив «Новий рай», вкритий «товстим шаром шоколаду», і вже без надмірної та жагучої його любові до тварин, люди злягаються окремо, тварини — окремо. Але повернемося до Савадова, котрий в останньому інтерв’ю «Нашому» бідкається з приводу того, що в Києві його не визнають і не розуміють, змушений творити в андеграунді, аби потім пожинати лаври в Москві. Цього разу зі своїм натяком на терористичну загрозу — «Андеграундом 2000» — він прогадав. Випиляні з фанери декорації жанрових сцен «а-ля Джотто», сфотографовані в занедбаних соляних шахтах Донбасу, обжитих людьми, котрі там лікуються, — найменш енергетична з усіх савадовських речей. Про це анабіотичне мистецтво з його глибокою «замороженістю» сказати нема чого.

Правда, уже зі слів московської преси, стало відомо, що Савадов таки змусив усіх говорити про себе. Через тиждень після згортання старої експозиції в ЦБХ відкрилася нова «Майстерня Арт-Москва» — виставка-рейтинг «кращих із кращих» у ситуації 2001-го. Савадов виставив «Книгу мертвих» — постановочні зйомки в морзі, некрофільський спектакль з одягненими, жваво жестикулюючими небіжчиками, який дітям до 18-ти дивитися заборонялося. Критика прореагувала на це страшне шоу приблизно так: хоча мистецтву сьогодні все дозволено, але в даному випадку йдеться не про моральне «свавілля» мистецтва, а про свавілля конкретного автора, котрий використовує мертві тіла як стафаж...

Обсяг газетного матеріалу не дозволяє розповісти про всі достойні пильної уваги проекти «Арт-Москви», що відбулася, — величезної ретроспективної виставки найвпливовішого напряму московського мистецтва «Інспекція Медична Герменевтика», петербурзького «Out control»... Повірте на слово — це було цікаво.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі